Україна – не Японія. Про громадські туалети та суспільні стосунки

Вівторок, 25 грудня 2007, 12:32

...Чого хочеться побажати новому уряду? Поваги до громадян, поваги до бізнесу. У повазі – ключ до патріотизму, наповнення бюджету, стабільного розвитку країни.

Адже щоб українці почали справно платити податки, вони повинні відчути повагу до своєї держави. Але почуття це – взаємне, воно виникає тільки у відповідь на те поважне ставлення, яке повинна спочатку проявити сама держава.

Саме в такій послідовності: спочатку держава, потім – громадяни! І не варто тут шукати знаменитий казус яйця та курки...

До таких думок мене підштовхнула нещодавня поїздка до Японії. Саме там я переконався у простій істині: рівень розвитку країни визначається рівнем розвитку туалетів. Штука давно відома: хочеш довідатися, з якою компанією маєш справу, просто відвідай її туалет.

У Японії я, нарешті, зрозумів, звідки пішло це правило. Просто туалет – показник, по-перше, самоповаги, по-друге, поваги до інших, по-третє, поваги до життя в усіх його проявах. Ось чому нам серйозно варто повчитися!

В Японії поважне ставлення і до себе самих, і до своїх ближніх – на позахмарній висоті. Відповідно, і туалети тут обладнані за останнім словом техніки: кришки самі піднімаються й опускаються, все автоматично дезінфікується, є цілий пульт керування унітазом – словом, космічний корабель.

Щоб розібратися з ним, не зайвим буде пройти хоча б короткий курс навчання. Це і є – повага.

Японське суспільство просто просякнуте цим почуттям. Усе починається зверху: імператор, моральний авторитет нації, справно та чесно платить податки.

Отже, всі розуміють: несплата податків є підривом імперії, неповагою до держави. І всі платять податки, причому самостійно, розуміючи, що гроші йдуть на розвиток держави.

А держава, приймаючи гроші та поважаючи своїх громадян, регулярно звітує перед ними про свої витрати.

Особливою повагою наповнені взаємини між працівником і роботодавцем.

Неймовірно, але факт: у 127-ми мільйонній Японії практично немає безробіття. Чому? Тому що робиться все, щоб зайняти людей. Через повагу до них.

І в результаті там, де в нас працює дві людини, в Японії працюють п'ять. А роботодавець, якщо з якихось причин, змушений звільнити працівника, забезпечує йому інше місце.

Він може погіршити умови оплати або праці, але місце все одно надасть. Тому що один член суспільства почуває свою відповідальність перед іншим членом суспільства, нехай і нижчим за соціальним статусом.

У результаті у самих громадян сильно розвинута самоповага. І яку б роботу вони не виконували, нехай навіть дуже низькооплачувану, вони роблять її з повною віддачею та гордістю.

Закономірне питання: як при таких витратах на оплату праці вони витримують цінову конкуренцію?

Просто Японія зі своїми товарами робить ставку на розвиток дорогих високотехнологічних товарів, які, до речі, на внутрішній ринок надходять за цілком доступними цінами, що теж говорить про повагу до національного споживача. (Взагалі, між іншим, товари та послуги широкого вжитку в Японії не дорожчі, ніж в Україні.)

Тому багато коштів японці інвестують у науку й освіту. І в результаті отримують чудеса техніки, які потім дивують увесь світ і використовуються всім світом.

Такі чудеса, до речі, ми своїми очима спостерігали, коли відвідували в листопаді компанії Sony, Hitachi, Access, DoCoMo, SoftBank, GDH-Gonzo у рамках менеджмент-туру найінноваційнішими компаніями Японії.

А з іншого боку, застосування високих технологій дозволяє їм здешевлювати товари.

Наприклад, випущений в Японії автомобіль "Лексус" LX 470 коштує там всього 35 тис. доларів, і до цієї суми входить усе: вартість комплектуючих, ціна робочої праці, прибутку компанії-виробника та посередника.

Кумедно: але при ввезенні до України з цієї моделі стягується мито у розмірі тих самих $35 тис. Виходить, наша держава, палець об палець не вдаривши, забирає на свою користь ціну автомобіля, на який працювали тисячі японців. Чи варто говорити в даному випадку про повагу до українського споживача?

Щоб зрозуміти, що таке взаємна повага у суспільстві, достатньо подивитися, як японці вирішують свої транспортні проблеми. Уявіть собі мегастолицю - Токіо, місто, в якому мешкає 30 млн. людей.

Отож, тут практично немає пробок, тобто за мірками Києва або Харкова вони просто відсутні. І не тільки тому, що тут такі гарні дороги. Просто громадяни, побачивши, що створюють один одному незручність на дорогах, спокійно пересіли в метро.

А метро тут будують так, що станції підходять практично до кожного офісного хмарочоса.

Повага - в усьому. У тому числі до чужих культур, до історії. Здавалося б, американці та росіяни були основними ворогами, від яких Японія в минулому зазнавала нищівних поразок, і ця ворожнеча повинна знаходити відображення в повсякденності.

Нітрохи не бувало! Усе це не заважає японцям ставитися до Росії та США як до своїх історичних вчителів і захоплюватися на дозвіллі вивченням російської або англійської мов.

Усі розуміють, що колишні проблеми не повинні ставати проблемою сьогодення, заважати сьогоднішньому розвитку. Повчально, чи не так?

За які-небудь півстоліття після другої світової Японія перетворилася з країни з досить варварськими звичаями на світову державу, з міцними ліберальними традиціями та дружелюбними громадянами.

Мені здається, розгадка цього феномена – у культі взаємної поваги.

Не найгірший культ у світі... Чому б його не перейняти?

На кожен новий уряд ми, громадяни, дивимося з надією. Можливо, він, нарешті, поставиться до нас шанобливо і буде гідний нашої поваги?..

Едуард Рубін, директор компанії "Телесенс"

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді