Хто відтепер порадить щось розумне президенту?

Четвер, 19 червня 2008, 14:24

Не знаємо, як ви, а автор не може собі уявити академіка Миколу Жулинського, котрий ногою відчиняє чиїсь двері, вдирається до цього когось, сідає замість стільця на стіл, нав'язує своє товариство чи починає розповідати якісь дурниці, забираючи чийсь дуже й дуже дорогоцінний час на марноту.

Чи співака Володимира Гришка, котрий знічев'я починає підбивати когось на несусвітні дурниці – чи то хату сусідську підпалити, чи то грушу чужу потрусити, чи то піти напитися в драбадан, а потім усю ніч співати п'яними голосами неаполітанські пісні під стінами фінської амбасади.

Або славетного боксера і поки що не зовсім удалого політика Віталія Кличка, котрий готує законопроект про впровадження в Україні мови суахілі як другої державної і не дає спати високо посадовцям – мовляв, поки ви не ухвалите цей законопроект, жити вам спокійно не дам.

Але це ми не можемо уявити нічого подібного. Це у нас немає буйної фантазії. А от у когось із найближчого оточення президента Віктора Ющенка така фантазія наявна. І цей невідомий "хтось" підготував і поклав на підпис главі держави указ за №554/2008, який і був підписаний 17 червня 2008 року.

Розумні дослухаються до розумних

Одразу відкриємо таємницю: літературознавця Жулинського, співака Гришка та боксера Кличка об'єднує, крім українського громадянства чи належності до сильної статі, ще й перебування у лавах радників президента України.



Крім цих трьох, радниками глави української держави є ще одинадцятеро осіб. І всіх їх стосується зазначений указ №554/2008, що так і зветься: "Про Радника Президента України".

Суть короткого тексту указу – у скасуванні старого положення про президентського радника від 13 липня 2005 року і затвердженні нового.

А тепер – увага. І ще раз – увага!

В минулій редакції положення про радника зазначалось, що радник має право "невідкладного прийому президентом". Воно й зрозуміло. Адже теоретично глава держави залучає до невеликого чисельно кола радників людей, яким повністю довіряє, рівних яким у тій чи іншій сфері діяльності немає і які можуть підказати щось таке, чого ніхто не підкаже і не покаже. Причому це "щось" може бути дуже нагальним.

Виходячи з того, що кращі з кращих фахівців, залучені до числа радників, здатні самостійно визначати міру такої нагальності, у колишній редакції положення про радника було зафіксоване право вимагати подачі на розгляд президента своїх пропозицій і документів з питань, які вимагають термінового вирішення, впродовж доби з моменту їх внесення.

І це теж зрозуміло. Або ти довіряєш інтелекту та інтуїції людей, котрих ти сам зібрав навколо себе, або ні, або маєш бажання до них дослухатися, або ні.

Он Вінстону Черчіллю на початку Першої світової війни його радники з науки принесли проект танка. І дарма, що йшлося про "непрофільні" речі – Черчілль очолював британське Адміралтейство – їх ніхто не вигнав, не відмовив у прийомі, не поставив у бюрократичну чергу відвідувачів.

Наслідок: Британія та її союзники створили і послали до війська тисячі танків і не в останню чергу завдяки цій зброї виграли війну. А Черчілль і далі охоче спілкувався зі своїми радниками з науки.

Отож восени 1940 року, під час уже Другої світової війни, неприємним сюрпризом для німецької авіації стала розгалужена мережа радіолокаційних станцій, за допомогою яких британці вдень і вночі знаходили в повітрі ворожі літаки. Вдячний прем'єр не забував відзначати науковців, а один із них став навіть лордом.

По-своєму комплектував команду радників Франклін Делано Рузвельт. Якщо Черчілль віддавав перевагу довготерміновим контактам, то він час від часу змінював ключових гравців у команді, хоча де з ким, як, скажімо, з Гаррі Гопкінсом, не розставався весь час свого президентства.

Але "мозковий трест Рузвельта", як напівофіційно звалася ця команда, завжди був готовий до бою і завжди президент, попри свою хворобу, охоче працював з інтелектуалами та менеджерами, почуваючись серед них як свій серед своїх. Без будь-яких бюрократичних "примочок".

А Михайло Горбачов на початку своєї діяльності на посаді генсека, щойно проголосивши перебудову, дуже толерантно і дружньо поводився із групою своїх помічників та радників. Нерідко він збирав усю команду на дачі, де вони могли кілька днів спільно працювати над текстом якогось важливого документу чи виступу. Навіть під час обідів чи вечерь дискусія, пересипана жартами, не вщухала.

Це вже потім, через кілька років перебування на посаді радянського лідера, Михайло Сергійович, як то кажуть, "забронзовів" і вже не надто охоче спілкувався зі своєю командою, яку, до речі, він почав перетрушувати за принципом особистої відданості, а не компетентності. Результати цієї зміни стилю діяльності Горбачова не забарилися...

До чого це? А до того, що видавши указ щодо нового положення про радників, президент Віктор Ющенко позбавив їх як права на невідкладний прийом главою держави, так і права вимагати позачергового розгляду своїх матеріалів та пропозицій.

Ба більше: відтепер сфера діяльності радників буде різко обмеженою. Вони не братимуть участі у підготовці й подачі президентові пропозицій щодо здійснення кадрової політики і з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

І, нарешті, добиратиме радників президента України тепер не сам глава держави, а його "головний сантехнік", тобто керівник секретаріату. Цитую спеціально для тих, хто у це зразу не повірить: "Радник Президента України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Глави Секретаріату Президента України".

Зраджені радники

Видається, після таких радикальних змін інститут радників доцільно було б узагалі скасувати, не витрачаючи державних грошей на синекури - адже, за чинним віднині положенням, "Радник Президента України, який здійснює обов'язки на постійній основі, є державним службовцем".

Бо ж якщо півтора десятка довірених фахівців мусять радити главі державі щось, лише вносячи пропозиції "в установленому порядку" і в загальній черзі чекаючи прийому, - навіщо ці люди в структурах влади? За той час, поки "установлений порядок" перемеле їхні ідеї, або ситуація зміниться, або ці ідеї будуть зведені до загально бюрократичних стандартів.

Інакше кажучи, академік Жулинський, визначний митець Гришко та уславлений спортсмен Кличко поставлені в число пересічних канцеляристів, покликаних, з одного боку, демонструвати масам "цивілізоване лице" влади, з другого боку, - "не висовуватися" і не збурювати апаратний порядок.

Ба більше – зверніть увагу на цей пункт положення: "Радник Президента України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, розпорядженнями Глави Секретаріату Президента України, а також цим Положенням".

А тепер запитання: що робити раднику, коли він, керуючись Конституцією, у чомусь дуже суттєвому не згоден з главою президентського секретаріату, про якого, до речі, ані слова в Основному Законі немає?

Чи, зважаючи на те, що відтепер радників глави держави звільняють з посади за пропозицією глави секретаріату, слід "керуватися розпорядження" і триматися за посаду?

Одне слово, бюрократична іділія, колгосп "Тихе життя", ніякі академіки й боксери главу держави не турбують, про корупцію і кадрову політику вони не мають права і слово мовити, Віктор Андрійович займається "Мистецьким Арсеналом", а керування державою перебуває у міцних і надійних руках.

 

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників



powered by lun.ua
Головне на Українській правді