Позитивна дискримінація? Ні - позитивний захист!

362 перегляди
Остап Кривдик, для УП
Вівторок, 15 квітня 2008, 12:17

"В своїй хаті своя правда, і сила, і воля!"

Тарас Шевченко

"Не было, нет и быть не может никакого украинского языка".

Валуєвський указ, 1876

З 1929 року кількість жителів України, для яких українська мова є рідною, скоротилася з 89% до 67% (за даними перепису 2001 року) і до 45% (за більш детальним дослідженням КМІС). Себто за одне покоління – вдвічі. Ця динаміка змін зберігається і зараз.

Причина такої ситуації – русифікація.

Американський термін "affirmative action" неправильно перекладають як "позитивна дискримінація". Більш коректно – "позитивний захист" – можливість розвитку спільнот, котрі раніше були пригніченими.

Назва "affirmative action" означає політику стосовно недомінуючих груп (приміром, національних меншин) з метою надання їм рівного доступу до роботи і освіти (себто – економічних та культурних прав). Це, в першу чергу, означає надання можливостей, і тільки в другу – обмеження прав домінуючих груп.

У світі таку політику широко застосовують у демократичних країнах, більше того – це плід ліберального дискурсу.

Український випадок унікальний: культурно пригніченою є… більшість. Але україномовні уже завтра можуть стати меншиною у власній країні.

("Хоча я українець, але російська для мене рідна, тому, що це мова Пушкіна і Лермонтова", з приватного спілкування).

Не існує адекватних даних щодо пропорційності російсько- і українокультурної продукції на ринку. На око, один до десяти: десять книжок російською на одну українською, десять веб-сайтів, журналів і газет, пісень і фільмів-DVD російською на один (-ну) українською. Але невже в Україні тільки кожен десятий розмовляє українською?

Українці ЗВИКЛИ до того, що їм ВСЕ ОДНО, якою мовою. Цю звичку створювали, системно дискримінуючи україномовний сектор. Спочатку політично, потім психологічно, тепер – економічно.

Три чверті усього сукупного російськомовного "культурного" продукту, який споживає Україна, неросійського походження. Він перекладений на російську мову. Тож Шварцнеггер, Джолі, Круз, Сталлоне – кожен з них зіграв власну сумну роль "русифікатора" української громади, особливо молоді.

Ситуація дійшла до краю: Рембо, що говорить українською, викликає регіт в кінотеатрі Макіївки. Крутий мужик мовою прибиральниць і сільських баб говорить – може, він би ще взагалі засюсюкав?

От тому російськомовному українцеві Пушкін з Лермонтовим інколи рідніші за Котляревського і Шевченка, Франка і Лесю, Куліша і Антонича, Василя Стуса і Ліну Костенко.

("Усі тварини рівні, та деякі тварини рівніші за інших" Джордж Оруелл, "Ферма тварин")

Попередня культурна політика України була абсолютно програшною. До 2005 року на всю 48-мільйонну країну жоден іноземний кінофільм не був озвучений українською.

Журнали типу "news magazine" українською почали існувати в 2005-2006 роках, а глянцю досі немає. Музика українською – здебільшого за межами поняття комерція. Вона – неформат для популярних радіостанцій.

Очевидно, що не україномовні несправедливо паразитують на російськомовних. Навпаки, бізнес робиться на україномовних. По-перше, за рахунок звички споживати безвідносно до мови, по-друге, у зв’язку з браком альтернатив, по-третє, за рахунок використання іншомовного культурного потенціалу в російськомовному форматі.

Це – культурна експлуатація, наслідок і причина русифікації.

Як це виражається? Російська є всюди, українську ж треба спеціально шукати, та й вибір обмежений. Часто – взагалі відсутній: Це – інформаційна дискримінація.

По-друге, оскільки українські тиражі об’єктивно менші – ціна вища: це – економічна дискримінація. По-третє, існують гомогенно російськомовні сфери: бізнес, кримінал, армія. Бути "білою вороною" в незвичному середовищі – незручно і неефективно. Це – психологічна дискримінація.

Русифікація працює як вірус: її жертви самі стають її носіями і поширювачами, саморусифікуються.

(Настав час подивитися правді в очі. Багато наших співгромадян хоч і вказують в анкетах "національність – українець", належать до російської культурної традиції і власне кажучи є росіянами", Михайло Дубинянський, "Націоналізм vs патріотизм: парадокси української дійсності").

Фраза Михайла Дубинянського є квінтесенцією національної політики Російської і Радянської імперій – перетворити членів інших націй на росіян, громадян імперії.

Коли починаєш говорити про відновлення статусу української, перше що впадає в очі – відверта сліпота борців за російську. Словом, русифікації не було, нема і бути не може – а якщо щось трошки і було, то міняти не можна. Неліберально воно якось, ні-ні…

Брежнєвський інтернаціоналізм в новій квазіліберальній формі – основна зброя захисників русифікації. Фраза "в Україні проживає 130 національностей", для них означає не необхідність захисту 130 мов, а захист ВИКЛЮЧНО російської.

Відверто, захисникам російської в Україні відверто байдужа українська (та й інші культури, наприклад, кримськотатарська). Їхнє завдання – збереження "статусу кво", себто гегемонії російського культурного простору якщо не в усій Україні, то хоча б на сході та півдні.

Себто там, де української "нема, не було і бути не може": ніхто ніколи ні за яких умов не говорив, не говорить і не забалакає тут українською – і не старайтесь. І байдуже, що діди або батьки тих українців розмовляли українською, що інколи в них вдома все ще звучить українська. Головне для них – закріпити сьогоднішнє викривлення назавжди.

Допоки українською не буде хоча б 50% продукту (книжок, фільмів, ефіру, газет і журналів) по всій території країни і в кожній культурній галузі – ні про які компроміси не може йти й мова.

Русифікація – це політика перетворення українців і інших народів на росіян.

Українізація – це державна політика позитивної підтримки, метою якої є перетворення українців на українців. Вона – явище зовсім іншого виміру:

- створенням цілісної гуманітарної сфери для україномовних українців,

- поверненням російськомовних українців до української мови, принаймні, на рівні наступних поколінь,

- впровадженням української мови, як мови міжнаціонального спілкування, в Україні.

Держава має зламати ліниве невігластво тих, хто тиражує лише російською і вважає, що російської достатньо – адже все одно її розуміють. Що, невже National Geographic чи Playboy українською не продасться? Не вірю! Дорого друкувати? Значить, дешевше русифікувати?

У короткостроковій перспективі україномовні українці ПОВИННІ максимально вимагати і отримувати саме україномовний продукт. Українська має утвердитися, як повноцінна мова комунікації на всій території України, у всіх сферах суспільного буття. Це відбудеться за рахунок скорочення "території" російської мови, що несправедливо домінує в Україні.

В довгостроковій перспективі російськомовні українці поступово україномовно трансформуються. Крім того, буде набагато чіткіше визначена культурна зона російської національної меншини.

Процес національної емансипації тільки-но розпочався. Легко не буде – але це та ціна, яку ми, всі громадяни України, повинні заплатити, щоб українська мова відродилася на всій українській території. А шовіністичні мрії залишити нашій мові базар і фольклор повинні зайняти своє достойне місце – в могилах Валуєва, Сталіна і Брєжнєва.

Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП



powered by lun.ua
"Український Єрусалим". Перевернутий Ісус, "Вій" і підземелля в Седневі
Коломойський двічі програє у справі Приватбанку. Що це означає?
Слід Зеленського
Посол Туреччини: Зеленський сказав нам "казан-казан", і це – головна ідея нашої співпраці з Україною
Усі публікації