Шокова терапія для партій

Середа, 18 червня 2008, 10:52

Те, що країна вкрай потребує зміни політичної еліти – зрозуміло всім. І не просто зміни, а появи принципово нової. Адже існуючу неможливо назвати елітою взагалі.

Ті образи, які формують для популяризації серед населення штатні політичні піарники та політ технологи, не відповідають дійсності. Ба більше, це є ні що інше, як банальні та неадекватні сучасним реаліям фальшивки.

Головне питання, яке є сьогодні викликом для всіх тверезомислячих представників влади та суспільства – це формування системи чи засад для швидкого та планованого входження нової генерації політичного менеджменту у систему влади.

Тільки нова генерація політиків зможе сконцентрувати політичну та загальносуспільну думку і дію на проблемах, здатних мобілізувати народ України для створення конкурентоспроможної держави в сучасному жорсткому геополітичному середовищі.

Автор раніше наголошував в статті "Обов'язок опозиції", що політична система, яка функціонує на даний період, повністю блокує появу нових облич у політичному середовищі. І ця хвороба притаманна не лише політичним гігантам БЮТ і ПР, але і іншим політичним організаціям.

Причини цього зрозумілі: присутність у владі надзвичайно приваблива і несе безліч унікальних можливостей, які перетворюють володаря депутатського посвідчення майже на "небожителя" на землі. Власне, депутатство – це вже певний стиль та спосіб життя.

Не аналізуючи зараз моральну складову цього явища, зосередимося тільки на тому, що нормальна та психічно здорова людина, яка вже дорвалася до цього угруповання найкрутіших хлопців та дівчат, добровільно нізащо не піде на відпочинок.

Нізащо не погодиться на зміну виборчої системи, навіть розуміючи необхідність реалізації політики принципово іншого рівня, на яку більшість існуючого депкорпусу неспроможна.

Отже країна застигла у своєму розвитку: верхи бажають лишень утримання чи повернення влади та консервації становища. Низам вже все байдуже, що і засвідчили перевибори у Києві.

Українські перспективи, у разі подальшої реалізації такого сценарію, – це сіре та безлике майбутнє сировинного придатку успішних та більш технологічно і суспільно розвинутих країн.

Якщо б ця ситуація складалася в Україні років 200 раніше – це було б нормальним шляхом розвитку інститутів влади європейського рівня.

Але не можна не розуміти, що сучасний світ, у якому розбудовується Україна, принципово змінився. Тож у країни немає тих декількох сотень років для поступової трансформації політичної системи. Є максимум декілька літ.

Власне, і ці політичні та економічні системи, які сімнадцять років будують в Україні, постійно знаходяться у процесі трансформації та змінення.

В епоху глобалізації сучасна світова політика все більше оперує надорганізаційними та надекономічними структурами. Це дає можливість керувати процесами ідейного, світоглядного та організаційного переформатування населення майже в усьому світі, що, у свою чергу, перепрограмовує як політичні, так і економічні процеси.

І тільки наявність сучасної та адекватної політичної контрвідповіді, яка все більше і більше реалізується шляхом ризикованої гри у сучасну світову політику – дає можливість утримувати інформаційні та економічні кордони країни у безпеці.

Сьогодні є очевидним, що у окремих, ідейно обумовлених випадках можна і не дотримуватися кордонів та договорів.

У сучасному світі більш ефективним стає той гравець, який раніше та ефективніше вийде за кордони існуючого порядку та права, і конкуренція у цьому контексті відбувається на рівні ідей, сенсів та категорій. А далі – організаційні, економічні та інші форми керування.

Зрозуміло, що світогляд теперішньої української політичної еліти зводиться до більш простих та не обтяжуючих розум речей.

Сенс їхнього життя концентрований на звичайному поглинанні ресурсів та самозбереженні за будь-яку ціну. Уся увага сконцентрована на боротьбі за вже другорядні важелі політичного впливу, якщо оцінювати їх політичну дію у контексті сучасних світових процесів.

Отже, незважаючи на те, що розуміння необхідності оновлення політичної української еліти є як у населення, так і у окремих експертів та політиків, необхідно зробити висновок що консолідованої волі та бажання до реалізації цього оновлення немає ні у перших, ні у других.

На перший погляд, це виглядає як правова безвихідь, коли населення, якому немає з кого обирати, обирає чи за матеріальну винагороду, чи взагалі ігнорує вибори. А вищий рівень політикуму продовжує бавитися у політичну гру, замість консолідованої та напруженої роботи над розвитком країни.

