"Життя усім нам дається один раз"

Четвер, 24 квітня 2008, 15:55

Цією сакраментальною фразою глава президентського секретаріату Віктор Балога почав телефонну розмову з керівником Держрезерву Михайлом Поживановим. За свідченням останнього, Балога у брутальній формі погрожував державному посадовцю, бо той планував викинути на ринок дешеве м'ясо.

Добре, що Поживанов не з боязливих – опір, котрий свого часу витримав, будучи мером Маріуполя, з боку "господарів донецького краю", загартував. До речі, приблизно в ті самі часи мер Мукачева компенсував прілою картоплею затримку по заробітній платі найбільш невдоволеним землякам.

Подумалося: кепські справи в секретаріаті, якщо очільник особисто змушений давати такі непопулярні вказівки, забруднюючи не тільки руки, а й совість. Невже нікого молодшого й дурнішого не знайшлося? Підлеглих же скільки – самих тільки кур'єрів, як казав колись герой безсмертного "Ревізора", – тисячі!

Видно-таки, не знайшлося. Та й справді, хіба на кожен привід вистачить такого, за афористичним висловом Ганни Герман, "спритного політика" як Балога?

Звісно – не вистачить. І доводиться вже Марині Ставнійчук брати на себе ну дуже неприємну місію – пояснювати, чому провалилося широко розрекламоване засідання Національної конституційної ради.

За версією заступника Балоги, спікер Яценюк погано почувається після візиту до Португалії. А без участі Арсенія Петровича, президент "вважає неможливим проведення засідання, зважаючи на важливу роль українського парламенту в конституційному процесі".

(З якого це дива, дозвольте поцікавитися, раптом такий політес до нардепів, яких за звичай дошкульно шпиняють на Банковій?)

Взагалі з цією конституційною радою – ще гірше, ніж з дешевим м'ясом. До них – по-людському, а вони такий проект нового Основного Закону зашарашили – хоч стій, хоч падай! Робоча група – на те й робоча, щоб працювати, втілювати в життя, хоча б на папері, розумні й повні глибокого змісту вказівки президента.

А ці – що? Позабирали й ті права, що в нього були, збурили в хаос президентські повноваження. А що з тими куцими правами тепер білосердечні кардіологи в парламенті зроблять – краще не думати.

Тому оптимальний варіант – не збиратися, відмінити засідання. Звичайно, краще було б завчасно попередити, знайти поважний привід, відмінити, щоб і не їхали – все ж, як не як, а люди, ніби-то, поважні й завантажені роботою.

Більшість зрозуміла б, правильно сприйняла. А от Головатий, як завжди, у своєму стилі, не втримався, звик без мила лізти, куди не просять – то в парламентську асамблею, то в венеціанську комісію: "Я теж, – каже, – наступного разу не прийду, хай через мене тоді переносять комісію!".

Не розуміє товариш, що наступного разу може вже й не бути, на біса та комісія здалася, якщо не здатні зрозуміти всю складність поточного моменту. З Яценюком, бач, порівнює себе, та далеко ж куцому до зайця!

Арсеній Петрович і цього разу виручив, взяв на себе. Не безкорисливо, правда. Подейкують, на генсека "ЄЦ" лижі гострить, мріє очолити "партію нового типу". Типу Кріля, Балоги й Петьовки, хоче щоб вони йому дали путьовку в доросле партійне життя.

Куди ж сьогодні без партії? Навіть Путін в Росії партію очолив, а це вірний знак, що і  тут скоро буде те саме. Тільки фігуранти щось рідкі, бліда статура, не та фігура – якось не вражає. Таких в радянські часи у виконком завгоспами не брали.

Ліричний відступ. Недавно Людмила Супрун оголосила про злиття (в екстазі?) партії НДП саме з "ЄЦ", назвавши цей процес "консолідацією здорових сил у суспільстві". Ну, ясно, жінка завжди до сильної (?) влади хилиться.

