Нафіга шахтарю папаха коаліції

Якщо політик політику по закінчені найвищого у державі рандеву дає під дих, чи опускається в своїй злобі навіть до паху, то це викликає подив і сакральну посмішку розчарування в простого громадянина лише до тих пір, аж поки його самого не дістає те руко- чи ногоблуддя.

Але коли державні мужі, здебільшого викупивши собі золочені місця у найвищому законодавчому органі країни, замість того, щоб творити для свого народу так потрібні закони, без яких буквально задихаються і шахтарі, і фермери, і куховарки, насправді творять "цирк на дроті", який ще й демонструється в прямому теле- та радіо ефірі, то це вже не що інше, як відвертий гучний ляпас (російською – "затрещина") по щоках для всього 46-мільйонного народу України.

Навіщо, скажіть, гірникам, приміром, із шахти "Візейська", чи навіть "50-річчя Радянської України" знати, хто конкретно із вінценосних нардепів голосуватиме за перетворення законопроекту про підвищення престижності шахтарської праці в діючий закон.

Хіба ж їм не однаково чи виявиться це творіння дітищем коаліції, а чи опозиції. Швидше б закон приймався, вступав у дію, перетворювався на нормативну практику. Нарешті, чи навіть би правильно сказати – врешті-решт.

Верховна ж Рада 18 червня, затіявши нехитрі ігри вгодованих і пикатих дядьків та чванливих лощених баришень, під скляним куполом парламенту із законопроектом на предмет того, чи є в залі вся коаліція, чи мо' хто із ночі тримає у кишені дулю на прем'єр-міністра чи главу держави – не зареєструвався, фактично пустила під укіс велику і складну роботу з прийняттям Закону, на який очікують шахтарі України.

Що це? Тупість, зла воля частини влади? Не розуміння тієї півкулі головного мозку яйценосних голів нардепів, яка відповідає за натискання кнопок у парламенті?

Чи варто розповідати якою складною і небезпечною є праця гірників в нашій державі. Пройдіть увесь світ і ви ніде не знайдете подібних за ризикованістю, карколомністю умов праці на підземних горизонтах.

Гірничодобувні роботи на копальнях України фахівцями визнані найнебезпечнішими на планеті, адже сьогодні середня глибина пластів у нас складає 720 метрів (є десятки шахт із горизонтом у тисячу і більше метрів), а їх потужність дорівнює лише одному метру.

В принципі, у всьому світі на таких пластах і за таких умов люди не працюють, оскільки вони вважаються некондиційними.

Але є інша, і на моє щире переконання, більш значима сторона медалі. Та, що в Україні немає запасів для промислового видобутку газу і нафти, і ми та держава, яка входить до десятки країн світу, які володіють найбільшими запасами вугілля. Розвіданий ресурсний запас його в Україні сягає за 450 (!) років.

З огляду на просто-таки фантастичне зростання ціни на два перших енергоносії, тверде вугілля, справді, перетворюється на "чорне золото".

Тим більше, що нині весь світ повертається обличчям до збільшення видобутку саме вугілля. Навіть у Німеччині, яка ще недавно планомірно скорочувала видобуток твердого палива і навіть проголошувала про закриття з часом такої галузі, як вугледобувна, нині проектується будівництво тепло- і електростанції на спалюванні якраз саме "чорного золота".

В багатьох промислово розвинутих країнах виробництво чавуну, сталі, цементу переводиться з газу на вугілля з застосуванням новітніх способів захисту від надмірного забруднення навколишнього середовища. І це призводить до зниження собівартості кінцевого продукту.

Далі. Росія, як головний гравець на полі таких енергоносіїв як нафта і газ, все частіше заводять мову про те, що Україна повинна отримувати трубопровідні продукти згорання за світовими цінами.

А що це таке насправді давайте запитаємо у кухарок Європи. Вартість тисячі кубометрів газу для болгарів, угорців, чехів, литовців, латишів, румун, хорватів і естонців в 2009 році складе понад 350 євро.

Для чехів, поляків – у межах 400. Уже нині за ту ж таки тисячу кубів домогосподарства Австрії, Бельгії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Словенії і Франції сплачують від 500 до 600 євро. Жителі Швеції та Ірландії відповідно 904 та 869 євро. А в Данії 1115,1 євро. Українці ж поки що мають ціну в 42 євро.

Переконаний, що кожна свідома, тверезомисляча людина, ознайомившись із цими цифрами скаже, що вугілля, як головний енергоносій в Україні, заслуговує на особливу увагу. Це курка яка несе навіть не золоті, а платинові яйця.

"Чорне золото" Донбасу, Львівщини та Волині це надійний гарант політичної і економічної незалежності держави.

Сумно, але факт: галузь буквально знищувалася роками. Її варварським способом розікрали, все що було краще прибрали до рук, за рахунок так званої реструктуризації перетворили в трущобинські гетто колись квітучі шахтарські міста і селища.

Зверніть увагу: якщо на початку нашої незалежності в системі Мінвуглепрому працювало без малого 900 тисяч працівників, то нині на шахтах зайнято лише 270 тисяч людей. І це здебільшого особи похилого віку.

Серед гірників буквально одиниці молодих людей. Тоді, коли ще років двадцять тому кожна копальня мала буквально десятки комсомольсько-молодіжних колективів. І було це не піною пропагандистської шумихи, а реальністю життя.

Ні, немає іншого шляху в України, як відродити, оновити, омолодити вугільну галузь. Але як? Лише через одне – через підвищення престижності праці шахтаря. А це означає, зробити так, щоб шахтарі, як у минулі роки, отримували найвищу заробітну плату в державі, щоб мали інші привілеї – на отримання кредитів, на оздоровлення, на навчання своїх дітей. Право на достойне життя.

Тільки тоді галузь обновиться, омолодиться. В ній знову загомонять молоді голоси. Знову достойною для заздрості і поваги стануть професії гірничого майстра, маркшейдера, керівника бригади прохідників, начальника зміни копальні.

Ця висока людська сутність і була закладена в основу розробленого фахівцями Міністерства вугільної промисловості більш як рік тому законопроекту про підвищення престижності шахтарської праці.

Він був розглянутий і затверджений Кабінетом Міністрів, і їм же, як суб'єктом законодавчого права, внесений для розгляду Верховною Радою 27 червня 2007 року. Зареєстрований законопроект отримав номер 3619, пройшов узгодження в профільному комітеті.

Але ж ми знаємо, яка доля спіткала попередній парламент. Через декілька місяців відбулися вибори до Верховної Ради, а всі напрацьовані документи в Раді п'ятого скликання стали… макулатурою.

Тому група нових народних депутатів 23 січня цього року внесли на розгляд парламенту нову редакцію законопроекту. Цей документ був обговорений фахівцями галузі, у шахтарських колективах і після доопрацювання схвалений Кабінетом Міністрів.

Гірники до нього поставилися схвально насамперед тому, що вперше за роки незалежності України, держава спробувала достойно оцінити їхню працю. Законопроект у своєму першому пункті передбачає, що вже в січні 2009 року середньомісячна заробітна плата робітника очисного вибою шахти, зайнятого на підземних роботах становитиме 5019 гривень, гірничих робітників очисного вибою – 6370 гривень, прохідників – 6010 гривень.

Це фактично вдвоє більше, ніж на багатьох копальнях отримують сьогодні.

Тепер скажіть, навіщо шахтарю, який змушений нині за 2500-3000 гривень спускатися на глибину в тисячу метрів під землю, в спекоту, тісняву, купатися в тисячах потів, рубаючи вручну відбійним молотком вугілля, ризикувати при цьому життям, і своїм шлунком, достатком своєї сім'ї повністю залежати від політичних примх зажирілих народних депутатів, які ніяк не поділять поміж собою папаху коаліції?

А в своїх бездумних, кручених, дженджуристих ігрищах – (а ну, хто проголосує за цей законопроект з протилежної сторони!) – спалювати, як це сталося в парламентському залі 18 червня, надію на краще для шахтарів України, всієї галузі.

Адже, як відомо, відповідно до регламенту роботи Верховної Ради, законопроект який буквально знищений у такий непристойний, брутальний спосіб недобором 226 голосів (три парламентські фракції на підтримку його дали лише один голос), він знімається із розгляду на нинішній сесії.

Тільки восени новий законопроект подібного змісту, який, до речі, вже підготовлений Міністерством вугільної промисловості, поданий на схвалення  до Кабінету Міністрів, можна буде зареєструвати для наступного розгляду.

А що коли там грянуть нові дочасні парламентські вибори, про які так часто трублять нині ті, хто хоче зайвий раз похизуватися на екранах телевізорів зі своїми депутатськими  значками?

Знов-таки будуть ламатися словесні списи на трибуні, одні політичні вороги поливатимуть брудом інших, а до розгляду законопроектів справи знову не дійдуть.

Що робити шахтарям? Невже чекати в гості до себе нинішніх народних депутатів, які вкотре будуть натхненно і окрилено закликати їх ще раз проголосувати за їхню політичну силу?

Увесь цинізм, нігілізм ситуації полягає в тому, що ті, хто 18 червня 2008 року в парламентській залі відмовився від голосування на підтримку законопроекту надзвичайно добре усвідомлюють трагізм ситуації, яка склалася в розвитку вугільної галузі України.

Ось погляньте, що дослівно в прямому ефірі телеканалу 1+1 12 червня цього року казав народний депутат Анатолій Кінах: "Однозначно рівень морального, фізичного зносу шахт України вже перейшов всі можливі межі.

По статистиці 91 відсоток шахт в Україні має десь 30 і більше років періоду їх експлуатації. Із цієї кількості біля 32-х шахт експлуатуються 70 років. Мінімум 40 відсотків вентиляторів, компресорів вимагають негайної заміни. І однозначно це дуже серйозно поглиблює ризики в шахтарській важкій і відповідальній праці.

І дуже важливо, щоб держава формувала стратегію розвитку вугільної галузі, в першу чергу на основі модернізації технічного, технологічного переоснащення і це основа підвищення безпеки…".

І особливо далі: "коли мова йде про формування, реалізацію державної політики розвитку вугільної галузі, особливо в питаннях її безпеки, то довкола цього повинні об'єднуватися всі, незалежно від рівня політичної конкуренції чи симпатії…".

На словах, як на цимбалах, а на ділі пан Кінах і вся політична сила, до складу якої він входить, не проголосували за прийняття законопроекту "Про підвищення престижності шахтарської парці".

 

Олександр Горобець, для УП