Ісаак Бабель. Для України

"Мы осквернили ульи. Мы морили их серой и взрывали порохом. Чадившее трапье наливало зловонье в священных республиках пчел. Умирая, они летали медленно и жужжали чуть слышно.

Лишенные хлеба, мы саблями добывали мед. На Волыне нет больше пчел", – так описував один із епізодів своєї війни 1920 року Ісаак Бабель, на той час червоноармієць Першої кінної армії Будьонного.

А вже в наступному реченні – каяття кривавого вершника громадянської війни: "Летопись будничных злодеяний теснит меня неутимимо, как порок сердца". Письменник перемагав військового.

Зізнаюся, свого часу Ісаак Бабель, письменник-одесит єврейського походження, що шаблею розчищав простір для більшовицької влади, випав з горизонту моєї уваги. Цілком можливо, як і з уваги всього мого покоління.

Прослідкувавши видання його творів, я помітив, що масово його збірки вийшли в далеких 1957 і 1966 роках, а потім в останні роки перебудови, за рік-два до розпаду Союзу, як-то збірка "Избранное для юношества" (1990). Проте, в ті роки юнацтво почало цікавитися іншими героями інших змагань.

І ось кілька тижнів тому мені трапила до рук збірка Бабеля "Избранное" (1966). Ці старенькі потріпані збірки можна знайти на полицях квартир чи не кожної інтелігентної київської родини.

Такі книжки вони називають справжньою літературою, актуальність якої в неперевершеній художній майстерності, що поза ідеологією описаної в них епохи.

Уже коли дочитував останні сторінки бабелівських "Кінармії" і "Одеських оповідань", відбувся Сєвєродонецьк-2. На з’їзді, як виявилося, постать Ісаака Бабеля, як російськомовного письменника, організатори кинули на передову ідеологічних випадів в бік уряду і президента.

Бідкаючись на так звані утиски російської мови, регіонал Тихонов глузував з помаранчевих, мовляв, Гоголя вони плутають з Гегелем, а Бабеля – з Бебелем...

Озброївшись наведеними в першому абзаці цитатами, алегорія яких доволі їдка в контексті протистояння біло-синіх з помаранчевими, регіонали можуть піти далі.

Окрім закріплення за Ісааком Бабелем статусу жертви українізації, цілком в дусі регіоналів зробити його постать знаковою фігурою боротьби проти "націоналістів". Рекрутування імен видатних письменників на безглузді політичні інтриги вже мало місце на прикладі Михайла Булгакова.

Як на мене, письменник Ісаак Бабель займає надійніше місце в пам’яті сучасників, аніж це місце займуть сучасні політики, що спекулюють на його імені.

І не через ідеологічну заангажованість. У вирі громадянської війни Бабель зміг дізнатися про свою країну більше, аніж сьогодні здатен дізнатися про неї сучасний політик.

А в своїх коротких нарисах про внутрішню сторону життя українських містечок і селищ, що проходили крізь жорна громадянської війни, Бабель розказав нам про Україну більше, аніж сьогодні розказують усі сучасні телевізійні проекти з їх відкриттями.

І все ж, наскільки важливою є постать Ісаака Бабеля для української літератури і історії, настільки ж далекою вона є від сучасної України.

Добровільний вступ в ЧК, попередника НКВД, революційний фанатизм, боротьба з ворогами народу, тощо… все це мало вписується в ментальність наших сучасників. Проте без Бабеля і його життєвого шляху Україна б не відбулася такою, якою вона є сьогодні.

Переоцінка більшовицької епохи в очах сучасників найбільш дієва на прикладі долі самих її творців. Більшовизм надихнув тисячі романтиків революції, але завинив мільйонами жертв. Розпочинав романтиком і став жертвою сам Ісаак Бабель.

Навесні 1939 року його арештували за обвинуваченням в "антирадянській терористичній діяльності". У січні 1939 року в Москві його розстріляли. В стінах Луб’янки навічно зникли й десятки неопублікованих його рукописів.

В Україні Ісаака Бабеля не забули. Але цілком природно, що шанують і люблять його найбільше в Одесі, на батьківщині, якій він присвятив свої найкращі твори. Одеситам взагалі властиво ревниво ставитися до всього одеського і вкрай байдуже до всього неодеського.

Сьогодні громада міста ініціювала, а місцева влада в особі Гурвіца підтримала спорудження пам’ятника Ісааку Бабелю. Одесити успішно збирають кошти по всьому світі, більшість яких надійшла саме з України, ймовірно, з Одеси.

І це набагато адекватніша популяризація Ісаака Бабеля і його творчості, аніж згадування його імені в списку жертв українізації.

Віталій Мороз, для УП