У цьому випадку тільки політичний шок та найжорсткіша політична конкуренція можуть призвести до визнання керівниками партій необхідності реалізації нової та ефективної політики, особливо на місцевих рівнях, що обумовить і ротацію кадрів.

Більшість політичних діячів, особливо місцевого рівня, – це звичайні бізнесмени, які просто купували місця у списках. І зрозуміло, що ефективна партійна робота – це не їх коник.

Розглядаючи у цьому контексті сучасну політичну кризу в Україні, варто подякувати розробникам політичної реформи 2004 року. Тільки зараз, коли пройшло чотири роки безплідної для країни "діяльності" різнобарвних політиків, стає зрозуміло, що закладена конкурентна модель, як це не парадоксально, попри всі суспільні негаразди, має окремі позитиви для країни.

Чи змагалися б зараз команди Віктора Ющенко, Юлії Тимошенко та Віктора Януковича за існування, коли б не було тої "клятої" політреформи?

Отже політикуму, чи окремій великій його частині, потрібні політичний шок, шокова терапія, велике потрясіння, аби змусити їх змінити правила гри заради збереження свого існування.

Що може бути таким шоком? Наприклад – загальнонаціональна поразка великої партії, яка має розкручений політичний бренд та концентрує у своїх лавах значний організаційно-матеріальний ресурс.

Менш обтяжливий та драматичний варіант для політикума – осмислення керівниками партій результатів дострокових перевиборів у Києві та корегування партійних стратегій.

Розглядаючи столичні дострокові перегони, варто відмітити тенденцію до занепаду великих персоніфікованих політичних брендів, таких як БЮТ та ПР на користь місцевому політику Черновецькому.

Це перший дзвінок! Звичайні люди втомилися від галасанини, обіцянок прориву у яскраве майбутнє. Вони не хочуть бачити великих політичних говорунів, а прагнуть отримати якийсь зиск. І це у більш-менш матеріально достатньому та політизованому Києві...

Загалом аналіз регіональної політики, що реалізується великими політичними гравцями, свідчить про низьку вірогідність її ефективності. Останні 2006 року місцеві вибори за закритими списками завели до місцевих рад принципово непублічних людей з обтяжливим комерційним минулим.

Робити нові публічні обличчя з діючих депутатів місцевих рад – це дуже кропітка та виснажлива робота. Запрошувати нових більш адекватних політиків до співпраці – теж проблематично. Що тоді робити з амбіціями існуючих депутатів?

Регіональний рівень політичних фаворитів БЮТ та ПР однаковий як дві краплі води, що унеможливлює на цей час використання регіональних площадок для зростання молодих та ефективних політиків.

Тож шоковою терапією для сучасного політикуму можуть стати або перевибори до ВРУ, що обернуться політичним шоком для БЮТу (внаслідок низького електорального результату блоку). Чи ефективне відновлення роботи існуючої коаліції, що, своєю чергою, шокуватиме регіоналів.

Найближчі події мають продемонструвати кого Секретаріат Ющенка обере на роль необхідної політичної жертви заради конструктивного розвитку політичного устрою України.

Зрештою, морально чи неморально обирати "політичних жертв"? Розуміючи, що таким чином страждатимуть прихильники цих партій?

Так, це абсолютно морально та обгруновано. Більшt того, всі розвинуті країни займаються конструюванням нових та більш ефективних політичних технологій, що включають і цілеспрямоване формування політикуму, як носія цих технологій.

У свій час, коли такі країни як Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія, Прибалтійські країни вийшли з впливу вмираючого Радянського Союзу, перед ними постала проблема швидкого оновлення управлінського апарату для запуску механізмів швидкої інтеграції до Європейського співтовариства.

Тоді були запроваджені не зовсім демократичні правили заборони участі у політичних процесах людей, які мали у минулому тісні стосунки з "компетентними" органами чи комуністичною владою.

Не оцінюючи зараз моральність, чи чистоту тих таки технологій люстрації, у загальному вимірі вони принесли користь цим країнам.

Україна перебуває у дещо схожому становищі, коли загальнонаціональна політична псевдоеліта стає вкрай обтяжливим тягарем для країни на шляху до необхідного стрибка чи прориву у світову сучасність.

І треба чесно визнати, що єдиною можливістю зірвати цей нарост паразитуючого прошарку безпорадних та неефективних управлінців, яка б до того ж мала правову легітимність – є дуже жорстка політична модель, яка досягається проявом політичної волі тверезих українських гравців щодо недопущення абсолютного злиття політичних партій у гіпервелику коаліцію "порятунку" України.

Юрій Старчевський, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді