Європа, Ірландія та референдум

П'ятниця, 20 червня 2008, 11:33

12 червня в Ірландії відбувся референдум щодо Договору про реформу ЄС (Лісабонський Договір). Ірландія є єдиною державою-членом ЄС, в якій заплановано проведення референдуму з питання підтримки Лісабонського договору і єдина, яка його не ратифікувала.

Принаймні, поки що.

Нагадаємо, що відповідно до діючої в ЄС процедури внесення змін до договорів, договір набирає чинності за умови якщо він ратифікований державами-членами згідно з відповідними конституційними вимогами.

І всі документи про ратифікацію були передані на зберігання до депозитарію.

І що б таке зробити коли немає... часу?

Ситуація, у якій опинився Європейський Союз після відхилення Лісабонського Договору в Ірландії, дійсно цікава та неоднозначна, а багато в чому унікальна.

Багато чинників свідчать про неможливість порівняння цього негативного голосування з негативним результатом голосуванням в тій таки Ірландії за Ніццький Договір у 2001 році.

Та ускладнює ситуацію, насамперед, брак часу на те, щоб знову розтягнути у часі реформу Союзу. Як відомо, планувалося, що Договір про Реформу набере чинності у січні 2009.

Така поспішність зумовлена тим, що 2009 рік – це рік коли завершується термін повноважень деяких інституцій ЄС та повинні відбутись вибори до Європарламенту.

Крім того, діючі договори не містять механізму формування нових органів та є ризик виникнення труднощів з процедурами ухвалення рішень, в тому числі, ЄС опиниться в інституційному колапсі.

Беззаперечно, гнучкі ЄСівці зможуть розв’язати проблему, проте ЄС як такий потребує системних та комплексних реформ. Саме тому завершення ратифікаційного процесу до домовленого терміну є життєво необхідним. щоправда залишається вічне питання: як?

Наразі, підсумовуючи бачення основних гравців європейської політики та Ірландських політиків, можна виокремити три основні варіанти виходу з ситуації, що склалася.

По-перше, завершення ратифікаційного процесу та проведення повторного плебісциту в Ірландії, можливо після додаткових переговорів.

По-друге, продовження процесу ратифікації Лісабонського договору 26 державами-членами, за винятком Ірландії. У цьому випадку Ірландія має виробити свої підходи стосовно формату майбутніх переговорів з цими державами щодо рамок участі в реформованому Союзі.

Одним з таких форматів може стати укладення окремої Угоди між ЄС та Ірландією.

По-третє, проведення додаткових переговорів та перегляд Договору для досягнення більш прийнятних для Ірландії умов реформування ЄС.

Сherchez la femme, або дивіться в корінь

Тож чому ірландці таки сказали своє "фе"? І чи в Європі, пардон ЄС, знову криза, вердикт творців якої союзна еліта мусить, хоча певно крізь зуби, поважати? Щоправда до криз їм не звикати.

Чесно кажучи така ситуація радує, але не зі злорадливості. Якщо б з цим Договором пішло усе гладко, значить щось із громадянами об’єднаної Європи негаразд.

Чому? Згадаймо процес написання конституції, який був задекларований і витриманий у дусі прозорості, демократичного прийняття рішень з чітким поєднанням ефективності та професійності.

Спочатку виписали принципи роботи та погодили основні цілі, принципи, зокрема, і щодо того, як зробити Союз ближчим до громадян (Лаакенська декларація), пройшли нелегкий шлях і прийняли конституцію.

Проте навіть за всієї чистоти процесу, він видався не надто чистим французам і голландцям (певно і ще б декому, якби референдуми продовжили).

Тому почали "період роздумів", який був чимось схожий за інтонаціями на траур і жалобу, і через покаяння та щирі висновки мав привести до нового документу.

В необхідності останнього, до речі, як і в необхідності реформ у ЄС, посилення його політик, передовсім зовнішньої, погоджувалася переважаюча більшість як простих громадян Союзу, так і його лідерів.

Однак тут з’явились на обрії нові лідери ЄС. Такі собі меркелі та саркозі, які часто демонструють майстер класи "realpolitik", на догоду необхідної успішності процесу, задля великих цілей ЄС, потреби його реформування etc. - організували ухвалення Договору про Реформу.

І готували його, на відміну від Конституції, поспішно та в режимі повної таємності процесу, приховуючи прогрес навіть від партнерів держав-членів, хоча, швидше, передовсім від них (тепер це вже новітня класика багатосторонніх таємних переговорів).

Таким чином плюнули на все, що базовий Договір мав розвивати та захищати.

Парадоксальна відповідь на незадоволення громадян Євросоюзом та на зростаючі вимоги щодо більшої демократичності, відкритості та прозорості, які першими висловили французи та голландці, чи не так?

Такого "підвоху" подвійності, фальші, якщо хочете, не могли не відчути відверті у своїй вірі у власні цінності європейці. Це, думаю, відчували і лідери.

Тому референдум залишився тільки один. Один на всю демократичну Європу. Його результат не міг бути іншим. Це як в театрі, коли хочеться встати і сказати – "Нє верю".

Ірландський референдум на Європейську тему

Як стверджує, знизуючи плечима, переважаюча більшість експертів – вагомих причин у ірландців сказати "НІ" не було. Тому усі сподівалися, що вдасться остаточно схилити громадян до позитивної відповіді.

Однак вже в останні дні результат можна було передбачити. Тому дещо дивною видається розгубленість лідерів після отриманих результатів референдуму та відсутність у них чіткого плану дій на випадок негативного результату.

Втім, варто зробити хоча б короткий огляд дебатів навколо Лісабонського Договору, проаналізувати основні аргументи "за" і "проти", що наводились відповідно прихильниками та противниками його прийняття.

Число противників Лісабонського Договору за час агіткампанії виросло з 17 % на початку до понад 53% в кінці!

З розриву біля 7%, між результатом "проти" (53,4%) і "за" (46,6%), можемо уявити наскільки гарячою та напруженою була дискусія між тими хто агітував за Договір і їхніми опонентами.

Противниками ратифікації Договору в основному непарламентські партії (крім єдиної парламентської "Sinn Fein") як "Ірландське суспільство за християнську цивілізацію", проєвропейська партія "Libertas", частина профспілок, фермери.

Розділилася в підтримці договору член правлячої коаліції – партія Зелених, члени якої були вільними у виборі позиції. Тому частина брала активну участь у так званому Народному русі, що вів кампанію проти Договору.

Кампанія "проти" об’єднала практично всі ліві партії та групи.

Натомість проголосувати "за" громадян агітували усі провідні політичні партії, лідери профспілок та цілий десант загальноєвропейських діячів.

Щодо основних аргументів, які використовувалися противниками Договору про Реформу були передовсім:

- дефіцит демократії у ЄС (одне з ключових питань),

- втрата суверенітету (розширення сфер, де рішення прийматимуться кваліфікованою більшістю голосів),

- втрата традиційного для Ірландії нейтралітету (зокрема висловлювалось неприйняття кореляції політики ЄС з НАТО та реалізації Європейської оборонної політики і намірів щодо створення збройних сил).

Крім того, поширеними аргументами, що підтримувалися частиною противників Договору, були питання пов’язані з регулюванням абортів, гармонізацією податкового законодавства та сільськогосподарською політикою (вимагалися гарантії уряду щодо недопущення підписання Союзом угод в рамках СОТ, що запропоновані Комісаром ЄС з питань торгівлі Мендельсоном).

Окрім цих питань парламентська партія "Sinn Fein" зосередилась в основному на питаннях пов’язаних з вільним ринком та наданням публічних послуг, зокрема в сфері освіти та медицини, – сфери, які на їхню думку Договір надто лібералізував.

Загалом, аналізуючи питання які викликали найбільш гарячі дискусії під час кампанії щодо референдуму, доходимо висновку, що в Ірландії переважна частина дискусії стосувалася не тільки його впливу власне на Ірландію, але і його впливу на Європу в цілому.

Висновок з трьома крапками

Висновок з провалу, як на авторову думку, можна зробити такий: провал референдуму свідчить якраз не про кризу чи загрозу, а про наявність життєвих сил у Європі, чутливих до викривлень, фальшивості та будь-яких змін у курсі Європи стосовно реалізації її ідей, прагнень, цінностей та інтересів.

Це як варіння пива – тільки чистота бродіння дає добре пиво. І кому про це знати, як не німцям, які успішно головували в ЄС під час підготовки та підписання Договору?

Знову чекаємо на самміт – Європейську Раду, яка передовсім збирається почути від прем’єра Ірландії Браяна Коуена причини такого результату референдуму та позицію країни щодо подальших дій.

Цікаво буде поспостерігати за тим, як вийдуть з ситуації еліти цього разу. Хоча виглядає, що вирішення питання відкладуть, як мінімум, до осіннього самміту ЄС під головуванням Франції.

Аналізувати який саме шлях виходу буде оптимальним, можна багато і довго – сильні аргументи будуть у кожного варіанту. Проте залишити без відповіді головну стурбованість громадян Спільноти, означатиме для ЄС лише відкладення важливої проблеми у довгий ящик, в якому вона, нажаль, лише збільшуватиметься та загострюватиметься.

Скажімо, проведення референдуму в Ірландії вдруге, за аналогією з Ніццьким Договором у 2002 році?

Таке рішення теж містить ряд питань, які не дозволяють аналогізувати ситуації. Приміром, тоді була значно меншою загальна явка виборців, а також і уряд не проводив настільки сильної агітаційної кампанії як цього разу.

Власне, комусь може в чергове видатися, що референдуми у Європі нічого не вирішують. В ЄС вже давно бігає жарт, що ТАК на референдумі означає так, а НІ – означає так, тільки на рік пізніше. Як буде цього разу, побачимо.

Тож чи зможе ЄС європеїзувати себе і знову повернутися до себе (своїх витоків) і вкотре вийти сильнішим з ще однієї кризи? Чи стане демократія ціною, яку заплатять за прийняття Лісабонського Договору? Це черговий виклик, який потребує від об’єднаної Європи чергової відповіді. І знову системної та концептуальної.

Микола Кузьо, спеціально для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді