Перші поради міністру освіти

8 переглядів
Володимир Ференц, для УП
Четвер, 10 січня 2008, 12:01

Після міністра Ніколаєнка українську освіту доведеться суттєво повертати в національне русло. Попередні міністри теж з багатьох причин не виконали своєї місії, але останній виявився соціалістом.

Треба негайно оздоровлювати, реанімувати український дух, без якого освіта не допоможе нам вийти на вищий рівень розвитку і достатку. Зміни повинні бути системними і пан Вакарчук, як фізик, напевно, це усвідомлює.

Поза сумнівом, освіта у новому тисячолітті буде основним полем інформаційних протистоянь. Система освіти, як і система національного інформаційного поля, визначатиме нашу національну безпеку і конкурентноздатність.

Тому до укріплення українських основ освіти не варто поспішати з копіюванням готових світових кліше, які згодом можуть виявитися такими собі технологіями руйнування національних систем освіти.

Доволі жорсткі світові змагання у сфері інформації не терплять стійких національних систем освіти, адже істинно національна освіта постійно продукує імунітет нації, заважаючи комусь маніпулювати людьми з допомогою телевізора, преси, інтернету і віртуальних, реально нічого не вартих, грошей.

За позитивними розмовами про свободу поширення інформації та уніфікацію світової освіти проглядається і абсолютно очевидна мета сильних світових конкурентів - досягнення зростаючого високого рівня життя без додаткових затрат життєвої енергії, тобто за чужий рахунок шляхом витонченої ультрасучасної інформаційно-фінансової експлуатації слабших народів.

Вістря сучасної глобалізації, спрямоване проти національних систем освіти і національного інформаційного поля, випробовує на міцність наш національний імунітет. На жаль, система освіти України в цілому, на відміну від систем освіти багатьох держав-сусідів, включаючи Польщу і Росію, не продукує інформаційний імунітет нації, хоч прогресивні досягнення окремих осередків освіти є і доволі значні.

Якщо і надалі держава трактуватиме освіту як суто гуманітарну і економічно затратну галузь, ми ніколи не досягнемо світової конкурентноздатності, не зможемо гарантувати собі навіть інформаційну безпеку і захист національних економічних інтересів, інтересів громадян.

Саме в системі освіти закладено наш ресурс світового виживання і потенціал України на десятиліття вперед, тому справжня національна система освіти є стратегічною галуззю економічної перспективи нації, єдиним головним засобом забезпечення її самостійності, високого рівня життя людей сьогодні і в перспективі майбутніх поколінь.

Забезпечити це - означає по-справжньому зробити український прорив на десятиліття вперед.

Що варто зробити в першу чергу?

Ключовий і визначальний момент - це досягнення реального конституційного статусу державної мови в системі освіти, наповнення освіти українськими культурними і духовними основами нашої державності. Жодна інша мова не може застосовуватися замість державної.

Національні мови мають сенс застосування у навчальному процесі у тих випадках і в таких обсягах, що необхідні для гарантованого Конституцією збереження і розвитку культурно-національної самобутності національних меншин.

Порушення цього правила неодмінно призводить до нерівноправності застосування мов меншин і обмежує застосування мови державної, що недопустимо.

Без вирішення питань мови і загальнонаціональної мети освіти, у ній і надалі працюватиме стара радянська схема національної нівеляції і зросійщення, бо і зараз це дивним чином відповідає інтересам усіх наших світових конкурентів.

Про це воліють не говорити, але до такого висновку підводить проста логіка законів конкуренції. Під дахом освіти мовами меншин і в руслі програм інтеграції у світову освітню систему за кошти платників податків Україна безкоштовно продукує кадри іншим державам і безоплатно поставляє інтелект за кордон.

Безумовно, Україна має всі законодавчі підстави все поправити в освіті, хоч досі бракувало єдиного - політичної волі виконати обов'язок перед громадянами. Адже від цього безпосередньо залежить життєвий рівень людей цього і наступних поколінь.

З проголошенням незалежності України система освіти стала винятково національним надбанням, орієнтованим на потреби нашого народу. Принаймні, так повинно бути (як правовий наслідок здобуття незалежності).

Згідно з Конституцією України мовою навчання є державна мова. Це стосується всіх без винятку навчальних закладів.

У навчальному процесі можуть застосовуватись та вивчатись і мови національних меншин, а також мови міжнародного спілкування, але загальноукраїнський практичний сенс, прикладну мету і гарантоване застосування знань в Україні має лише освіта державною мовою в поєднанні з поглибленим вивченням мов міжнародного спілкування.

Цілком очевидним є стовідсоткове складання вступних іспитів і тестів державною мовою. Здається, попередній міністр дозволив застосування інших мов у загальному тестуванні. Хто б що не казав, а такі дії суперечать Конституції.

У багатьох школах вчителі говорять з дітьми українською тільки на деяких уроках, що є прямим порушенням Конституції. Щоб цього більше не відбувалось, треба у законах зробити додаткові уточнення, які в самостійних демократичних державах можуть викликати здивування, але у нас треба розраховувати на тимчасову випадкову присутність в українській владі чиновників зі старим колоніальним мисленням або таких, які нерозважливо даються на намову чи підкуп нашими зовнішніми конкурентами.

Нерозсудливо вимагати необмеженого вивчення і застосування російської мови зверхорганічних потреб для збереження етнічної самобутності громадян російського етнічного походження і як іноземної поширеної мови. Це розмиває мету і державозберігаючу функцію української освіти.

Наслідок цього прогнозований - наш інтелект і робоча сила буде експлуатована чужими державами, ми втратимо конкурентоспроможність і житимемо бідним життям колонії. Така перспектива, напевно, не приваблює усіх громадян незалежно від етнічного походження.

Доки це зрозуміють, буде запізно і тому новій владі доведеться створити швидкі законодавчі запобіжники проти руйнування українських основ освіти і негайно будувати міцну національну твердиню освіти за прикладом європейських держав і найближчих сусідів, включаючи Росію і Казахстан.

Звідси виникає третя проблема для нового міністра – дуже швидко підготувати пакет потрібних законопроектів, у тому числі і зміни-уточнення до Конституції . У цій справі варто покластись на співпрацю з українськими громадськими організаціями, особливо – з "Просвітою".

Порушення статусу державної мови в науці обмежує творчу силу нації і полегшує світову експлуатацію інтелекту, який вирощується усім народом і повинен якось полегшувати життя громадян - платників податків.

Обов'язкове застосування державної мови у сфері науки обумовлено тим, що процеси виконання і оприлюднення наукових досліджень, обміну науковою інформацією відбуваються публічно. Публікації наукових звітів є публічним свідченням виконання досліджень і тому в Україні повинні здійснюватись тільки державною мовою.

Звідси висновок - усі без винятків періодичні наукові видання в Україні повинні бути україномовними, що не обмежує права автора на публікацію іншими мовами, користуючись послугами зарубіжних періодичних видань. Без цих умов державна мова в науці не працюватиме.

При політичній волі нового уряду і підтримці президента як гаранта Конституції можна дуже швидко відновити українську сутність системи освіти в Україні. Треба діяти невідкладно, адже це справа національної безпеки і національної перспективи.

Людський фактор тут є визначальним. Ті вчителі і викладачі, які не сприймуть зміни, повинні залишити систему освіти незалежно від посад, наукових звань і кваліфікації.

Але це крайня міра, до якої доведеться вдаватись тільки у випадку низького інтелектуального рівня, крайньої політизованості чи особистої зацікавленості окремих кадрів.

Решта, як свідомі громадяни, практично миттєво стануть взірцевими працівниками оздоровленої системи освіти, особливо якщо це добре стимулюватиметься матеріально.

Чудовий приклад впровадження державної мови у системі освіти та інформації нам подає Казахстан. Тому усіх противників зміцнення національних державницьких основ освіти варто посилати на стажування до Казахстану чи хоча б у сусідню Росію.

Якщо елементарне приведення національної системи освіти до норм Конституції хтось вважатиме політичним переслідуванням, то вперте ігнорування державного статусу української мови деякими чиновниками і працівниками системи освіти як кваліфікувати?

Невже як протиправну дію, спрямовану на підрив основ конституційного ладу і національної безпеки України, що тягне за собою суттєве зниження конкурентоспроможності держави і якості життя громадян?

Якщо зважати на ґвалт несамостійних чи нерозумних українських політиків, боятись добре оплаченого осуду з боку зацікавлених світових кіл та їхніх ЗМІ, нам доведеться змиритися з долею бідних громадян у слабкій і реально несамостійній державі.

Чи пробачать нам це нащадки, які вже тепер поневіряються у пошуках доброї роботи, все частіше думаючи про еміграцію?

Володимир Ференц, Івано-Франківськ



powered by lun.ua
Сергій Рахманін: Зеленський сприймає Верховну Раду як якийсь додаток до Офіса президента
Рада голосує за ринок землі: чи вдасться Зеленському переконати "своїх" і перемогти
Вітольд Ващиковський: Зеленський розуміє, що без реформ повториться ситуація 2014 року
Як відстежити і отримати ліки, куплені за держкошт: інструкція
Усі публікації