Сontrabanda nation

Четвер, 17 січня 2008, 17:53

У вересні минулого року моїй хорошій знайомій довелося їхати з Перемишля до Львова електричкою. Її попутниками була пара немолодих американців, котрі їхали відвідати малі галицькі містечка - батьківщину своїх батьків-євреїв.

Вони надто пізно прийшли на контроль. Вчасно прийти тут - це, як виявилось, прийти добряче завчасно. Натовп перекупників, що блокував собою перехід, рвонув вперед і окупував усі вагони, не даючи, нікому іншому присісти на лавки.

"Не сідайте тут, йдіть дальше, бо ми тут працюємо - от наступний вагон буде вільний, в нас купа роботи, то наш вагон" - такими словами мою товаришку з мимовільними заокеанськими знайомими відправляли з вагона в вагон, не даючи присісти.

Як з'ясувалося, сідати не можна було, бо вагони поділені між собою групами контрабандистів. Як тільки електричка рушила, почалася "робота".

Мою товаришку нахабно підняла з місця одна з жінок. Ставши на лавку поруч з ошарашеними американцями, контрабандистка відкрутила гвинти, котрими кріпився плафон лампи, потім витягнула дротики і відключила живлення від самої лампочки.

І взялася витягувати звідти блоки цигарок. Вона передавала їх своїй спільниці, котра... викидала їх через вікно. "Ти собі уявляєш - вони мають всі необхідні ключі до всіх гайок, нірок і комірчинок у вагоні!" - сказала мені знайома.

Таке повторилося і на сусідній лавці.

Основна схема контрабанди тут була така: дорогою "туди" половину цигарок напихали блоками у всі отвори вагона. Другу половину контрабандисти примотували на себе скотчем, щоб пронести крізь кордон.

Технологія розроблена досконало: блоки розривають, пачки цигарок злегка розтоптують ногами, щоб зм'ягшити кутики, і наклеюють на клейку стрічку, яку потім фіксують до тіла, при цьому абсолютно не звертаючи уваги на присутніх.

Клеять на бедра, лікті, руки, плечі, живіт. Декотрі ховають пачки у власній білизні... Дорогою ж назад з вікон вагона викидають першу половину.

Контингент контрабандисток - жінки віком від 22 до 70 років, різної статури. Цигарки вони ховають під достатньо облягаючий одяг - жінок у "балахонах" перевіряють дуже ретельно і в першу чергу.

"Я не знала, що під грудьми в українських жінок може поміститися така кількість цигарок", каже моя приятелька. "Реально якби люди побачили, де ті цигарки перевозять - вони, мабуть, перестали б курити"...

Її спроби звернути увагу провідника на те, що відбувається, закінчилися нічим. "Я нічого не можу зробити" - самоусунувся він, скоренько покинувши ввірений йому вагон, який, по суті, розбирали на частини...

Після "спецоперації" над кріслами так і залишилися звисати дротики з неприфіксованих назад ламп і повідкручувані зі стелі панелі.

Після перетину кордону контрабандистам захотілося свята. "Випийте з нами", бігала по вагоні і припрошувала всіх підряд одна з жіночок. Сказати, що американці були шоковані - означає нічого не сказати. "Україна - це не тільки це", спробувала хоча б трохи пом'якшити ситуацію моя товаришка. "Побачимо", відповіли гості...

Пам'ятаю трагедію, яку я бачив на власні очі на прикордонному пункті Шегині влітку 1995 року. Рейсовий автобус "Львів-Варшава", повний люду, уже був недалеко від кордону, коли якась жіночка пройшлася по салону, задаючи питання "у вас горілка з собою є?" і тим, хто казав "ні", давала в руки півлітру. Ми теж отримали по пляшці. Нас заціпило. "Дякую, я після кордону заберу" - дуже галантно посміхнулася жіночка. І пішла далі салоном.

Через кілька хвилин інша жінка спробувала зробити те саме - але було пізно. У всіх уже щось було. Вона почала плакати - і недаремно: їй уже не було куди діти її ящик горілки. Його конфіскували на кордоні.

Я пам"ятаю погляд польського прикордонника, яким він окинув кожного з нас - тих, у кого була одна дозволена пляшка. Зневага і злість. Його можна зрозуміти - щодня він бачить тисячі людей і тисячі пляшок горілки, по одній на східнослов'янську душу.

Аналогічна історія трапилася з нами на словацькому кордоні в 2006-му. Тільки тут були цигарки - і знову ми не змогли відмовити. І знову був погляд прикордонника - злий і зневажливий...

У мене геть невеликий досвід перетину держкордону - але очевидці, мабуть, зможуть додати багато колоритних деталей. Історії про знамениті "5 ойро" з кожного пасажира на кордоні - "щоб ніяких проблем не було" чи роздаванні самими ж водіями підакцизні пачки і пляшки – таке трапляється з кожним, хто перетинає західний кордон України автобусом чи поїздом.

Горілка і цигарки - основний елемент "малого прикордонного руху", який зараз спинили Шенгенською залізною завісою. Він – одне з облич нашої держави. Між іншим, ви не задумувались – може, оце завдяки цьому від нас так хочуть відгородитися?

Я не знаю - може, краще возити цигарки в сусідню державу і кожну ніч ночувати вдома, аніж їхати кудись далеко на заробітки, залишати сім'ю, ризикувати життям і здоров'ям. Але працювати в кримінальному бізнесі – не менший ризик.

Це - справді ганьба для нашої держави. Це - також ганьба і людям, котрі основною своєю професією зробили перевезення контрабанди (в тому числі у напівлегальний спосіб), котрі змушені принизливо оголюватися, обклеюючи себе незаконним товаром.

Мені здається, що це повинно колись закінчитися. І добре, якщо ми почнемо закінчувати це уже зараз.

P.S. У зв'язку з вандалізмом Львівська залізниця в жовтні 2007-го скасувала електричку "Львів-Перемишль".

Остап Кривдик, політолог, активіст



powered by lun.ua
Головне на Українській правді