Непідкупний Чорновіл

Середа, 19 грудня 2007, 09:58

24 грудня лідерові Народного Руху України В’ячеславу Чорноволу виповнилося б 70 років. Немає жодних сумнівів - багато хто з нинішніх можновладців скористається нагодою попіаритися на цій даті.

Певно, будуть у цьому числі і президент Віктор Ющенко, і новий старий міністр МВС Юрій Луценко. Називаю цих поважних панів, передусім, тому, що вони й раніше вдавалися до цього, нарощуючи електоральні м'язи на світлому імені Чорновола.

Останній раз нагадаю, може, не всі пам'ятають, така нагода трапилася минулого року. Саме тоді, в серпні, президент зробив досить гучну заяву на загал: "Ми зараз повертаємось знову до того питання (загибелі – Автор) у вигляді чергового і нового доручень Генеральній прокуратурі, які я дав як президент".

Трохи пізніше, у вересні, головуючи на нараді в Дніпропетровську, Юрій Луценко заявив: "Як людина, що має на руках достатньо матеріалів, я переконаний, що народний депутат Чорновіл став жертвою вбивства, а не дорожньо-транспортної пригоди".

Він також повідомив, що наразі "має у цій справі значно більше документів, ніж повинен був мати як міністр, оскільки певні співробітники СБУ та ГПУ бояться цього повторного розслідування".

Через свою надмірну балакучість, Луценко зажив славу міністра-піарника, його численні заяви, більшість з яких не справджувалась, викликали, скоріше, недовіру громадськості.

Тож журналісти казали поміж себе: "Те, що виголосив Луценко – ще не факт. Де гарантія, що його слова знову не стануть черговою мильною бульбашкою?". І вони мали рацію, бо в подальшому суспільство знову нічого не почуло про виконавців, підбурювачів та організаторів цього політичного злочину.

Хоча ще два місяці потому, на початку липня, було оприлюднено результати нової експертизи, проведеної фахівцями Інституту судової експертизи в Кракові.

Зокрема, перевірено ще раз всі обставини і параметри ДТП, дії кожного з учасників. Результати засвідчили, що в момент зіткнення автомобіля "Тойота" с КАМАЗом, останній знаходився в статичному положенні, тобто, не рухався.

З великої хмари – дрібний дощ. Бурхливі політичні події захопили країну, нові гучні заяви стали на часі, тож уже не до Чорновола з Генпрокуратурою, керівництво якої не розділяло оптимізму Луценка і не поспішало виконувати доручення президента.

А потім - підготовка до виборів, самі вибори, зрештою, нові коаліція і склад Кабміну, аж поки не з'явився гарний привід: ювілей В'ячеслава Максимовича, а отже – ще одна можливість прорекламувати себе.

Власне, влада завжди намагалася його скомпрометувати. Сам Чорновіл, коли якось запитав його про це, зневажливо махнув рукою: "Скільки разів таке було! Ну, і що вони цим досягли? Усі ж бо знають, яка недолуга офіційна пропаганда. Знають – і не вірять!"

Тоталітарна система послідовно й наполегливо втоптувала Чорновола в багно. Ще з самої його юності – і коли укладав знамениту збірку "Лихо з розуму", де подано портрети заарештованих "шестидесятників", і коли підпільно видавав у Львові "Український вісник", і коли заарештовували за сфабрикованими звинуваченнями у 1972 і 1980–му, уже на засланні.

І навіть після злочинного вбивства, під час похорону, - щоб обмежити коло людей, які з'їхалися з усієї України, щоб попрощатися з патріархом української демократії, влада вигадала ганебні "перепустки".

За ними і проходили в середину Володимирського Собору повз міліцейський кордон поважні "слуги народу", у той час, як сам народ залишався осторонь, з іншого боку огорожі. Колишня партноменклатура, що швидко й спритно перефарбувалася, боялася Чорновола навіть мертвого.

Бруд, інсинуації, кагебістська "деза" не приставали до цієї напрочуд чистої і світлої душі.

Звичайно, дехто вірив "недолугій офіційній пропаганді". Довелося почути на власні вуха, як одна вгодована київська "мадам", у дубльонці й коштовному норковому капелюсі, зупиняючи таксі, недбало кинула: "Ну что, привезли уже этого нацика? Хоронили бы у себя, где родился, во Львове, там все бендеры!"

Вона так і сказала: "бендери", як і сьогодні говорить дехто, не переобтяжуючи себе усвідомленням різниці між фейлетонним героєм Ільфа й Петрова та Степаном Бандерою.

