Побачити тоталітаризм. Визнати трагедії

Четвер, 15 листопада 2007, 18:29

У своїй приватній боротьбі із західними картографами, на чиїх атласах Україна опинилася десь між Європою і Азією, тобто ніде, Юрій Андрухович долучає всіх нас до Центрально-Східної Європи.

Відкинувши логічні і взявши радше ліричні дефініції, письменник постулює Центрально-Східну Європу зокрема як і територію виняткових історичних напруг, зокрема масових депортацій і виселень, а навіть і кількох геноцидів.

Поети завжди випереджають свій час. У майбутньому настане той день, коли своїми підписами єврокомісари і голови урядів країн ЄС повернуть Україну Європі і, відповідно, картографи відкличуть старі наклади своїх недійсних атласів.

Однак, сьогодні перед українським суспільством стоїть паралельне завдання - усвідомити для себе і донести до інших трагедію Голодомору як акту геноциду. Що, як і трагедія Голокосту, були спричинені одним спільним для узалежнених народів злом – тоталітаризмом.

Несвоєчасність питання?

Доцільність сьогоднішньої дискусії стосовно Голодомору визнається бодай частиною інтелігенції, Президентом України з його цілеспрямованими зусиллями, й меншою мірою суспільством в цілому. На фоні хаосу демократії і економічної лихоманки, для багатьох ця тема є просто черговим "гуманітарним питанням", винесеним на периферію ділової свідомості.

Удавана несвоєчасність дискусії на цю тему підкріплюється й внутрішніми страхами: а чи не стане це черговим приводом для поглиблення розколу в суспільстві?

Критика можлива з різних боків: хтось помилково може роздивитися в питанні геноциду нібито притаманний українцям "комплекс жертви", який штовхає нас вбачати в своїх трагедіях зовнішні чинники і легко входити в роль вічно пригнобленої "слабкої ланки".

Водночас інші побоюються погіршення стосунків з Росією. Нібито зі світовим визнанням Голодомору як акту геноциду Україна вимагатиме другого Нюрбергу і неодмінно запросить туди нинішнє керівництво Росії, що, очевидно, не відповідає дійсності.

Голодомор і Голокост, незважаючи на різні характери і різний вимір трагедій, можуть бути розглянуті в контексті переосмислення ролі тоталітаризму в світі. Чи то комуністичного за часів Сталіна, чи то нацистського за Гітлера.

Сталінізм (не плутати з усім періодом радянської влади) як і нацизм придушили для українців в свій час традицію державотворення, нині поціновану усім суспільством як традицію незалежності.

Українсько-єврейське порозуміння

Спільне коріння трагедій українського і єврейського народів, спричиненних тоталітаризмом – одне з найменш досліджуваних питань. Ці дослідження, які мали б перерости в іншого роду дослідження – що є спільного поміж нашими народами в їх багатовіковій історії, повинні вказати на обопільні пошуки свободи і прагнення державності.

Але, на жаль, сьогодні історія співіснування євреїв і українців виписана радше в конфліктному ключі. Єврейська громада в Україні, як і єврейське суспільство в цілому, болюче сприймають ті нез’ясовані моменти, які, на їх думку, вказують на переслідування євреїв з боку українців.

Водночас, у черговий раз варто підкреслити, що історичний аналіз співжиття наших народів впродовж не одного століття здатен навести яскравіші приклади порозуміння і взаємозбагачення наших культур.

Наша наполегливість в бажанні порозумітися повинна пересилити й історичну традицію Ізраїлю як держави. Так склалося, що Голокост в очах єврейського народу є вираженням найбільш радикального світового зла.

Пам’ять про всю глибину трагедії є священна. Абсолютність зла Голокосту домінує в громадській думці. Саме тому єврейське суспільство і влада донині офіційно чинять мовчазний спротив визнанню інших подібних трагедій.

Водночас, значна частина інтелектуалів, зокрема і всесвітньо відомий словенський філософ Славой Жижек, на очах якого розгорталася Балканська трагедія, припускають існування не менш чорних сторінок світової історії.

Визнаючи Голокост жахливим, що не може піддаватися ані найменшому сумніву, Жижек припускає, що "сталінізм є більш серйозною філософською проблемою, аніж нацизм". Відкритість до комплексного бачення світової історії дозволяє кожному з нас прийняти й чужий біль.

У ці дні президент України перебуває з державним візитом в Ізраїлі. Він спробував переконати Кнессет визнати Голодомор як акт геноциду. Видається, наразі Кнессет ще не готовий дослухатися до наших аргументів.

Хоча на зовнішній арені у випадку з Румунією Ющенко вже продемонстрував вміння чітко відстояти національні інтереси в складних питаннях, в проблемі Голодомору одних зусиль держави недостатньо. Це має бути вдуманий і сповнений терпіння діалог поміж нашими народами.

Цьому могли б сприяти перш за все українсько-єврейські культурні проекти. Історія побуту, музики, медицини, малярства. Культурний спадок одного тільки Бруно Шульца говорить про найтісніше переплетення рівноправних культур. Українські бізнесмени могли б сприяти не тільки таким проектам, але й адресуватися до єврейського суспільства з питанням Голодомору.

Відкритість у стосунках між Ізраїлем і Україною демонструється в наміченому скасуванні візового режиму. Більша кількість ділових і туристичних контактів поміж країнами тільки сприятимуть подоланню взаємних упереджень.

Хочеться також вірити, що поодинокі прояви антисемітизму в Україні є рецидивами наразі доволі неблагополучної соціально-економічної ситуації, однак не зможуть бути визначальним фактором у спілкуванні наших культур.

Польща і Україна: модель порозуміння

Тільки в часи незалежності поляки і українці відкрили для себе чорні сторінки своєї спільної історії.

Операція Вісла, Волинська трагедія – покоління тих, чиї діди могли переслідувати один одного, сьогодні говорять про це якщо не на повний голос, то доволі відверто.

Ще кілька років тому, в 2003 році, українці для поляків займали четверту сходинку знизу за критерієм найменш симпатична нація. Під час публічних дискусій, у тім ліку й на важкі теми спільних минулих протистоянь і болів, історія, видавалося, мала б розвести нас по різних кутках рингу.

Проте, вже через два роки, не без огляду й на демократичні зміни в Україні, 74% поляків вважали за можливе історичне примирення з українцями.

Тож сьогодні поляки і українці демонструють, що здатні стати вище від спільних історичних образ.

Наше спільне майбутнє вартує толерантності, і на сьогодні вже неможливо уявити ворожнечу між двома країнами, тим паче, що обидві вибрали спільні ціннісні орієнтири. Демократії, як відомо, між собою не ворогують.

Автор Віталій Мороз, політолог, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді