Бандера вирішить політичну кризу?

Схоже, декому в Україні здається, що мало сьогодні в країні розбрату і скандалів – треба б підкинути ще один. І підкинули – днями Івано-Франківська облрада виступила з ініціативою про присвоєння Бандері звання героя України і встановлення йому пам'ятника, а декілька народних депутатів від НУНС уже цю ініціативу активно підтримали.

З огляду на, що за схожою схемою проходила реабілітація і нагородження Шухевича, те ж саме зараз відбудеться і з Бандерою.

(Спочатку з подібною ініціативою виступає одна з обласних рад Західної України, далі прохання підтримують декілька пропрезидентських  депутатів, а потім уже "гарант" задовольняє сподівання народних мас.)

На той факт, що більшість людей в Україні це не сприйме і що це в черговий раз розколе країну, на Банковій, як звичайно, наплювати. Тут йдеться навіть не про те, чи гідний Бандера героїзації, чи ні…

Хтось вважає агента Абвера (див. у матеріалах Нюрнберзького трибуналу свідчення начальника 2-го відділу Абвера полковника Ервіна Штольца) героєм України, а хтось – героєм гітлерівської Німеччини. З цього приводу у кожного своя думка. І "нашоукраїнці", і "бютівці", і Ющенко, безумовно, мають право висловлювати свою.

Але тільки суб'єктивна думка громадянина Ющенка, перетворюючись в указ президента про присвоєння звання героя України, стає вже державною позицією.

Причому, якщо говорити про Шухевича з Бандерою, то позицією дуже дивною і суперечливою.

Адже, якщо героями визнавати діячів "Нахтігаля" і ОУН (а там, дивись, і дивізія СС "Галичина" підтягнеться), то як тоді бути з ветеранами Великої Вітчизняної в складі Радянської Армії і партизанських загонів?

Останніх, у такому випадку, за логікою потрібно позбавити всіх державних українських нагород і пільг, оголосити ворогами української державності, а День Перемоги відзначати як траурну дату!

Адже 9 травня 1945 р., якщо хтось забув, перемогли аж ніяк не вермахт і СС з їхніми складовими частинами – дивізією СС "Галичина", батальйонами "Роланд" і "Нахтігаль" (де й розпочинав свій "славний" бойовий шлях Роман Шухевич), і не ОУН-УПА, а саме та Радянська Армія, яка була для Шухевича з Бандерою головним і непримиренним ворогом.

До речі, для тих, хто вже приготувався обурено спростовувати тезу про союз ОУН з нацистами, нагадаю, наприклад, про третій пункт "Акту відновлення Української держави", проголошеному ОУН у червні 1941 року, де говорилася: "Відновлена українська держава буде тісно взаємодіяти з Націонал-Соціалістською Велико-Німеччиною, яка під керівництвом Адольфа Гітлера створює новий порядок у Європі і світі...".

Або про опубліковані 3 липня 1941 року "Декларації українського уряду", де також містилися цікаві програмні заяви.

Наприклад: "Українська держава зі своїм урядом хоче взяти найактивнішу участь у побудові нового порядку в Європі і світі, у боротьбі, яку почали найвидатніші мужі і народи нашої епохи…"...

Обидва документи підписані найближчим соратником Степана Бандери – Ярославом Стецьком. Того ж місяця було опубліковано звертання до українського населення від імені львівської громадськості, у якому вона вітала "переможні німецькі війська під керівництвом великого вождя Адольфа Гітлера", що несуть "українському народові звільнення".

Поки що, звичайно, зазначений вище варіант дозволу цього логічного протиріччя виглядав би нісенітницею і дикістю. Але для переважної більшості ще живих ветеранів Великої Вітчизняної, як і для значної кількості їхніх дітей і онуків, жахливою нісенітницею і дикістю виглядає й офіційна героїзація тих, з ким вони в буквальному значенні воювали не на життя, а на смерть.

А всі спроби "примирення" з оголошенням героями і тих, і тих, дотепер провалювалися – згадайте хоча б 9 травня минулого року й обурену реакцію ветеранів на  чергову промову Ющенка на цю тему.

І будуть провалюватися й у майбутньому, тому що визнання тією ж державою однаково правими непримиренних ворогів – як тих, хто був ворогом нацистів, так і тих, хто більшу частину війни був їхнім союзником, а іноді – і їхньою складовою частиною, подібно плюралізму в одній голові. Який у просторіччі називається шизофренією.  

А ось одна з цілком прагматичних цілей періодичного і свідомого введення подібних ініціатив "помаранчевих", що хвилюють суспільство, досить очевидна.

Хоча б частково відвернути увагу людей і ЗМІ від своїх як поточних (коаліції, яка тріщить по швах, з невпинними внутрішніми розбираннями), так і стратегічних невдач і провалів. Але хіба героїзація Бандери допоможе вирішити політичну і соціальну кризу в країні? Або демографічну катастрофу, що вже настала?

Так, практично одночасно з повідомленням про "бандерівську" ініціативу в Києві пройшов круглий стіл з досить красномовною назвою "Коли помре останній українець?". І ті цифри й висновки, що пролунали в ході обговорення, більше ніж жахаючі.

Далі – декілька цитат з інформповідомлень: "Глава Національної ради з охорони здоров'я при Президентові України, професор Микола Поліщук заявив, що Україна є першою у світі за темпами вимирання населення. 5 мільйонів українців не стало за останні півтора десятка років - вчені погоджуються, що це дуже багато.

Поліщук стурбований тим, що "надсмертність" властива людям працездатного віку. Він говорить, що за цими показниками Україна обігнала Європу в 4 рази.

Директор інституту демографії Елла Лібанова вказує на те, що 65% новонароджених хлопчиків не доживають до 65-ти років.

За її словами, для відтворення нації зараз 10 українських жінок мають народжувати 23-24 дитини, а насправді народжується всього 13.

Лібанова також заявила, що через 40 років – до 2050 року – населення України скоротиться до 36 мільйонів чоловік.

За словами директора Інституту демографії і соціальних досліджень НАНУ, смертність у країні настільки висока, що на демографічну ситуацію не вплине навіть підвищення народжуваності.

Поряд з цим спостерігається старіння нації. "Із сьогоднішніх п'ятнадцятирічних громадян України до пенсійного віку не доживуть 40%, із двадцятилітніх – 60%", - зазначила Лібанова.

А член Нацради з питань охорони здоров'я при Президентові Геннадій Опанасенко зазначив: "У Європі постійний міграційний приплив, так що Україна порожньою не залишиться. Питання тільки в тому, хто буде її населяти. Швидше за все, чорношкіра людина буде орати наші поля і дивуватися, чому, маючи такі родючі землі, вимерли аборигени".

Ці висловлювання професійних медиків і демографів, які наочно характеризують підсумки і наслідки побудови в Україні "розвинутого" олігархічного капіталізму, який створили і дбайливо плекають усі наші президенти і прем'єри, починаючи з 1991р., більш ніж  красномовні.                                           

Залишається тільки продовжити останнє висловлювання Опанасенка, наведене вище: вимерлим аборигенам і їхній владі було ніколи займатися всякими дурницями на кшталт демографії й орання полів – писати до НАТО листи "трьох" і клепати укази про новоявлених героїв нації було значно простіше й захоплююче…          

Євген Філіндаш, Директор Центру соціальної аналітики "Лівий погляд"