Україна на роздоріжжі нової міжнародної системи
Останнім часом у зовнішньополітичній сфері України відмічається активна турбулентність, позначена російсько-українським конфліктом з поставок газу та вступу нашої держави в НАТО, відмінними підходами країн-членів Альянсу стосовно приєднання України до ПДЧ, невизначеністю перспектив членства України в Європейському Союзі.
На перший погляд може здатися, що причиною такого стану є нестабільність внутрішньополітичних процесів. Але для виявлення дійсних причин слід поглянути на Україну з точки зору майбутнього світового порядку, який зазнає змін і трансформується.
Щоб зрозуміти процеси, які відбуваються довкола України, необхідно визначити, якою буде світова система завтра і яким буде місце України в ній.
Процес становлення багатополюсного світу
Зникнення системи двополюсного світу призвело до того, що уламки полюсу, який зник, знаходяться в стані становлення на міжнародній арені, а складові полюсу-переможця, за умови відсутності об'єднуючої цілі боротьби проти єдиної загрози, почали шукати самостійні шляхи свого подальшого розвитку в світі. На цьому фоні виникають і нові світові центри сили.
Переважна більшість світових вчених і політологів сходяться на тому, що світ стоїть на шляху становлення багатополярної системи. Питанню пошуку відповіді на майбутні обриси світу був присвячений семінар "Який світ в 2040 році?", проведений у Парижі в лютому цього року.
У підсумковій доповіді семінару зроблено висновок, що через 30 років світ матиме багатополярну структуру. В даний час світ перебуває в стані перерозподілу сфер впливу, що є болючим процесом. Про це свідчать численні конфлікти на Балканах, на Північному Кавказі, в Придністров'ї, на Близькому Сході, в Африці, в Афганістані. Про це свідчать і процеси довкола України.
Багатополярна структура майбутнього, за висновками Паризького семінару, передбачає, що головними світовими лідерами будуть США, Європейський Союз, Росія, Китай, Японія, Індія, Бразилія, Південно-Африканська Республіка і, можливо, Іран на регіональному рівні.
При цьому зазначено, що США залишаться провідною країною світу. Вони збережуть перевагу в усіх сферах – економічній, воєнній, технологічній. США володітимуть до 25% світового багатства, що забезпечить їх домінування. Все серйозніше конкуруватиме із США Китай, випередивши до 2040 року США за рівнем ВВП. Але за рівнем ВВП на душу населення США залишатимуться лідером.
В Європі домінуватиме Європейський Союз, як один з полюсів світу. Вага ЄС у світі зменшиться через появу інших світових центрів сили і внутрішніх факторів: демографічні зміни, слабке економічне зростання, відсутність єдності, збереження впливу США на ряд країн-членів.
ЄС безумовно збереже позиції регіонального лідера, але повинен буде структуруватися відповідно до функціональної логіки, зокрема в сфері безпеки і оборони, з опорою на потужне ядро із декількох країн.
Росія збереже домінування в східній частині Європи, в Північній і Центральній Азії. Еволюція цього регіону характеризуватиметься сильною невизначеністю, безпековою нестабільністю, тенденціями диверсифікації і фрагментації під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.
Фактором нестабільності залишиться вразливість регіонів Північного Кавказу і Центральної Азії. Майбутнє самої Росії, на думку учасників Паризького семінару, є невизначеним.
Несприятливими показниками є: катастрофічні демографічні тенденції (населення Росії зменшиться зі 143 мільйонів осіб до 120 у 2035-му); санітарні проблеми; політичний режим, пов'язаний з корпоративними і кримінальними системами; персоналізація політичного режиму; збереження вразливості російської економіки (базування економіки на енергетичних прибутках, відсутність відновлення виробничої бази).
У цих умовах Росія намагатиметься утвердитись на міжнародній арені і продовжить грати важливу роль у регіоні.
Таким чином, світ прямує до розподілу сфер впливу світових гравців переважно за регіональною ознакою. Україна знаходиться на межі двох головних сфер впливу – Росії і Європейського Союзу. Для повної оцінки стану України слід також додати й вплив США на світ в цілому та врахувати їх інтереси в Східній Європі.
Україна на роздоріжжі
Сьогодні Україна стає об'єктом боротьби світових центрів сили, а підчас і картою, яку вони розігрують для досягнення власних геостратегічних цілей. Без отримання контролю над Україною, жодна сила не може отримати контроль над Східною Європою.
Тобто, збереження позиції нашої держави в нейтральній зоні і становлення її в довгостроковій перспективі, як регіонального лідера, наприклад в Чорноморському регіоні, є малоймовірним.
Україна не зможе стати регіональним лідером, оскільки для цього не буде чітко окресленого регіону. Всі східноєвропейські країни або вже стали членами ЄС і НАТО, або визначені як країни-кандидати, окрім Білорусі, Молдови, Грузії, Азербайджану і Вірменії.
Білорусь і Вірменія перебувають під впливом Росії. Решта країн вже об'єднані в організацію ГУАМ, але вона не зможе стати окремим регіоном світового рівня через свою слабкість і незацікавленість у цьому провідних країн світу. Україна також не зможе стати незалежною об'єднуючою ланкою між Заходом і Сходом. У цьому не зацікавлені ні Росія, ні Європейський Союз, ні США.
Сполучені Штати Америки, після зникнення двополюсної системи, потенційно утримують свій вплив на країни Східної Європи. Вони зацікавлені в тому, щоб Україна незворушно йшла курсом на інтеграцію до європейських і євроатлантичних структур.
Керівництво США недвозначно заявляє про підтримку членства України в НАТО, навіть якщо на нашу територію будуть націлені російські ракети. Держсекретар США Кондоліза Райс у лютому цього року заявила, що Росія намагається тиснути на колишні республіки СРСР.
Сенат США офіційно висловив підтримку Україні в резолюції: "Ми високо цінуємо значний вклад України в нашу спільну безпеку... США мають відіграти провідну роль у наданні Плану дій з членства Грузії й Україні якомога скоріше.
Відновлення статусу Росії в Європі і в світі загрожує втратою позицій США, а потрапляння України під вплив Росії – втратою ключових позицій у Східній Європі. Тому США посилюватимуть свій вплив в Україні для послаблення ролі Росії.
Стратегічною метою Росії є відновлення Імперії, що передбачає обов'язкове входження до неї України. У протилежному випадку Російська Імперія буде відштовхнута від Європи і зміщена в бік Азії. Без України і Білорусі Росія поступово перетворюватиметься на азійську державу, якій до того ж загрожуватиме демографічна експансія азіатських народів.
Але сьогодні Росія не готова прийняти Україну під своє домінування і вдається до дій з метою "витягування" української держави із зони впливу США і ЄС. Про це свідчать і російсько-українські енергетичні кризи й декларації російського президента, спрямовані проти євроатлантичної інтеграції України.
Росія намагається тримати Україну на такій дистанції, щоб вона не інтегрувалася до західних структур і не змогла вийти з російської тіні до того часу, коли остання зміцнить свої міжнародні позиції.
Тому Росія і зацікавлена в існуванні всередині Європи проблеми Косово як джерела нестабільності, яке б приковувало увагу ЄС і США та відвертало її від проблем на пострадянському просторі.
Білоруський політолог Андрій Ляхович вказує: "Підтримка Москвою Бєлграда в питанні Косово тлумачиться тим, що Кремль дуже зацікавлений в білій плямі, джерелі конфлікту на європейській території".
Росії не вдалось переконати США примусити їх піти на компроміс, але вдалось спонукати ЄС вдатися до поступок. Росія і в подальшому робитиме все можливе, щоб повернути Україну в зону свого впливу.
Чому Європейський Союз, а швидше його провідні країни-члени, ідуть на поступки Росії в розподілі сфер впливу в Східній Європі? Чому він не підтримує Україну в протистоянні з Росією і діє дуже обережно? Відповідь не є однозначною. Вона включає ряд факторів.
По-перше, обережність ЄС пояснюється відсутністю внутрішнього консенсусу серед країн-членів. Європейський Союз сьогодні являє собою гаму держав з різними проблемами, підходами і поглядами на майбутнє. Про це свідчить затягнутий процес інституційної реформи і відсутність єдності в багатьох сферах, зокрема в енергетиці і безпеці.
По-друге, ЄС прагне побудувати стабільні, довготривалі і дружні взаємовідносини з Росією і не хоче загострювати питання чіткого розподілу сфер впливу.
Під час свого візиту до Москви 8 березня цього року федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель демонструвала бажання діалогу з Росією і навіть поступок.
В європейсько-російському діалозі домінують питання енергетичних поставок і статусу Косово, а питанням порушень принципів демократії і дотримання прав людини останнім часом приділяється менше уваги.
ЄС намагається повністю інтегрувати балканські країни, тому в ході засідання "Трійка ЄС – Росія" 13 лютого цього року питання Косово було ключовим, а погляди протилежними. В ЄС переконані, що не слід дратувати Росію іншими амбіціями, поки вона не змириться з незалежністю Косово.
Росія, розуміючи це, постійно піднімає косовську проблему на двосторонніх зустрічах, приковуючи до неї увагу ЄС. Вона змушує ЄС вичікувати в діях по Україні, поки не вирішиться балканське питання.
По-третє, ЄС залежить від поставок російських енергоносіїв. Він не бажає втручатись в енергетичні відносини між Україною і Росією та надає перевагу прямим контактам з останньою. Свідченням є проекти газопроводів "Північний потік" і "Південний потік", до якого вирішила приєднатись вже й Угорщина.
У цьому питанні Україна потрібна ЄС тільки як надійний транспортер російських і азіатських енергоносіїв.
По-четверте, старі країни члени ЄС, тобто його осередок, побоюються посилення впливу США на процеси в ЄС, що можливо після вступу України. Щоб зменшити вплив США в Європі, вони готові поступитися Росії в розширенні її повноважень як світового лідера.
Міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер 11 березня цього року в ході роботи Франко-російської ради з питань безпеки заявив: "Ми думаємо, що Росія, ця велика держава, повинна зайняти більш важливе місце, не тільки у відносинах із Францією, але також в світовому порядку".
ЄС одночасно надає нашій державі довгострокові європейські перспективи, побоюючись остаточно втратити Україну як партнера на східному кордоні. В ході засідання Ради співробітництва ЄС-Україна було підтверджено продовження трирічного Плану дій ЄС-Україна на 2008 рік.
ЄС привітав успіхи в проведенні переговорів з нової посиленої угоди та зі створення Зони вільної торгівлі між ЄС і Україною. У новій посиленій угоді між ЄС і Україною може бути закладена перспектива асоційованого членства України. ЄС, особливо його нові члени, зацікавлений в тому, щоб Україна приєдналася до європейської сім'ї.
Таким чином, у короткостроковій перспективі зовнішньополітична сфера України буде струшуватись процесами перерозподілу сфер впливу світових лідерів, а в довгостроковій перспективі – має слідувати незворотнім європейським і євроатлантичним курсом, щоб стати складовою частиною європейських структур і забезпечити своє місце в міжнародній системі.
Інакше, Україні загрожує невизначеність і нестабільність, оскільки вона може стати ареною геостратегічної боротьби світових центрів сили в Європі.
 |
Віталій Мартинюк, аналітик УНЦПД, для УП
