Перед останньою межею демократичної коаліції або передчуття політичної кризи

Якщо епоху Леоніда Кучми можна порівняти з періодом брежнєвського застою, то події після помаранчевої революції, які супроводжуються перманентною політичною кризою, більше асоціюються з буремними роками перебудови.

Тому на фоні цих безперервних змін та криз, хочу повідомити читачів про радісну звістку. Ні, вона не пов’язана з світлим святом Пасхи. Наші політики нарешті дійшли до консенсусу, принаймні в одному важливому політичному питанні – Конституцію потрібно змінювати.

Здається, вже всім провідним політичним гравцям стало зрозуміло, що нинішня Конституція розбалансовує систему влади, є об’єктивним підґрунтям для проведення безкінечних змагань з приводу хто найголовніший в українській державі, що цілком відповідає українському менталітетові: "Де два українці, там три гетьмана".

Однак, усвідомлення необхідності змін не означає, що сторони дійшли до консенсусу "як це зробити". Український політичний кубик Рубіка буде складатися навколо варіантів проведення конституційної реформи, які, багато в чому, визначать часову перспективу діяльності не лише діючого парламенту і уряду, а й нинішнього глави держави.

За яким сценарієм будуть ухвалюватися зміни до Конституції, хто виграє і хто програє у результаті завершення конституційного процесу, чи буде відправлений уряд Юлії Тимошенко у відставку, чи відбудуться дострокові президентські та парламентські вибори?

Про все це ми і спробуємо поміркувати у цій статті.

Президент України став ініціатором проведення конституційної реформи. Ейфорія з приводу створення демократичної коаліції та деморалізація в лавах Партії регіонів надали змогу главі держави утворити при собі Національну конституційну раду, до складу якої увійшли представники усіх парламентських політичних сил.

Аналітики секретаріату президента вважали, що Національна конституційна рада зможе "видати" узгоджений варіант конституційних змін, який буде потім затверджений у парламенті. Якщо ж Верховна Рада не зможе виконати цю свою функцію, то глава держави отримає повне політичне та моральне право звернутися до народу та провести всеукраїнський референдум з ухвалення нової редакції Основного закону.

Однак, не так сталося, як гадалося. Принаймні із трьох причин.

Перша полягає у тому, що всередині самої президентської команди немає єдності щодо конституційної моделі, на якій буде наполягати глава держави.

Одна частина політиків, яка вхожа до президента, вважає, що зміни до Конституції повинні посилювати президентські повноваження. Це, начебто, дозволить наростити електоральні м’язи глави держави та виграти наступні президентські вибори.

Інша частина президентської команди сприйняла майже очевидний факт – шанси Віктора Ющенка бути повторно обраним на найвищу посаду в державі є вкрай примарними. А будь-які розмови щодо посилення президентських повноважень є грою на руку Юлії Володимирівні.

Тому і досі немає узгодженого президентського проекту конституційних змін, який постійно уточнюється та переписується. Презентувати напрацьований варіант обіцяли нібито 23 квітня. Як говориться, час покаже.

Друга причина втрати ініціативи главою держави полягає у тому, що президент не враховує у достатній мірі інтереси та гру інших політичних сил. Здається, глава держави діє у безповітряному просторі, де він без перешкод може втілювати власні політичні конструкції.

Це і призвело до того, що президент перетворився з ведучого на ведомого конституційної реформи, діяльність Національної ради з конституційної реформи на сьогодні повністю делегітимізована, а проведення цієї реформи за суто президентським сценарієм стало неможливим.

Партія регіонів у лютому вийшла зі складу нацради, так і не отримавши бажаної для неї "ширки" та зосередивши свої конституційні зусилля у парламенті. БЮТ з самого початку скептично ставився до діяльності згаданої ради, прораховуючи найбільш прийнятні для себе варіанти ухвалення конституційних змін та модель держуправління. Без ентузіазму ставляться до продовження роботи ради і інші політичні сили.

Так що на сьогодні глава держави залишився у Національній конституційній раді із представниками "Нашої України", співробітниками власного секретаріату та невеликою кількістю експертів та правознавців.

Третя причина "пробуксовки" президентського сценарію полягає в тому, що у глави держави не вистачає власного електорального ресурсу для проведення всеукраїнського референдуму з затвердження нової редакції Конституції і він змушений шукати союзників.

Без впливових політичних союзників президент, навряд чи отримає позитивний результат всенародного волевиявлення у вигляді необхідних для себе змін. Навпаки, на розгляд народу будуть внесені альтернативні законопроекти. Комуністи та об’єднані соціал-демократи, без сумніву, використають референдум для того, щоб президент почув думку громадян про вступ до НАТО.

У сухому залишку – політична та конституційна криза буде не лише не розв’язана, вона навпаки буде поглиблена. Не говорячи вже й про те, що без участі парламенту пряме звернення до громадян з питань затвердження Основного закону є вельми сумнівним з правової точки зору.

Навряд чи впливовим союзником у справі проведення референдуму може стати політичний близнюк секретаріату партія "Єдиний Центр". Не варто розраховувати і на чарівну паличку адмінресурсу.

Однак, наші політики не бажають вчитися на чужих помилках, а бажають набивати власні гулі, продовжуючи діяти у звичному для них руслі.

Так, нещодавно в секретаріаті президента пройшла нарада за участю дев’ятнадцяти глав обласних державних адміністрацій, на якій обговорювалось проведення референдуму з питань ухвалення нової редакції Конституції. Також на цьому засіданні губернаторів познайомили з керівниками обласних організацій партії "Єдиний Центр".

Зрозуміло, що для суспільної легітимації референдуму президентові необхідно отримати підтримку Партії регіонів або БЮТ. Краще, звичайно, обох політичних сил.

Після вчорашнього загострення війни між БЮТ та секретаріатом президента, Партія регіонів отримала широкий простір для політичного маневру.

До останнього часу "регіонали" не бачили надійних союзників у секретаріаті президента і вже були готові до тактичного конституційного союзу з БЮТ, результатом якого стало б впровадження парламентсько-президентської республіки, з серйозним захистом прав опозиції, мінімалізацією повноважень глави держави та обранням його у парламенті.

Адже, більшість реалістів у Партії регіонів вважають, що майбутні президентські вибори їм не виграти. Реальним полем для політичних ігор "регіоналів" є парламент, де вони зможуть змагатися з БЮТ за право почергово формувати коаліцію та уряд.

Хоча ситуація може змінитися на наших з вами очах, якщо "регіонали" відчують можливість повернення до влади та створення пріснопам’ятної "ширки".

Підтримка БЮТ проведення всеукраїнського референдуму у президентському виданні з вчорашнього дня вже стала неможливою. Конфлікт між урядом та президентом, його секретаріатом підійшов до останньої межі, перетворився з холодної війни на війну гарячу та вийшов за будь-які рамки суспільної пристойності.

Криза загострилася настільки, що варіант вересня 2005 року: "Геть всі з пляжу №2" можна розглядати лише чисто теоретично. Боротьба вже пішла не на політичне життя, а на політичну смерть.

Парадигма сучасного політичного моменту є дуже простою: або буде відправлено у відставку уряд Юлії Тимошенко, або Віктор Балога залишить посаду глави секретаріату. У випадку відставки діючого уряду питання постане з новою силою, але дещо в іншій площині: або Юлія Тимошенко, або Віктор Ющенко.

Причин загострення урядової кризи декілька.

По-перше, саме на середину квітня секретаріат запланував нову атаку на уряд. Після чергової кризи, яка завершилася в лютому, ми спостерігали деякий спад напруження у відношеннях між гілками влади, пов’язаний з підготовкою до отримання ПДЧ та візитом Дж. Буша-молодшого до України.

Ніхто не хотів загострювати відношення напередодні таких важливих міжнародних подій. І главі держави, і прем’єр-міністру важливо було продемонструвати єдність української влади та демократичної коаліції.

Однак, країна так і не отримала ПДЧ в Бухаресті, що практично знівелювало всі можливі домовленості з Дж. Бушем та розв’язало руки українським політикам у деструктивних внутрішніх змаганнях.

Інформаційна атака секретаріату, скасування постанов Кабміну з проведення земельних аукціонів та зупинення приватизації призвели до того, що у чильників БЮТ просто не витримали нерви і "сердешна" фракція оприлюднила розгромну заяву про "підривну" діяльність президентської адміністрації.

З другого боку, саме 14 квітня завершилася реєстрація кандидатів у київські мери, що унеможливлює, у випадку розвалу демократичної коаліції, боротьбу самої Юлії Володимирівни за посаду київського міського голови.

Секретаріат президента також розраховує, що результати київських перегонів боляче вдарять по рейтингу лідерки БЮТ і призведуть до її політичної поразки. Сьогодні найбільше шансів отримати перемогу на мерських виборах є у Леоніда Черновецького, реальний рейтинг якого сягає близько 36%. На 16% менше у Віталія Кличка. Олександр Турчинов має десь приблизно 4-5% підтримки.

Навіть за умови потужного виборчого спрінту, це дозволить нинішньому віце-прем’єру отримати перше місце лише серед демократичних кандидатів. Потужна кампанія Леоніда Черновецького надає нинішньому меру серйозні шанси на повторну інкарнацію у кріслі міського голови. У свою чергу, президентське оточення планує "розкрутити" тему невдачі Юлії Володимирівни на київських теренах з метою зниження її впливу.

По-друге, Юлія Тимошенко останнім часом припустилася декількох тактичних помилок. У питанні ухвалення Конституції вона зробила відчутний крен у бік регіоналів, майже домовившись з ними про створення тимчасової конституційної комісії у Верховній Раді. Створивши такий тактичний союз, Партія регіонів та БЮТ могли б ухвалити прийнятну для себе парламентську модель організації влади, мінімізувавши повноваження глави держави.

До того ж, за інформацією, яка надходить від депутатів-нашоукраїнців, Юлія Володимирівна на загальних зборах коаліції заявила про неможливість забезпечення всенародного обрання Віктора Ющенка на другий термін та запропонувала варіант його обрання у парламенті з продовженням строку повноважень діючого глави держави, хоча через декілька днів, вже публічно, Юлія Тимошенко заявила про необхідність збереження всенародного обрання президента, навіть за умов парламентської республіки.

Парламентарі також почули потужний сигнал про неминучість дострокових парламентських виборів.

Частина депутатів від "Нашої України", лояльні до президентського секретаріату, розцінили такі пропозиції Юлії Тимошенко не як піклування про політичного союзника, а як відкрите оголошення війни главі держави.

Інша частина депутатів замислилася над своїми перспективами бути обраними до парламенту восени цього року: рейтинг "Нашої України, м’яко кажучи, сьогодні не вражає, та й не зрозуміло, хто буде впливати на склад виборчого списку.

Зараз ситуація всередині фракції "Наша Україна – Народна Самооборона" вкрай невизначена. Явних симпатиків Юлії Тимошенко там поменшало. Достатньо останньої пушинки на політичні терези, наприклад, у вигляді неголосування БЮТ за проект закону про Кабінет Міністрів, і не виключено, що знайдеться 37 депутатів нашоукраїнців готових проголосувати за інший формат уряду та коаліції.

Пік кризи прийдеться на цей тиждень. Як вона буде розв’язана залежить від позиції декількох політичних сил.

Від позиції Партії регіонів, яка сьогодні буде обирати: заключити тактичний конституційний союз з БЮТ та ухвалити прийнятний для обох політичних сил варіант змін до Конституції, зменшивши повноваження глави держави, і тим самим ціну президентських виборів. Або почекати, поки перестиглий плід "ширки" впаде в руки регіоналів, після того як ситуація всередині коаліції вибухне сама по собі.

Шляхи розв’язання політичної кризи будуть залежати від позиції Юлії Тимошенко, яка готова сьогодні як до продовження роботи в якості прем’єра, так і до опозиційної діяльності.

Лідерка БЮТ не затиснута в рамки певної правової ідеології і може забезпечувати свої інтереси як в форматі президентської, так і в форматі парламентської республіки. І в одному, і в іншому форматі вона готова претендувати на найвищі посади в державі – на посаду президента з серйозними повноваженнями, або на посаду прем’єр-міністра з теж канцлерськими повноваженнями.

Лакмусовим папірцем, який визначить майбутнє демократичної коаліції, буде голосування (або неголосування) БЮТ за законопроект про Кабінет Міністрів.

Шляхи розв’язання політичної кризи будуть залежати і від позиції  секретаріату президента та депутатів "Нашої України – Народної Самооборони", які сьогодні не готові покласти на конституційно-коаліційний олтар власне парламентське майбутнє.

***

Демократична коаліція дійшла до останньої межі, передчуття політичної кризи стає все більш реальним.

Як усе більш реальними стають дострокові президентські та парламентські вибори, проведені або внаслідок конституційної реформи, або зусиллями відправленої у відставку Юлії Тимошенко.

Ігор Жданов, політолог