Стратегія для Тимошенко: побіжні нотатки на маргінесах

Українська політика – річ дуже дивна. Тут – у суворій відповідності до чинних законів та регламенту роботи парламенту – спершу формується уряд, а потім уже він представляє свою програму дій. Або й узагалі не представляє, як це зумів зробити Кабмін Віктора Януковича.

Іншими словами, прем'єра владна коаліція може висунути, обмежившись внутрішнім обговоренням "плану польотів" і не виносячи на публіку жодної інформації про плани уряду, отже, діючи поза приписами публічної політики, з її обов'язковою відповідальністю перед виборцями за кожен крок влади.

Простіше кажучи, на рівні законодавства і підзаконних актів Україна є зовсім не демократичною, а авторитарною державою, і те, що виборці якимось чином дізнаються про урядові плани і намагаються спитати за їхнє виконання – це заслуга самих виборців та тих політичних сил, які у цей момент перебувають в опозиції до влади.

А на додачу звикли за останні роки наші політики до певних елементів публічності, люблять чи то з мудрим, чи то грізним, чи то розпачливим виглядом покрасуватися перед публікою…

Отож-бо: змусити відзвітувати Віктора Януковича за майже півтора прем'єрські роки навіть теоретично було неможливо: а за що звітувати?

Хіба він комусь щось обіцяв, щоб нести за сказане відповідальність?

Ну, а "покращання вашого життя вже сьогодні" - то надто суб'єктивна річ, у одних життя за цей час істотно покращилось, у інших – істотно погіршилося, та хіба лідер Партії регіонів коли-небудь обіцяв, що воно покращиться у всіх його виборців?

Що ж стосується Юлії Тимошенко, то вона зійшла на прем'єрське місце так само без урядової програми. Втім, можна уявити, скільки ще б часу довелося чекати, поки ця програма не була написана й узгоджена всіма суб'єктами коаліції.

Бо ж програма Кабміну – це річ, відмінна від коаліційної угоди, там повинен міститися розпис діяльності саме виконавчої влади з методами, засобами, строками й очікуваними результатами.

Можливо, це і є один із головних симптомів відмінності Європи від недоЄвропи – он у Польщі криза в Сеймі спалахнула значно пізніше, ніж у нас у Раді, тим не менше поляки у стислий термін провели позачергові вибори до парламенту, створили нову владну коаліцію та затвердили новий уряд разом із його програмою.

У них формула "час – це гроші" пов'язується із загальнонаціональними інтересами, тому політики не можуть розбазарювати дорогоцінні дні, тим більше, під час формування нового бюджету.

У нас абсолютна більшість основних гравців на політичній арені дбає лише про час, який потрібен для збільшення своїх власних статків, навіть якщо це робиться усупереч національним інтересам.

Так що в силу передусім об'єктивних причин Тимошенко стала черговим "безпрограмним" прем'єром, і може залишатися ним на невизначений термін. Точніше, доти, доки не буде відповідним чином "підрихтований" закон про Кабінет міністрів, щоб унеможливити подібну практику. Чи – якщо цей закон буде змінений відповідним чином…

А відтак нам, виборцям, тільки й залишається, що дослухатися до слів самої Юлії Володимирівни, до її обіцянок та інвектив, і самотужки порівнювати сказане з викликами брутальної дійсності, що постають перед новим урядом.

При цьому варто врахувати, що виклики ці будуть двох різновидів: зовнішні і внутрішні.

У свою чергу, внутрішні виклики охоплюють великий діапазон феноменів – від наявного в уряді співіснування-в-терті представників різних політичних стилів та партійних ідеологій до особливостей характеру самої Тимошенко (погодьтеся, не остання річ в урядовому "господарстві", чи не так?).

Сферу ж зовнішніх викликів так само складатимуть різнопланові явища – від підсвідомих настанов пп. Буша, Путіна, Саркозі, Ющенка й іже з ними до небезпечної динаміки політичних процесів на Близькому Сході, де зосереджені основні світові запаси вуглеводнів.

Утім, схоже, поки що Тимошенко намагається відсунути на периферію своєї свідомості, й урядової діяльності речі стратегічні і вести мову про тактичні завдання, розв'язувати які вона добре вміє.

Прем'єр уже заявила, що "найважливіше і найголовніше питання, вирішення якого затягнулось через політичну кризу – це ухвалення бюджету", а відтак уряд займеться цим на повну силу, щоб подати проект до парламенту "найближчим часом", чи, якщо конкретніше, "не пізніше, ніж через тиждень".