Згадаймо, хоча б, як та сама НДП, в період своєї молодої незіпсованості, тулилася до Леоніда Кучми, мало не на шию вішалася, що її врешті-решт і загубило. Ну, в ті часи, зрозуміло – вертикаль трималась чітко, і, як теперішня, від вітру не хилилася.

Що ж змусило "лягти" одіозну партію під владу зараз? Хіба що якісь особисті преференції (наприклад, обіцянка працевлаштування губернатором в якусь не надто депресивну область?).

Про те, що у давні часи з такими даними, як у декого з сучасної політичної еліти, не взяли б завгоспами у виконкоми радянського періоду, згадали не випадково.

Не в київський виконком, ясна річ, там і не таке згодиться. Хоч і вибори оголошено, а все ж неспокійно на душі. Кияни в роздумах тривожних: чи не змінить одне одного те саме "социальное жулье", чи, бува, не поміняємо одного космічного мера на такого ж комічного, тільки з іншим знаком?

Може, кажуть люди, нехай ці "браві дошколята" й залишаються, бо вкрали ж чимало, будуть менші збитки, ніж у свіженьких, що прийдуть до корита – їм і те треба, й інше…

Далекі, ой які далекі ж ми від справжнього цивілізованого громадянського суспільства! Про це нам і в Європі кажуть, і в НАТО. Та й свої пророки – на кожному кроці.

Свого часу Володимир Литвин, наприклад, який не тільки очолює кафедру новітньої історії в КНУ, а й недавно призначений в.о. ректора провідного ВНЗ, видрукував статтю "Громадянське суспільство: міфи й реальність".

Скільки шуму наробила вона, який широкий резонанс викликала! Тим більше, що при ближчому прочитанні виявилася стопроцентним плагіатом, або ж дослівним перекладом з англійської праці віце-президента "Фонду Карнегі за міжнародний мир" Томаса Каротерса "Громадянське суспільство. Подумаємо ще раз".

Не розгледіли ні тоді, ні зараз. От якби тестування певне для вітчизняних політиків подібного штибу запровадили, багато халеп’я можна було б уникнути.

До речі – про тестування, яке сьогодні в усіх на вустах. Провідні політики із задоволенням попіарилися на дітях. Недаремно хтось із класиків, здається Едуард Прутнік, влучно підмітив: "кругом самий піар, все – піар, окрім некрологу". У свою чергу, ті ж діти (сам чув), відбувши тестування, оцінювали авторів експерименту над собою: "дістали вже з цими тестами! Самі фальсифікують вибори, а нам – списати зась. Знання вони перевіряють, себе краще б протестували!".

А що? Непогана ідея. Давайте на київських виборах ми їх усіх, нарешті, протестуємо. Маю на увазі "протестуємо" від слова "тест", а не "протест". Незважаючи навіть на те, що, як недавно зазначив відомий теоретик державотворення Олесь Довгий, "сьогодні державою керують сильні та неординарні особи".

Дозвольте з вами не погодитися, шановний. І хоч б раз у житті виставити оцінки, на які ви справді заслуговуєте. Хоча б одного разу не повіримо жодному з пасторів невідомо якої пастви. Або банкіру, який маючи кілька рахунків у швейцарських, та й не тільки, банках, закликає тримати заощадження в гривнях у його власних філіях.

Або такому собі шоу-меру, розпіарена команда якого за роки перебування при владі не спромоглася ввести в дію жодної станції метро, зате підозріло щедро роздавала анонімним студентам "золоту" київську землю.

Або спортсмену-професіоналу, який своїм авторитетом "посадив" представників молодого покоління на пивний алкоголізм. Або…

Власне, список можна продовжувати до безкінечності. І в цьому сенсі підозріло пророче звучать слова яскравого виразника безжалісно-здирницької психології пана Балоги про те, що життя кожному з нас дається один раз…

Володимир Кулеба, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді