Роздуми про Бернса-2 ака Біля нерозбитих ночов в передмісті Торонто

Валентина Кушнаренко, для УП
Понеділок, 21 січня 2008, 19:55

Пишу ці рядки, з надією на те, що їх хтось прочитає. Ну дістали, вибачте, емоційні плачі юріїв к. щодо паскудного життя тих, хто недавно виїхав за кордон для тимчасового чи постійного проживання.

Монотонність подібних сповідей нас, закордонних українців, не захоплює. Перш за все - відсутністю чи небажанням присутності простого розуміння того, що українці за кордоном теж на щось здатні.

Просто зникли з поля зору оплакувальників сильні, витривалі люди - ті, хто розумно ризикуючи, словом і ділом доводять, що українці є достойний народ, який поважає країну свого перебування і себе в першу чергу.

Я звертаюся до тих, хто намагається в котрий раз проїхатись по сенситивному маршруту: "квітневий бузок", "кава по-київськи", "кохання до жінки" та "дослідження творчості Роберта Бернса" (до речі, досить популярна тема в університеті Торонто).

Ми пам’ятаємо про всі перераховані близькі нам поняття, запевняю Вас. Переживаємо по-своєму, в різних країнах, під різними прапорами.

Але не смикайте нас, не женіть їсти "смажену на салі картоплю" і не робіть за нас висновки про доцільність сидіння біля розбитих ночов, які давно вишли з моди. Бо довго не висидимо.

Така відпрацьована за океаном штука, як вміння швидко мислити та приймати альтернативне рішення, пожене нас в протилежному від ночов напрямку до наступного job interview.

Прийде час і вирішимо ми самі, що далі робити з тим же квітневим бузком в руках наших дітей на врученні дипломів про отримання освіти; спокійною кавою, звареною канадськими колегами після спільної презентації; з нашими коханими, які витримали випробування не тільки в Криму; з останніми тутешніми порівняльними дослідженнями творчості Роберта Бернса.

Канада, де я зараз живу, впевнено шліфує з українців професіоналів, чи то в пекарні, чи в аудиторії університету. Витривалі, навчені швидко аналізувати інформацію канадці крокують щоранку зі своєю кавою, заклопотані буденними справами.

Не терпить ця країна слабаків, тих, хто панікує, опускає руки і хниче за вишневими садками. Ми зробили серйозний вибір і доведемо собі, що українці сильна, талановита і потужна нація. Не можеш – тобі дадуть можливість спробувати ще раз, не хочеш – ніхто нікого не триматиме.

Заяложені історії про кандидатів наук, які за кермом сіті таксі мріють про купання в Дніпрі – позавчорашній день. Професійні, цілеспрямовані, незалежні особистості будь-де здатні розставити правильні акценти, незалежно від свого походження, мови, чи цінностей.

Більшість з нас, я думаю, колись повернеться в Україну. Бо, може, настануть часи, коли Вона скаже: "Хлопці та дівчата, поки ви вешталися по світах, я тут вечерю надумала влаштувати. Трохи запізно, правда, але ще видно надворі. Ви всі мої діти і кожне з вас отримає те, що ви заслужили і чому вивчилися. Покажіть своє вміння, натхнення і повагу одне до одного за спільним столом. Я дам вам всім можливість покуховарити та знайду для вас місце в хаті."

А ми вкинемо в просторі валізи пляшку кленового сиропу. Щоб згадати Канаду, яка навчила нас оцінити те, що ми маємо вдома і терпляче ліпила з нас сильних людей. Та й млинці наші з їхнім сиропом непогано смакують.

Валентина Кушнаренко, Theory and Policy Studies Department, OISE/University of Toronto

powered by lun.ua
З точки зору Революції
#УрядГройсмана: Гра в одну лузу. Як Порошенко програв Кабмін
На уламках імперії
Мармур, айфони і позолота. Як живе найбагатше ромське село Закарпаття
Усі публікації