Віктор Ющенко: Україна буде в НАТО рано чи пізно
У Бухаресті, здається, вже вирішене українське питання – є велика імовірність того, що ПДЧ Україні на цьому саміті не бачити. Щонайменше 8 країн за даними американських джерел, проти такого рішення НАТО. Проте, президент Ющенко поїхав до Бухаресту. Може, він вирішив, що ще не все втрачено і сподівається своїм авторитетом зламати ситуацію на користь України?
Чекати залишилося кілька годин. Це інтерв'ю було розіслано прес-службою президента в той момент, коли літак з написом "Україна" приземлився в Бухаресті.
– У 2007 році партнерству НАТО – Україна виповнилося 10 років. Як би Ви охарактеризували це співробітництво?
– Підсумовуючи першу декаду нашої активної співпраці, можна впевнено сказати, що вона мала винятково позитивні наслідки.
Основне досягнення – це укріплення атмосфери дружби і довіри з усіма країнами-членами Альянсу, особливо тими, хто є нашими безпосередніми сусідами. Наша співпраця є гарантією стабільності і запорукою безпеки не лише в регіональному вимірі, а й масштабі всієї Європи.
На сьогодні ми задіяні у всіх сферах співробітництва з Альянсом, починаючи від основоположних безпекових консультацій, проведення регулярних спільних навчань і налагодження стабільного діалогу – до поглиблення співпраці у військово-технічній сфері, обміну досвідом реформування і модернізації збройних сил і протистояння сучасним викликам світовій безпеці, таким як тероризм.
Від підписання Плану дій на Празькому саміті НАТО у 2002 році і до сьогодні ми значно поглибили нашу взаємодію у сфері миротворчих та антитерористичних операцій. Хочу наголосити, що Україна – єдина держава, яка, не будучи членом Альянсу, бере участь в усіх його миротворчих операціях, які, в свою чергу, проводяться під егідою ООН.
Як видно з цих прикладів, наше співробітництво є більш ніж ефективним. З багатьох питань ми вже перевиконали існуючий формат взаємин. І я вважаю, що настав час офіційно визначити перехід до тіснішої інтеграції зусиль. Ним має стати приєднання України до Плану дій щодо набуття членства в НАТО.
– Що означає, з точки зору зовнішньої політики України, встановлення стратегічного партнерства із Північноатлантичним альянсом, враховуючи комплексність регіонального контексту?
– Розрахунок дуже простий і базується на чіткому розумінні того, що безпека і стабільність як Європи в цілому, так і східноєвропейського регіону зокрема, нерозривно пов'язана з безпекою України.
Від поглиблення співробітництва, а в перспективі і приєднання України до НАТО, виграють усі сторони. Оскільки це означатиме остаточну неможливість повернення до системи біполярного протистояння у світі, насамперед на європейському просторі. По суті, процес входження України у структури НАТО стане процесом побудови нової безпекової формули для Європи. А для України це буде фінальне розривання всіх пут, які прив'язують нас до негативного досвіду європейського минулого.
– Які реформи передбачає партнерство України та НАТО у формі ПДЧ?
– План дій ставить чіткі вимоги щодо проведення широкого комплексу внутрішніх реформ. Україні такі реформи вкрай необхідні, оскільки спонукають досягати відповідності сучасним європейським стандартам у багатьох сферах життя. Серед найбільш невідкладних завдань, які ми ставимо перед собою, – це завершення військової реформи, а також реформування всього сектору національної безпеки та системи правоохоронних органів. Військове реформування – це основна вимога, і ми зацікавлені в якомога швидшому її здійсненні.
Не менш важливим є досягнення стабільних показників економічного розвитку держави. Бо саме вони гарантують адекватний внесок України у рамках її співпраці не лише з НАТО, а й у перспективі з Європейським Союзом. Тому ми твердо налаштовані на досягнення усіх передбачених у цій сфері критеріїв.
Політична стабільність та демократичний розвиток суспільства – це умова «a priori». Але якраз у цих питаннях Україна не просто відповідає вимогам та критеріям, а й частково, можна сказати, «випереджає графік». Думаю, що наші партнери як в НАТО, так і в ЄС, поділяють таку точку зору.
– Рівень співробітництва між Росією та НАТО незрівнянно вищий за аналогічну співпрацю України з Альянсом. Як вплинула інтенсифікація співпраці між Україною і НАТО за останні роки на розвиток українсько-російських відносин?
– Давайте почнемо одразу з позитиву. Посилення співпраці між Україною і НАТО сприяло виробленню більш прагматичних відносин між Україною і Росією.
Ми вдячні нашим російським партнерам за розуміння того, що вибір форм безпекової політики є суверенним правом кожної незалежної держави, в тому числі й України. Зрештою, і українці, і росіяни розуміють: настав нарешті той час, коли потрібно відходити від ідеалістичних, а часто й утопічних кліше у наших двосторонніх відносинах. Ми ведемо постійні дипломатичні консультації з нашими російськими колегами, і думаю, вони поступово визнають, що питання приєднання України до НАТО – незворотній процес, незважаючи на будь-які сентименти минулого.
Україна неодноразово заявляла і продовжує наголошувати, що поглиблення співпраці між Україною і НАТО ні сьогодні, ні в майбутньому не становитиме ніяких загроз для Російської Федерації. При потребі ми готові гарантувати це нашим російським партнерам у будь-якій формі.
Врешті-решт, сама Росія продовжує нарощувати співробітництво з Альянсом. Скажу більше – на сьогодні ні для кого не є новиною той факт, що рівень співпраці між Росією та НАТО незрівнянно вищий за аналогічну співпрацю України з Альянсом.
Отже, на моє переконання, безпосереднього зв'язку між зовнішньополітичними ініціативами України і станом нашого співробітництва із стратегічним партнером Росією немає. Нас і надалі пов'язуватимуть тісні економічні та торговельні інтереси; у нас спільне історичне та культурне минуле. Тому принципи добросусідства, дружби і взаєморозуміння будуть завжди актуальнішими за будь-які політичні оцінки.
– Якою мірою статус України, як партнера НАТО, й статус Румунії, як члена Альянсу, впливають на обговорення розбіжностей між двома країнами? Маються на увазі дискусії навколо гирла Бистре та щодо острова Зміїний.
– Зазначу, що стратегічні цілі як України, так і Румунії щодо зміцнення співробітництва в рамках Північноатлантичного альянсу співпадають. Тому не сумніваюсь, що у реалізації євроатлантичних прагнень України поруч з нами румунський народ і румунський уряд.
Також я впевнений, що ті розбіжності, які ще існують у наших двосторонніх відносинах, ми маємо врегулювати на двосторонньому рівні, як це зазвичай роблять добрі сусіди. Про це ми вели мову з румунськими друзями під час мого офіційного візиту до Бухареста у жовтні минулого року.
Стосовно українського проекту з відновлення глибоководного суднового ходу «Дунай - Чорне море» хотів би відзначити, що введення в експлуатацію глибоководного судноплавного шляху відкриває значні перспективи для нарощування транзитних можливостей у регіоні, для пожвавлення роботи дунайських портів, насамперед українських і румунських. Розширення Європейського Союзу збільшує інтерес потужних західноєвропейських чинників до транспортних мереж країн Центральної та Східної Європи.
Ми розуміємо, наскільки чутливою є екологічна складова цього проекту для румунської сторони, для Європи, для українців. Тому сьогодні ще раз хочу підтвердити і наголосити: Україна дуже чутливо і уважно ставиться до екологічної безпеки цього важливого для Європи проекту і виконує усі взяті на себе зобов'язання в рамках міжнародних конвенцій. Ми зацікавлені у розвитку всебічного діалогу і здійсненні спільного моніторингу всієї Дельти Дунаю. Бо наша спільна мета - збереження цього унікального заповідника в цілому.
У вирішенні цього питання Україні і Румунії немає потреби ставати конкурентами. Ми можемо бути тільки партнерами – щоб спільно шукати можливості для збільшення обсягів вантажоперевезень по Дунаю за рахунок залучення інших європейських країн, щоб відкривати нові морські шляхи, щоб визначати напрямки двостороннього співробітництва у сфері екологічного супроводження економічних проектів у дельті Дунаю.
Що стосується розмежування морських просторів навколо острова Зміїний, то нагадаю, що ця проблема нам обом – і Україні, і Румунії – дісталася у спадок ще з сумнозвісних радянських часів. Сьогодні, як відомо, справа делімітації континентального шельфу між нашими державами у цій зоні Чорного моря, за ініціативи румунської сторони, знаходиться на розгляді у Міжнародному суді ООН в Гаазі. Рішення Суду для України буде безумовним до виконання. Водночас, залишаюся при думці, що найкраще було б знайти шляхи вирішення цієї проблеми на політичному двосторонньому рівні.
Хочу також зазначити, що питання, пов‘язані з островом Зміїним, є прикладом цивілізованої дискусії між країнами-сусідами, що ніяким чином не впливає на їхню безпекову політику.
– Чи можете Ви визначити реальний термін щодо можливого запрошення України приєднатися до НАТО?
– Як тільки Україна досягне всіх критеріїв, передбачених ПДЧ, і вступ до НАТО отримає підтримку більшості громадян на загальнонаціональному референдумі – оце і буде реальний термін.
Ми свідомі того, що це справа не одного дня. Вона потребує історичної виваженості, розумних кроків, професійних зусиль. Але ми готуємось і будемо готові. І не маємо наміру розтягувати цей процес на десятиліття.
Україна буде в НАТО рано чи пізно, і виклик перед нами полягає лише в тому, щоб пройти етап підготовки якомога швидше і досягти таких показників, які б ні у кого не викликали сумнівів.
Текст інтерв'ю розповсюджено прес-службою президента