За словами Тимошенко, "новий проект бюджету зможе поставити на служіння Україні всі ресурси та висвітлити пріоритети, на яких варто сконцентрувати всі фінанси України".

І водночас був підтверджений намір повернути громадянам їхні "згорілі" свого часу в Ощадбанку заощадження, обсяг яких сумірний з усім обсягом видатків бюджету, а також реалізувати всі передвиборні соціальні обіцянки.

Чесно кажучи, як це поєднати – реалізацію стратегічних інтересів країни з виплатами чужих боргів – не зрозуміло.

Так само, як не зрозуміло, як перетворити програму "Український прорив" на повноцінну урядову програму дій, не зруйнувавши при цьому надто вже ідеологічно різномасту коаліцію.

І навіть у разі, якщо, за словами Юлії Тимошенко, у розробці програми візьмуть участь "усі без винятку фракції Верховної Ради, як владні, так і опозиційні", і якщо "ми (себто Кабмін – С.Г.) направимо проект програми кожному депутатові і будемо очікувати, що нам дійсно запропонують найкращий варіант урядової програми, щоб вийти на її затвердження після Нового року", тобто таким чином будуть залучені додаткові голоси з неурядових фракцій, все одно важко уявити стратегію, яка б об'єднала більшість Верховної Ради не на словах, а на ділі, тобто у дружній законодавчій роботі.

По-перше, як уже було сказано, затвердження урядової програми можна відкласти на невизначений термін, а це означає, що кожен депутат матиме право комизитися через ту чи іншу титлу або кому у програмі.

По-друге, суто психологічно одна справа – проголосувати за уряд, і хай він собі щось там робить, а інша – добровільно взяти на себе цілком конкретні зобов'язання перед усіма виборцями за всю владну систему в усій Україні.

По-третє, і, можливо, головне, а хто саме напише таку стратегічну програму? Прізвища, будь ласка...

І це не жарт – той, хто створить ефективну економічну стратегію, чи то програму діяльності уряду на перспективу, яка базуватиметься на ній, сміливо зможе претендувати на відповідну Нобелівську премію.

Власне, про що йдеться? Про те, що Україна – це держава, в якій маємо цілий клубок диких - об'єктивних і суб'єктивних - суперечностей.

З одного боку, це - одна з типових країн третього світу за цілою низкою показників - корупція, рейтинг людського розвитку, доходи населення, розміри ВВП на душу, тривалість життя тощо.

З іншого боку, це країна, яка має науковий і частково техніко-технологічний потенціал, як мало хто із європейців.

Якість висококваліфікованої української робочої сили не викликає сумнівів, але ця робоча сила наразі майже не відтворюється (від лікарів до сантехніків, від фізиків до зварювальників), а публіка середнього віку вже майже вся на заробітках за кордоном.

Про те, що Україна потенційно здатна прогодувати не менше ста мільйонів люду і говорити не доводиться. Таку оцінку її сільськогосподарським можливостям дали експерти ЄС, але водночас за два останні роки різко скоротилося і виробництво зерна, і поголів'я худоби.

Ну, а із сакраментальною нафтогазовою залежністю від Росії взагалі повний атас, бо за оцінками вітчизняних геологів, Україна – це другий Кувейт, власне, кілька Кувейтів. Принаймні, за належних капіталовкладень перейти на самозабезпечення газом можна за п'ять років, твердять ці експерти.

Проте ініційоване урядом Януковича підвищення рентних платежів призвело цього року до скорочення видобутку власної нафти...

Список парадоксів можна продовжувати, навіть не торкаючись чинників суб'єктивного характеру, пов'язаних із ментальними та соціокультурними настановами громадян України.

Та і без цього, мабуть, сказаного досить, щоб усвідомити: класичні схеми та ідеології національного розвитку у нас навряд чи спрацюють, треба наднапруженням кращих інтелектуальних сил країни створити програму діяльності уряду, адекватну божевільній, але потенційно дуже багатообіцяючій, українській ситуації.

Уряд Віктора Януковича міг відзвітувати тільки у свій абсолютній невідповідності викликам ситуації.

Уряд Тимошенко... Він залишиться на тому ж рівні, якщо обмежиться тим, як повернути знецінені заощадження та вчасно ухвалити державний бюджет.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників