Бідні чи дурні?

126 переглядів
Олександр Бобик, для УП
Понеділок, 24 березня 2008, 16:13

Поштовхом для даного есе стала стаття Сороки "Не такі ми бідні, як прибідняємось". А цікаво, дійсно, чи ми, українці, такі бідні, якими себе вважаємо, чи не зовсім такі?

ВВП у 2007 році в Україні склав 663 мільярди гривень, що становить 131,2 мільярди доларів США (за курсом 5,05 грн./дол.) або 2 834 долари на особу. ВВП – це валовий внутрішній продукт, що включає в себе вартість усіх товарів та послуг, вироблених в країні за рік, плюс експорт, мінус імпорт. Тобто, матеріальна база благополуччя.

Щоб порівняти український середньодушовий ВВП з ВВП (GDP) інших країн, треба виразити його в співставних цінах. Щоб зменшити розбіжності, скористаємося даними ЦРУ (СІА) США, організації вельми авторитетної та компетентної.

Нижче наводимо таблицю з даними ЦРУ по різних країнах.

Дані за 2007 рік, якщо не вказано інше

Як бачимо, Україна виробляє у два з гаком менше продукту на душу населення, ніж Росія, у півтора рази менше, ніж Білорусь і в шість з половиною разів менше – ніж США. Менше, ніж Бразилія і Туреччина, але більше, ніж Китай та Індія.

ВВП відображає рівень продуктивності народного господарства. Те, що середньодушовий ВВП індустріальної держави у центрі Європи є співставним з середньодушовими досягненнями аграрно-промислового Китаю, свідчить лише про разючу неефективність української економіки.

Для обрахування добробуту українського населення більш корисним було б скористатися даними про ВНП – валовий національний продукт, або товари та послуги, вироблені усіма українцями та належними їм підприємствами у всьому світі. На жаль, такої статистики знайти не вдалося.

Дефіцит інформації на дану тему пояснюється дуже просто – її майже неможливо коректно обрахувати. За офіційними даними, сім мільйонів українців заробляє свій дохід поза межами України. У 2007 році ці заробітчани переслали на свою батьківщину близько 22 мільярди доларів. У середньому – $3150 кожен.

Ці 3150 доларів слід вважати нетто заощадженнями заробітчан. Логічно припустити, що їхній дохід у країнах сучасного проживання є співмірним з доходом населення цих країн.

Далеко не всі з тих, що виїхали, повернуться коли-небудь в Україну. А ті, котрі приїдуть, хворими і старими, у своїй більшості стануть в чергу за різноманітними соціальними виплатами.

Їхні заробітки за кордоном не тільки не фігуруватимуть у жодній податковій декларації, але й будуть скритими за сімома завісами від усіх сторонніх очей. Зате на фіктивну довідку з місця роботи для одержання пристойної пенсії американських доларів чи євро вистачить з лишком.

22 мільярди доларів – це половина річного бюджету України. І це – внутрішній платоспроможний попит, що у кілька разів перевищує усі іноземні інвестиції в українську економіку.

За економічними законами, виробництво у країні зростає відповідно до сукупного попиту. Щорічні вливання розміром в половину держбюджету повинні були б викликати неймовірне зростання національної економіки з небаченими в історії темпами приросту. Але цього практично не відбувається.

Гроші заробітчан та зарплата працюючих – не єдине джерело платоспроможного попиту в Україні. У 2007 році українці, за даними Міністерства економіки, заробили 100 мільярдів гривень, а витратили – 150 мільярдів.

"Дефіцит" покрили кредитами. Знову ж таки – кредитування, згідно з законами економіки, повинне було "застимулювати" вітчизняну економіку на захмарні висоти. Але замість того, офіційні особи б'ють тривогу: ціни зростають швидше за доходи.

У економіці така ситуація називається "ригідністю пропозиції". Виробництво не реагує на збільшення попиту, а ринок реагує збільшенням цін. Українська економіка є нездатною до розвитку навіть у найбільш сприятливих тепличних умовах, які можна тільки собі уявити:

Йдеться про:

- величезний платоспроможний попит;
- надмір висококваліфікованої робочої сили, що змушений шукати собі зайняття за межами України;
- відсутність реальної загрози ззовні;
- можливості залучення сучасних технологій;
- стабільне і сприятливе міжнародне оточення, особливо з економічної точки зору.

Можна припустити, що наша економіка ригідна тому, що усі робочі руки виїхали за кордон. Але достатньо походити по базарах, щоб зрозуміти, що робочих рук більше, ніж потрібно. Мало того – за 2006 рік Україна зайняла 4-те місце у світі за кількістю новоприбулих емігрантів.

Так що на сім мільйонів заробітчан в Україна, за офіційними даними, шість мільйонів громадян інших країн.

Не так давно, ще у статусі міністра, Кінах обрахував частку тіньового сектору в українській економіці на рівні 39%. Це ті підприємства, котрі від держави не залежать ні на йоту. Стовідсотково ринкові, так би мовити. Але й вони не квапляться нарощувати виробництво товарів народного споживання, віддаючи перевагу експортно-імпортним операціям. Як правило – нелегальним.

Отже, українець за кордоном виготовляє якийсь продукт. Зароблені гроші він пересилає в Україну. На ці гроші його сім’я купує вироблений ним імпортний товар. Україна опиняється у ролі "спальної" держави через власну нездатність до ефективного господарювання.

Україна впевнено тримає світову першість за темпами скорочення населення. Але якщо взяти до уваги всі доходи середньостатистичного українця та його споживчий кошик, то можна зауважити, що його постійне нарікання на долю та бідність не мають під собою вагомих підстав.

Більшість народів живуть матеріально гірше за нас, але значно більше задоволені своїм життям, впевнено дивляться у майбутнє, плодяться і живуть довше, ніж ми. Проблеми, очевидно, не в грошах.

Уряд Бутану, де ВВП становить всього 1400 доларів на особу, а більшість населення, тим не менше, відчуває себе задоволеною життям, вирішив базувати свою діяльність на основі показника загальної задоволеності.

У цьому більше рації, ніж у намаганні пов’язати розвиток народу з кількістю отоварених "зелених" на душу населення. Як нібито найдосконалішим членом суспільства треба було б вважати найжирнішу і сексуально найактивнішу "тьолку на крутому членовозі".

Моя тітка разом з вуйком живуть у селі і одержують на двох біля 1000 гривень пенсії. Їм обом за сімдесят, і ніяких особливих амбіцій вони вже не плекають. Але головне, що вони виглядають значно більше задоволеними життям, ніж середньостатистичні американці, що витрачають на боротьбу з "хворобами цивілізації" щорічно по 4500 доларів на рік, і в усякому випадку, – щасливішими, ніж істеричні нащадки мільярдерів, схильні до самогубств у незрілому віці.

Логічно припустити, що добробут людини визначається не тільки її грошовим доходом, але й тим, що саме і у яких кількостях вона на нього купує. В економіці це називається "споживча корисність".

Пляшка кефіру, наприклад, приносить людині набагато більше користі, ніж пляшка горілки, хоча коштує набагато менше. Але типовий українець завжди має на пляшку, хоча іноді не має на пристойну їжу.

Більшість вільних грошей сучасний українець витрачає на житло та авто. Саме тому ціни на ці товари в Україні вже давно не відповідають їхній реальній вартості.

Заробітчанин, витрачаючи найкращі роки свого життя на заробіток грошей на "пристойне", в його уявленні житло, як правило, дозріває до користування цим житлом у віці і стані, коли корисність даного майна прямує до нуля.

Дехто помирає, так і не насолодившись життям в омріяному палаці.

Так само важко пояснити, чому пересічний українець готовий викласти еквівалент своєї багаторічної праці за старе, розбите нашими дорогами корито. Але ця готовність піднімає ціни на авта в Україні поза всяким здоровим глуздом.

"Благородним" серед заробітчан вважається пересилати свої гроші залишеним в Україні нащадкам. Нащадки, позбавлені батьківського контролю, витрачають гроші на все, крім того, що, за тверезим роздумом, мало б принести їм якусь користь. Психологи в Україні б'ють у набат через проблему "італійських дітей".

А для України проблема в тому, що заробітчанська ментальність є характерною не тільки для тих українців, що виїхали за кордон.

Споживча корисність національного доходу визначається не тільки тим, як цей дохід витрачається, але й тим, як він розподіляється. Ще сто п’ятдесят років тому було відомо, що корисність суспільного блага і задоволення суспільства від нього є обернено пропорційними до рівня майнової диференціації.

Сучасні статистичні дані (США) говорять про те, що у районах з високою майновою диференціацією населення тривалість життя у середньому на 15-20% нижча, ніж у однорідних.

Тривалість життя видається більш надійним показником добробуту, ніж матеріальний дохід. Бо далеко не всі люди на Землі моляться на долари, але немає жодного, хто б не хотів прожити якомога довше.

З таблиці видно, що Україна за середньою тривалістю життя випереджає хіба що Ліберію та Росію, значно уступаючи тим же китайцям і навіть індусам. Тривалість життя українців, як ніщо краще, відображає рівень їхнього майнового розшарування.

Цікавим є порівняння двох географічно сусідніх, але соціально, політично та економічно протилежних держав – США та Куби. У обох країнах расова структура населення приблизно однакова, однакові ідеали і кольори прапорів, і колись навіть була однакова політична система.

На Кубі тривалість життя майже така сама, як у США: 77,1 до 77,8 років (це за даними ЦРУ, а знаючі люди з ООН і ВОЗ вважають, що на Кубі люди живуть на три роки довше. Тому комісії з проблем довголіття їздять на Кубу, а не до США).

Але США виробляє ВВП на душу населення у десять разів більше: 46 000$ до 4 500$. І середньостатистичний житель США витрачає на медицину стільки, скільки кубинець виробляє – 4 500$ на рік.

Кубинське довголіття суперечить загальноприйнятій теорії, згідно з якою здоров’я і задоволеність людини від життя визначаються кількістю умовних одиниць на її душу

Щоб пояснити цю суперечність, варто вийти за межі досліджуваного предмета і розглянути недоларові фактори життя. Це може дати відповідь на запитання, в чому проблема з нами, українцями.

Олександр Бобик, політеконом, Чикаго, для УП

Далі буде



powered by lun.ua
Уроки української. Що не так з російським протестом
"Столиця Бессарабії", або Чому хоч раз у житті треба побувати в Ізмаїлі
$1 млн за забудови та суди. Розплутуємо історію затримання Гримчака
Найкращі книжки світу, або Що має прочитати кожен
Усі публікації