Як примусити можновладців мити руки?

Вівторок, 6 листопада 2007, 11:21
Чому наша українська влада така осоружна й гидка, поза тим, хто саме і під якими прапорами очолює її?

Чому наше чиновництво не виконує сумлінно свої обов'язки, а вимагає хабарі, - проте і після одержання енної суми "на лапу" нерідко не робить того, за що йому заплатили двічі: у вигляді зарплати й у формі мзди?

Чому закони написані так, що курка лапою, ймовірно, деякі з них написала б куди краще? Чому… Чому… Чому…

Політологи, економісти, історики, літератори й літературознавці, етнографи і навіть театральні актори запекло сперечаються, чому в нас витворилася така влада і якими є чільні характеристики владно-чиновного клану.

Автор цих рядків теж немало писав на цю тему під політологічними й історичними ракурсами, проте не так давно дійшов висновку, що, можливо, рафіновані теоретичні конструкції тут непотрібні. Бо ж ідеться про речі, які потребують зовсім не політологічного, а психоаналітичного чи патопсихологічного дослідження і пояснення.

…Примхлива доля цього літа закинула мене працювати в журнал, редакція якого розташована в будинку, де містяться комітети Верховної Ради України та деякі інші державні установи.

Коридорами тут ходять чоловіки в гарних костюмах, з краватками, у добрих черевиках і з печаткою власної значущості на обличчях. Жіночки теж нівроку, але не про них мова, а про той чиновний люд чоловічої статі (серед якого трапляються навіть деякі колишні нардепи), що він домінує у цьому будинку.

Так от: десь у серпні мене зацікавила одна пікантна деталь у поведінці цих самих чоловіків.

Зацікавила так сильно, що спонукала почати збирати й аналізувати інформацію про цю поведінку, щоб набрати певну статистику. Хоча – зауважу це окремо для певної категорії читацької аудиторії – ці спостереження не забрали у мене надто багато спеціально виділеного часу, бо ж треба колись ще й працювати.

Я чудово розумію, що сам об'єкт і тема спостережень може шокувати когось із читачів, а в очах певної публіки я буду вщент дискредитований, але ж – якщо твердження про журналістів як про санітарів вільного суспільства справедливе, то доводиться брати до уваги й не дуже презентабельні речі, сама розмова про які для когось – ознака поганого тону.

Але ще більш поганий тон – мовчати про те, що ти дізнався.

Отож прохання політично цнотливу і високоморальну публіку далі не читати.

А для всіх інших – результат спостережень й узагальнень упродовж більш, ніж місячного терміну: тільки один із п'яти чиновників апарату Верховної Ради миє руки після, перепрошую, візиту у вбиральню.

Іншими словами, тільки один із п'яти дотримується елементарних норм гігієни і поведінки у цивілізованому суспільстві. Один із п'яти тих, хто готує документи для депутатів, працює над законами, і взагалі – забезпечує нормальне функціонування українського парламенту.

Не знаю, як ви, а я особисто був цим шокований.

Чи треба пояснювати, чому саме? Думаю, не треба.

Ясна річ, у жодному разі не можна стверджувати, що людина, яка акуратно миє руки, є втіленням усіх можливих чеснот.

Це б суперечило як історичній правді - Адольф Алоїзович зрілих літ у цьому плані був би викапаний янгол, - так і засадам загальної психології.

Але смію стверджувати зворотне: людина, яка регулярно не миє руки, не надає цій дрібній повсякденній процедурі належного значення, навряд чи може вважатися гідним членом цивілізованої спільноти.

Тим більше – гідним працівником владних структур. Припускаю, що геніальний поет чи скульптор може дозволити собі бути нечупарою, але не бюрократ і не політик, котрі мусять діяти передусім раціонально.

…Ще набираючи статистику, я звернувся до своїх колег, котрі акредитовані у самій Верховній Раді з проханням надати відповідну, звичайно, приблизну, статистику щодо народних депутатів - звісно, по пам'яті, оскільки пленарних засідань зараз, як відомо, нема.

Помізкувавши, колеги спільними зусиллями вийшли на співвідношення 1:2. Тобто – миє руки один, не миє – два.

Мова, звичайно, йшла тільки про чоловічу частину депутатського корпусу, без поділу на фракції. Знов-таки, йдеться про приблизне співвідношення. Але все одно можемо констатувати: конституційна чоловіча більшість депутатів - а, враховуючи незначну кількість жіноцтва в українському парламенті, можливо, що і просто конституційна більшість - не має звички мити свої руки після відвідин місця, куди й сам цар ходив пішки.

А після цього вони йдуть ухвалювати закони, а вечорами з телеекранів учать нас жити і розповідають про різноманітні операції під назвою "Чисті руки"…

Невже ж розставляти у відповідних місцях будинку Верховної Ради добре знайомі всім, кому за 40, ще з часів жовтенятського дитинства сандружини?

…Шановні читачі, це все здається напіванекдотом, але насправді йдеться про дуже серйозні речі.

Про елементарну цивілізованість. Про чистоту рук, і не лише в прямому розумінні.

Про здатність дотримуватися певних норм. І про все інше, пов'язане з тим, за що ми лаємо нашу владу – як депутатів, так і чиновників. Бо ж можна скільки завгодно розказувати, що ці руки не крали, але коли останній раз ці руки були вимиті – і у прямому, і в фігуральному сенсі цих слів?

Бо ж усе в людині пов'язано, хоча далеко не завжди лінійно, - але, мабуть, не випадково, у ті часи, коли суспільство очищувало себе від намулу совєтських часів, переважна більшість тих, хто окупував владні кабінети і коридори, займалася зовсім іншими справами.

Про це геніально сказала Ганна Герман на програмі "Свобода слова" 26 жовтня: "Я пам’ятаю, як Чорновіл водив нас на мітинги у Львові наприкінці 80-х, а партійна номенклатура за той час банки прихоплювала, і заводи приватизували. А ми ходили, трясли тризубами і співали: "Ой у лузі червона калина", і лишилися голі й босі і простоволосі".

Іншими словами, нормальні люди ретельно мили руки після того комуністичного бруду, в якому всі ми опинилися, а ті, хто руки не мив (і не мав у цьому потреби!), у цей час загарбували загальнонародне добро.

І що цікаво: у словах Ганни Герман відчутний неприхований сум з того приводу, що наприкінці 1980-х вона опинилася серед тих, хто волів жити з чистими руками і чистим серцем. Що ж, не так важко перелаштуватися і долучитися до переможців, аби тільки сумління дозволяло тобі не мити руки.

От такі маємо справи.

Перефразуючи модного телеведучого - психоаналітика до студії!

Бо ж як інакше пояснити те, що для нормальних країн неможливе в принципі, - коли причетність до влади настільки змінює людей, чи, навпаки, закріплює в них певні риси характеру, що вони дозволяють собі нехтувати норами, призначеними для "простих смертних" навіть у таких пікантних речах, про які без натхнення, але з почуття обов'язку писав автор цих рядків?

Можливо, у Верховній Раді VI скликання співвідношення буде хоча б один до одного? Можливо, поважні чоловіки у дорогих костюмах і черевиках перш, ніж перейматися долею країни чи перейматися власними маєтностями, звернуть увагу на дотримання елементарних цивілізаційних норм? Може, і чиновників вдасться виховати, хто знає?

У мене особисто немає жодних рецептів для розв'язання цієї ситуації. Я знаю лише, що всі ми, хто хоче жити у нормальній країні, мусимо самі мити руки і привчити до цього своїх дітей. Для початку. А далі варто буде подумати, що нам усім робити з владною братією, яка нехтує нормами санітарної та політичної гігієни.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді