Косовське питання. Що робити Україні?

П'ятниця, 29 лютого 2008, 13:11

Проголошення незалежності Косова, що сколихнуло світову громадськість, також відбилось і на українському суспільстві, розколовши не лише владну еліту, але й громадськість.

Однак, рано чи пізно Україна буде змушена вирішити питання для себе та визнати або не визнати незалежність сербського краю. Отже, така відповідь має, насамперед, принести якомога менше шкоди і якомога більше користі для забезпечення національних інтересів.

Якщо розглянути усі можливі варіанти, то виявиться, що визнання незалежності Косова не принесе жодних помітних вигод, однак може мати досить негативні наслідки.

Не зважаючи на всі заяви, що, мовляв, Косово не може розглядатися як прецедент для вирішення інших подібних питань щодо самовизначення народів та територіальних утворень, однак, будь-кому зрозуміло, що насправді це дійсно прецедент.

Прецедент визнання незалежності, що спирається на одного або кількох великих гравців на світовій шахівниці (у даному випадку, США), та всупереч механізмам ООН, що мали б забезпечити консенсус ключових держав.

Тим самим, виявляється, що велика і справді потужна держава не має узгоджувати свою позицію з іншими, а лише повинна слідкувати, щоб необачно не здійснити агресію по відношенню до достойного супротивника.

Відповідно, суверенітет невеликих та малопотужних у військовому та економічному плані держав (до числа яких належить і Україна) перетворюється на явну фікцію.

Якщо держава не може себе захистити, то вона перетворюється на арену протиборства гравців світового масштабу, які, за новітніх умов, будуть діяти, насамперед, через розпалювання внутрішніх конфліктів, сепаратизму, тероризму.

Косово стане прапором, символом будь-яких сепаратистів майбутнього, які діятимуть за принципом "якщо можна їм, чому не можна нам".

Очевидно, що політика подвійних стандартів, коли одних оголошують "терористами" а інших "борцями за визволення", лише посилюватиме напруженість.

Не виключено що за одним "непрецедентним" можуть йти інші, теж "абсолютно непрецедентні території", адже хіба не унікальною є будь-яка зона конфлікту? Хіба Південна Осетія тотожна до Придністров’я? Мабуть, ні. Отже, це все непрецедентні проблемні території.

Крім того, як показав приклад Косово, для поділу держави навіть не потрібно визнання з боку більшості держав. Навпаки, достатньо лише визнання з боку впливових гравців, за якими з готовністю йдуть інші.

Крім того, у результаті визнання незалежності Косово Україна, котра завжди так пишалась своїм статусом країни-засновниці ООН, вб’є ще один цвях у труну цієї організації.

Адже, фактично, цим ми поставимо себе проти резолюцій Радбезу ООН. Чи потрібно це Україні? Чи не ставимо ми цим під загрозу власну безпеку?

Відповідно, якщо навіть зараз в Україні немає явних проблем із сепаратизмом та міжнаціональним протистоянням, то ніхто не може дати гарантій, що вони не з’являться у недалекому майбутньому, особливо, якщо відповідні настрої підігріватимуться ззовні.

Враховуючи геополітичне становище України як зони перетину інтересів великих світових гравців, ймовірність того, що карта сепаратизму буде розігруватися у майбутньому, є досить великою.

Тому, очевидно, Україна не може безвідповідально визнати незалежність Косово.

Це саме та ситуація, коли рішення треба приймати зважено, не лише орієнтуючись на позицію оточуючих, але й на власні інтереси.

Але що тоді має робити наша держава? Адже, очевидно, Україна не може піти на конфронтацію з ЄС та протиставляти себе Європі. Однак, саме Європа і може дати нам ключ для того, щоб виплутатися із цієї украй неоднозначної ситуації.

Зокрема, ЄС не має на даний момент узгодженої позиції по відношенню до Косова. Якщо основні та найпотужніші європейські гравці визнали незалежність цього утворення, то ряд інших (серед яких і така держава як Іспанія) відмовились від цього.

Відповідно, Україна цілком може апелювати до цього, та зазначити, що, у відповідності до пріоритетів європейського вибору, Україна буде формулювати свою позицію згідно до позиції ЄС.

Оскільки така позиція, фактично, відсутня, то ми не маємо можливості на даний момент розглядати питання про визнання незалежності Косова.

Ймовірність того, що ЄС випрацює узгоджену позицію найближчим часом, є досить невеликою. Тому, виявиться, що Україна, з одного боку де-факто не визнає Косова, однак і не протиставляє себе західним партнерам.

Очевидно, що на даному етапі це один і з можливих (і не найгірших) варіантів поведінки, що, принаймні, видається дещо кращим, ніж зайнята українським МЗС позиція, що полягає лише у повторюванні висловів про "унікальність" та "непрецедентність" випадку Косова.

Петро Олещук, політолог



powered by lun.ua
Головне на Українській правді