Ігри на виріст
Надмірне захоплення мас-медіа деталями скандалу навколо призначення Раїси Богатирьової секретарем РНБО відволікло від оцінки важливих подій, які відбулися в країні, у владі й опозиції вперше.
Очевидні колізії переплелися та створили кілька істотних, дуже цікавих парадоксів. Отже, президент вперше призначив на посаду секретаря РНБО представника найбільшої опозиційної партії. Знаково і те, що призначення стало несподіванкою і для коаліції, і для колег-опозиціонерів нового секретаря Радбезу.
Аналітики побачили в призначенні пані Богатирьової початок створення системи противаг прем'єрству Юлії Тимошенко.
Однак незабаром з'ясувалося - такі припущення необачні, хоча б тому, що Раїса Василівна не отримала благословення власної партії (знову таки вперше!) на цю посаду.
А без прямої підтримки протистояти лідеру БЮТ і прем'єру досить проблематично. Ризикнемо припустити, що головна мета цього призначення зовсім інша - тактична, і вона вже досягнута.
Задамося питанням: чи розраховував Віктор Ющенко на вкрай негативну реакцію лідера ПРУ у зв'язку із багатообіцяючою кадровою пропозицією представнику Регіонів?
Судячи з дій, він сподівався на це: у той самий момент, коли Віктор Янукович влаштував Богатирьовій публічний пресинг партактиву, Ющенко видав ще один указ – про введення Раїси Василівни до складу РНБО. Як кажуть, для тих, хто не зрозумів, президент повторив двічі.
Характерно, що ні сам Ющенко, ні його протеже Богатирьова, у період розвитку скандалу привселюдно жодного разу не пояснили своїх дій. Президент не вважав за потрібне порозумітися і з Януковичем, хоча в ПРУ прозоро натякали, що, мовляв, повинен був порадитися.
Пройшов перший відкритий конфлікт у керівництві Партії регіонів. Закінчився він не на користь лідера, що однозначно підриває його досі непохитні позиції.
Стало очевидно, що, маючи могутню підтримку у визначених колах партії, з Януковичем можна відкрито не погоджуватися і, незважаючи на явні погрози, вести свою гру. Більше того, натяки на виключення Богатирьової з партії, свідчать про слабкість лідера "регіоналів".
Здійснити ці плани складно та ризиковано, оскільки тоді конфлікт набуде нового розвитку, а поняття "розкол" може стати реальністю для ПРУ. Тому порожні погрози виглядають, щонайменше, недалекоглядно.
З іншого боку, роздратування Януковича та його спроба змусити Богатирьову відмовитися від посади в РНБО, зрозумілі. Але з'ясування відносин у стилі, хто головний, однозначної відповіді не дало.
Після призначення до РНБО вагомість другого номера виборчого списку ПРУ значно зросте. Богатирьова стане вже не другою, хоча ще і не першою особою, але практично єдиним з лідерів ПРУ, хто буде брати участь у прийнятті владних рішень на вищому рівні, у тому числі й визначальних для бізнес-еліт.
І це саме та обставина, яка неминуче сприятиме збільшенню кількості бажаючих подружитися з новим секретарем РНБО, як серед однопартійців, так і поза партією. Причому призначення її всупереч думці Януковича автоматично звільняє Богатирьову від будь-яких зобов'язань перед лідером партії.
Йдеться звичайно, не про розкол у ПРУ, а про початок реальної поступової децентралізації влади всередині політичної сили. Можна було б, звичайно, припустити, що "регіонали" розіграли всіх, спеціально розв'язали руки і секретарю РНБО, і собі в якості головних опозиціонерів.
Але тоді логічно виглядала б інша лінія поведінки керівництва партії. Янукович не підставлявся би під ситуацію, в якій він з самого початку виглядає слабким і програшним, він міг би одразу, без зайвих емоцій, побажати новому секретарю Радбезу успіхів і відмежуватися політично від її діяльності в новій якості.
Більшість аналітиків вбачає в цій колізії продовження весняних домовленостей між Віктором Ющенком і Рінатом Ахметовим щодо проведення дострокових виборів. До того ж окремі політологи думають, що в такий спосіб Ахметов дав зрозуміти, що зробив ставку на наступних виборах на діючого президента.
Подібні тези виглядають досить суперечливо з погляду цілей та задач основних гравців. Незаперечно тільки те, що занадто стрімка й агресивна концентрація влади в руках прем'єра-Януковича налякала і його опонентів, і політичних соратників, і спонсорів самої Партії регіонів.
Адже в Україні, на відміну від інших країн Центрально-Східної Європи, ще не створили ефективних законодавчих механізмів, які виключають узурпацію влади.
А вітчизняні олігархи не бажали знову ходити на уклін до царя-батюшки, ризикуючи кожного разу втратити не тільки його прихильність, але і свій бізнес.
Саме в такому ранньому усвідомленні власної самодостатності варто шукати один з основних мотивів кулуарних домовленостей представників частини ПРУ та секретаріату президента.
Таким чином, дії по відстороненню Януковича від влади з наступним зниженням рівня його впливу в партії виглядають цілком логічно. Але це зовсім не означає, що частина фінансових спонсорів "регіоналів" вигідно підтримають на наступних президентських виборах Віктора Ющенка.
Для них оптимальний кандидат той, який сприяє не тільки збереженню, але і збільшенню бізнесу, просуванню їхніх інтересів. До того ж мова може йти як про свого кандидата в президенти, так і про боротьбу за "свою" партію в "Регіонах".
Розбрат серед лідерів ПРУ, у будь-якому випадку, на руку політичним опонентам, і особливо потенційним конкурентам у боротьбі за президентське крісло на найближчих виборах - другу позицію в рейтингу симпатій виборців займає, як відомо, Тимошенко.
Якщо ж говорити про збереження капіталів у період роботи другого уряду Тимошенко, то роль секретаря РНБО Богатирьової також очевидна – не допустити перерозподіл власності й експропріацію приватизованого майна. Це страховка бізнесменів-"регіоналів" від сваволі нової влади.
Самим політикам, і Тимошенко, і Богатирьовій, доведеться домовлятися, щоб не допустити повторення публічного суїциду зразка осені 2005 року, жертвами якого стали уряд і тодішній секретар Радбезу.
Питання тільки в тому, чи здатні вони врахувати помилки минулого.
Одним з аргументів на користь мирного співіснування нинішнього секретаря РНБО та прем'єра може бути той факт, що Богатирьова не є людиною президента, отже, як мінімум буде обережна, не покладаючись на його безумовну підтримку.
Крім того, Раїса Василівна відноситься до числа ліберальних політиків, більш схильних до компромісу, ніж до конфронтації.
Виходячи з цих й інших факторів, варто скоріше очікувати загострення протистоянь на лінії Тимошенко-Ющенко, а не на лінії Тимошенко-Богатирьова.
Підтверджує подібний прогноз ще одне важливе інформаційне повідомлення, яке на тлі подій навколо РНБО пройшло майже непоміченим.
Йдеться про висловлене президентом бажання щотижня брати участь у засіданнях уряду. Як відомо, урядові засідання є тим інструментарієм прийняття рішень, про який судять за ефективністю його роботи.
У європейській практиці, в принципі, всі урядові документи після відповідного обговорення підписуються тільки на засіданнях Кабінету міністрів. (Пригадується, подібну технологію намагалися впровадити в уряді прем'єр-міністра Ющенка).
Але якщо президент буде брати участь у всіх засіданнях КМУ (фактично керувати), то до чого тоді зведеться роль голови уряду? до схвалення його ініціатив?
Багато що буде залежати від ступеня готовності до компромісу прем'єра Юлії Тимошенко, яка останнім часом демонструє чудеса поступливості, що особливо помітно в кадрових питаннях.
Намір президента трохи покерувати урядом свідчить про ступінь довіри між помаранчевими партнерами, особливо у світлі майбутніх президентських виборів. І, зокрема, це ціна запевненням, що Тимошенко відмовиться від участі у виборах 2009 року.
Так що, партнерство партнерством, а електоральні бали на діяльності Кабміну Ющенко бажає заробляти сам, про всяк випадок. До речі, на останній своїй прес-конференції президент уточнив, що саме він мав на увазі під своєю заявою про походи на засідання уряду.
І ще кілька слів про можливості найнеймовірніших політичних, можливо, ситуативних, союзів. Бажання про виникнення таких вже можна загадувати під ялинку.
Отже, саме після створення демкоаліції та відродження президентських амбіцій Віктора Януковича, парламентській фракції "регіоналів" вигідно підтримати конституційні зміни для посилення президентської влади. Досить важливо, за яку посаду боротися.
Тому міркування про можливий перегляд порядку обрання глави держави (мова про обрання парламентом) стають неактуальними. З огляду на нинішній високий рейтинг Януковича, все, що йому слід зробити - не розгубити потенціал, перебуваючи лідером опозиції.
При цьому, парадоксально, але принаймні, на період свого прем'єрства, Тимошенко буде невигідно підтримувати законодавчі ініціативи Ющенка з посилення президентських повноважень. Хоча, БЮТ вже зобов'язався проголосувати за зміни до закону про Кабінет міністрів і ряд інших.
Тепер буде цікаво побачити, як дружно партнери по коаліції будуть виконувати свої зобов'язання, добровільно урізуючи повноваження прем'єра. Хоча, реально усвідомлюючи всю хиткість коаліції, знову вимальовується неминучість досягнення компромісу.
Більшість останніх комбінацій у владі, в тому числі кадрових, продемонстрували, що президентські радники та технологи навчилися знаходити сильні рішення в складних, майже програшних, ситуаціях. Відбулися основні призначення в інституціях влади в обмін на взаємовигідні зобов'язання.
Прийшов час почати роботу з підвищення рейтингу самого гаранта для успішного вирішення головного завдання, іменованого "другий термін". Як мінімум одним з варіантів поступового становлення іміджу вольового президента стане ряд популістських рішень на користь бідних, за що й будуть боротися гарант з урядом.
Сліди боротьби за майбутнього виборця відіб'ються вже в бюджеті-2008.
Після деякої паузи продовжиться переділ владних повноважень і правил гри - також із прицілом на президентські вибори.
Будуть зроблені й чергові спроби зміни моделі влади в залежності від поточного моменту, позицій та шансів фаворитів електоральних симпатій та їхнього особистого бачення шляхів розвитку політичної системи держави.
Основний політичний ризик як і раніше полягає в непередбачуваності шляху розвитку країни, що в умовах відсутності діючих противаг у трикутнику президент-парламент-кабмін не дозволяє сподіватися на необоротність демократичних перетворень.
 |
Альбіна Трубенкова, ПроЕвропа, для УП