"Мадам" виглядала трохи враженою, коли колега повідомила їй, що небіжчик сам родом із Звенигородського району, що на Черкащині, тут зовсім недалеко. Їй же все життя торочили, що Чорновіл – то Західна Україна і примусова українізація, його мета - відібрати у людей пенсії, як тільки переможе на виборах!

Остання "деза", запущена під час першої президентської кампанії, зробила свою підлу справу, забравши у Чорновола не одну тисячу голосів.

Власне, як інша "технологія" - висунення від демократичного крила якомога більшої кількості кандидатів, щоб, штовхаючись, товклися на вузенькій електоральній площадці.

У той час, як кандидат від комуно-соціалістичної більшості, перехопивши лозунги і риторику Народного Руху, з яким він так невдало полемізував недавно на телевізії, практично без перешкод, при повній підтримці влади, досяг мети.

Україні не судилося мати свого Гавела чи Валенсу, вона, як завжди, пішла своїм, особливим, неповторним і невторованим шляхом, усі наслідки та принади якого переживаємо досі.

Дорога до Чорновола у кожного своя. У когось – це натовп на площі, "Геть – Ганьба! І слава Україні!". У інших – поступове прозріння, обережні, мов через болото, - кроки до прозріння й свободомислення, крізь терни стереотипів.

Колись давно, на початку 90-х, поверталися з Шевченкових днів з Черкащини. Не доїжджаючи Борисполя – самодіяльний ринок.

В'ячеслава Максимовича зразу ж впізнали, як це бувало скрізь і завжди, тітки покидали м'ясо-сало, обступили: "Що ж ви, В'ячеславе Максимовичу, комуністам у парламенті поступаєтесь?" - "Тимчасове явище! Ви ж самі бачите: у них за душею нічогісінько, нам головне зараз – усі сили зібрати у кулак, щоб разом діяти!"

Розмовляли, поки зовсім темно не стало. Помітивши невеликий натовп, зупинялися інші автівки, приєднувались нові співрозмовники. Тоді Україна ще жила політикою, вірила…

Рушили, коли зовсім стемніло. В'ячеслав Максимович все не міг заспокоїтись, згадуючи кожен фрагмент, кожну репліку, сам собі відповідав, спростовував, висував нові аргументи.

Потім спитав, як він це вмів – тактовно, делікатно: "Не шкодуєте, що запізно вже? Зате, як поспілкувалися! Нічого-нічого! Де б ви ще таке почули, це ж люди щирі, не підготовлені спеціально. Треба знати, чим вони живуть, який у них клопіт. Бо в Черкасах – сьогодні перестаралися, стільки офіціозу, казенщини – в Тарасів день – нічого душевного, щоб від серця йшло. Будь-яке святе діло можна загубити, якщо формально поставитися, не вкладаючи душі…".

І розповів, як відразу після університету пішли з товаришем у мандри. Ночували на сіновалі, харчувалися молоком і хлібом, що виносили добрі люди, записували вірші, пісні, прислів'я, вчили народну мову. "Мрію колись повторити ті мандри, як вони збагачують, мов джерельною водою вмиваєшся!"

У питаннях, сказали б сучасні його опоненти, особистого збагачення він був наївним і недолугим. Усі гроші, зароблені читанням публічних лекцій за кордоном, чи гонорарами за виступи в пресі, віддавав одразу до копійки на потреби рухівської газети.

Жив скромно, хоч як нардеп міг собі дозволити. Ні хатинки в Давосі чи десь у Канаді – так і не спромігся, дуже дивувався, коли йому пропонували щось подібне. А пропонували ж, як хотіли купити, сунути в лапу, бодай презентувати хоч щось, якусь дрібничку, дріб'язок, щоб потім можна було використати в політиці, повернути проти нього – все даремно.

На жодні ласі шматки він навіть дивитися не хотів, ховаючи усмішку в козацькі свої вуса. Так і пішло за ним в народі: непідкупний Чорновіл!

Десять років тому – подумати тільки, всього десять, а здається - півстоліття збігло, відзначали його 60-ліття у Франковому театрі.

Коли вже відшуміло-відгриміло, і він, стомлений, присів на якийсь стілець на закритій сцені, в оточенні квітів, хтось з найближчого оточення спитав: "А навіщо ви надали слово представникам редакції тієї газети (компартійне видання, відоме своїми антирухівськими публікаціями)? Вони ж стільки бруду свого часу вилили?" - "Прийшли люди привітати, хіба ж можна на вулицю виставити? Незручно, може, й справді – прозріли, щось зрозуміли, змінилися…".

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді