Північний шторм

Вівторок, 27 листопада 2007, 12:21
Політична утопія

Американський письменник Том Кленсі, автор популярних політичних трилерів, у 1986 році написав книжку "Червоний шторм" про гіпотетичну війну між НАТО і СРСР.

На цьому ж рівні має право на існування і наша версія. Вважаймо її антиутопією, а співпадіння місць та імен героїв з реальними - випадковим і ненавмисним.

* * *

Цей текст можна було б вважати параноєю, чорнухою, маячнею - якби не непоодинокі відверто недружні вчинки російської влади щодо України; якби не брязкання надзвуковими бомбардувальниками в Атлантиці; якби не зростання антиукраїнських настроїв в Росії; якби не постійне вживання слова "хохол" чи "Україна" в зневажливому контексті в російських медіа.

Чи знаєте ви, що українські метеорологи втопили російський танкер з нафтою в Азовському морі? Що бардак "на Україні" такий, що вибухають шахти?

Що фашистський режим Ющенка пропагує нацистів з УПА-УНСО і забороняє російську мову? Ні? Тоді дивіться новини на російському ТБ.

Мені не хотілося, щоб цей текст сприймали як спрямований проти росіян. Він стосується виключно політики російської правлячої верхівки, котра накачує агресією власне населення і безвідповідально втягує Росію у нікому не потрібні конфлікти.

Засновки

Майстер військової справи підкорює чужі армії, не вступаючи в битву, захоплює чужі міста, не облягаючи їх, і руйнує чужі держави без тривалої боротьби.
Сунь Цзи, "Мистецтво війни"

Я не вірю в те, що російська влада щиро і однозначно визнала Україну незалежною, а її територію - суверенною і неподільною.

Вони не хочуть виводити з України свої війська. Вони 16 років не можуть демаркувати державний кордон і раз за разом декларують Крим частиною Росії. Вони шантажують нас газом, демонструючи новорічний закручений краник всьому світу.

Вони не терплять альтернативної української історії і її героїв, яких їм хочеться "узгодити" геть з шкільних програм. Вони втручаються в українське політичне життя – через проросійських політиків і через агресивні коментарі в своїх медіа.

Жодна з українських політичних сил не декларує реальної стратегії національної безпеки. Орієнтуватися на прийняття в НАТО, яке невідомо коли і як відбудеться (і взагалі невідомо, чи відбудеться) - це сподіватися на випадкову присутність доброго дяді-каратиста в темному під’їзді з гопниками.

Абстрактна "позаблоковість" - абсолютно нереалістична страусяча позиція. А військове блокування з Росією є, по суті, інтеграцією в російську військову машину на правах молодшого сержанта. Ми це вже проходили за часів СРСР.

Як слушно зауважив Юрій Андрухович, термін "зона впливу" - родом з дискурсу "холодної війни".

Україну викидають з Європи, оголошуючи її "сусідом" - аналогічно до Єгипту, Марокко чи Білорусі. І їм, і нам очевидно - нас тупо "здали", записавши в зону впливу північного сусіда.

Сценарії

Підкорити армію ворога, не воюючи, - ось вершина сили. Тому найвище здійснення війни - зруйнувати плани ворога, потім - зруйнувати його союзи, потім - напасти на його армію, і в останню чергу - нападати на його укріплені міста.
Сунь Цзи, "Мистецтво війни"

Основними сценаріями "північного шторму" могли б бути такі:

1. чеченський: силова анексія з збройним придушенням осередків опору, арештом і фізичним знищенням опозиції; створення альтернативної проросійської місцевої еліти; розміщення посилених військових контингентів; позиціонування руху спротиву як "терористів" і "злочинців". З одного боку, маловірогідний і слабоефективний, з другого – досить простий і уже перевірений спосіб.

2. білоруський: економічна анексія шляхом захоплення ключових галузей економіки, правління контрольованої сателітної еліти, маргіналізація і витіснення в еміграцію контреліти (м’який тоталітаризм), економічне просування метропольної і придушення альтернативної культури (проросійська гуманітарна політика, реалізована руками ренегатів).

3. абхазько-придністровський: організація контрольованих сепаратистських рухів, створення внутрішнього збройного конфлікту, введення російських "миротворчих" військ для консервації розколу держави, безкінечні і безрезультатні "мирні переговори".

4. бельгійський : культурно-політичний розкол через створення гомогенного в культурному плані простору (наприклад, російськомовного Сходу), суперечка між частинами країни ("хто більше кому винен"), котра повинна призвести до її дезінтеграції.

Кожен із цих сценаріїв тою чи іншою мірою уже проробляється або реалізовується на території нашої держави. Їх мета – створити кризу легітимності влади, спровокувати насильство (наприклад, через "антитатарські" виступи в Криму) і розколоти країну, щоб потім пережувати її по шматках, як в 1917-21-му.

Засоби

Засобом, завдяки якому мудрі правителі і мудрі полководці наступали і перемагали інших, а їх досягнення були набагато вищими, було випереджуюче знання.
Сунь Цзи, "Мистецтво війни"

Отже, якими ресурсами володіє російська влада щодо нас? Перш за все, це інформація. Ще з радянських часів в Москві є детальний список всіх небезпечних об’єктів України - технологічних, транспортних, військових, інженерних комунікацій.

У них є свої люди в державних структурах, армії і розвідувальних органах (доказом є, наприклад, втеча полковника СБУ Крижановського в липні 2006 року, якому зразу ж надали російське громадянство).

По-друге, це дипломатичні ресурси. Провокація на Тузлі була першочергово спецоперацією з перевірки реакції світу на територіальну агресію щодо України і тільки в другу чергу перевіркою "на вошивість" і так проросійського Кучми. У той час ЄС і США зайнялися "хатаскрайством".

Врахуймо також, що ми не бачимо, як грають на євросоюзівському полі російські дипломати. Може, заяви про "сусідство" і "партнерство" чільників ЄС продиктовані не тільки боязню за власну шкуру, а хтось за це ще й медаль у Москві отримає?

По-третє, це символьні і політичні ресурси. Триває справжня війна щодо пам’ятників (так, в Одесі встановлено пам’ятник Катерині Другій, в той час, як у Полтаві забороняється встановлення пам’ятника Петлюрі; під питанням пам’ятний камінь героям УПА в Харкові).

Проросійські політичні сили, більш яскраво виражені в Криму, намагаються змінити шкільну програму, консервують стару радянську топоніміку, зі зневагою ставляться до української мови і української символіки.

Севастополь є символом, місцем "хрещення Росії-Русі", місцем "російської бойової слави" - саме тому туди не допускається нічого українського, саме тому тут так багато російських прапорів.

"Російський" інформаційний простір масовано присутній в Україні, частина її жителів (наприклад, жителі Криму) постійно живуть у ньому. Не дивно, що Володимир Путін входить у десятку найпопулярніших політиків в Україні.

У деяких галузях домінування російського виражене фразою "виробляти аналогічний україномовний продукт збитково". Референтні галузі – елітарний театр, масова поп-культура, найпопулярніші серіали – також є частиною російської "реальності".

Окреме місце тут займає Українська православна церква Московського патріархату, котра чітко і однозначно просуває єдиний релігійний простір і для України, і для Росії.

Не варто забувати і про політичні елементи в УПЦ МП – виразний антикатолицизм, який стає антигалицизмом і "антинаціоналізмом", культ царської сім’ї, некритичність щодо радянського часу, пов’язаність РПЦ з військовими символами імперії - наприклад, теперішню "дружбу" з ракетними військами.

По-четверте, це економічні ресурси. Російські бізнесмени, які стають чимдалі більш залежними від Кремля, контролюють велику частину стратегічних галузей України.

Газова спецоперація була черговою перевіркою України на міцність і світової спільноти на "вошивість" - і вона відбулася успішно.

Ми

Той, хто знає і ворога, і себе, не знатиме небезпеки і в сотні боїв; той, хто не знає ворога, а лише себе - буде то перемагати, то програвати; той, хто не знає ні себе, ні ворога, буде неуникно розбитий в кожній битві.
Сунь Цзи, "Мистецтво війни"

Я не вірю в те, що українська армія, розкрадена до нитки за часи Кучми, деморалізована і вічно п’яна, буде здатна зупинити вал російської мілітарної машини - навіть такої ж розкраденої і п’яної.

Єдиною силою, здатною зупинити цю навалу, може бути тільки громада. Тому в Кремлі після Майдану сказали: "ми назавжди втратили Україну" - народ з таким рівнем солідарності, по суті, непереможний. І навіть у випадку тимчасового програшу народ зберігає пам'ять про свободу і передає прагнення до неї своїм дітям.

Саме тому тільки побудова оборони на базі спільнот може збалансувати вплив імперії.

Естонці і швейцарці це вже роблять – прибалтійський "Кайтселійт" і гірські сили громадянської оборони є основою збройних сил у цих країнах, складаючи від 60 до 98% чисельності усіх збройних сил.

Історично Україні властивий козацький рух, і саме ця форма громадської оборони могла б бути найефективнішим захистом від будь-яких загроз.

Нахабство і безкарність, з якою діє російська влада, повинні поставити перед нами запитання: за якими правилами ми повинні співпрацювати з цим "партнером", і де межа, за якою починається хамство, від якого посмерджує "північними штормами".

Бо вижити в цьому світі можна, лише поважаючи себе.

Остап Кривдик, політолог, активіст

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді