Ющенко в боротьбі з опонентами повертається до політичної тактики Кучми

Щоденні політичні атаки на уряд Юлії Тимошенко створюють враження дежа вю, циклічного повторення української політики. Ці напади до болю нагадують агресію, з якою розправлялися в 2000-2001 роки з урядом Віктора Ющенка, до складу якого тоді входила віце-прем'єр міністр з ПЕК Тимошенко.

Ідентичними є не лише арсенали політичних інструментів та методів, якими користувався режим Леоніда Кучми, а зараз застосовуються Секретаріатом Ющенка. Повертається практика використання тієї ж в'їдливої, неорадянської риторики для звинувачень чинного Кабінету Міністрів, з допомогою якої вісім років тому засуджувалася політика Кабміну Ющенка.

Нещодавні звинувачення уряду Тимошенко у "фашизмі" та "популізмі" – просто переписані слова із сумнозвісного "відкритого листа трьох", підписаного у лютому 2001 президентом Кучмою, прем'єром Ющенком та спікером Плющем і спрямованого проти акції протесту "Україна без Кучми", в якому взяла участь Тимошенко.

Показовий факт: Іван Плющ, обраний до парламенту за списком блоку НУ-НС, навідріз відмовився підписувати коаліційну угоду з БЮТ. Так само Плющ категорично відмовився вибачатися за співавторство у "листі трьох", виправдовуючи свої дії тим, що це був правильний спосіб засудження "антидержавного заколоту".

Сьогодні роль Плюща виконує глава Секретаріату Віктор Балога. Саме йому належить авторство випадів проти Тимошенко, які за стилістикою дуже нагадують "лист трьох".

До того ж, багато українських політиків та експертів, в тому числі з лав помаранчевої команди, відкрито заявляють про наслідування нинішнім керівництвом Секретаріату президента не лише політики та риторики адміністрації Кучми, а й тактики вибіркового тиску з допомогою правоохоронних органів (СБУ та Генпрокуратури, які контролюються чи знаходяться під впливом людей з оточення Ющенка), спрямованого проти опонентів. Зокрема, проти Юрія Луценка та Давида Жванії.

Ще однією очевидною паралеллю між політичною тактикою режиму Кучми восьмирічної давнини та тактикою Ющенка є використання Ради національної безпеки та оборони для боротьби з інакодумцями.

Протягом 2000-2001 років РНБОУ використовувалося Кучмою для підриву та згортання урядового курсу Ющенка-Тимошенко, особливо у сфері антикорупційної політики у паливно-енергетичному комплексі.

Антиконституційна діяльність РНБОУ з гальмування урядової політики була поновлена після обрання президентом Ющенка, і цю інституцію продовжують використовувати у тому ж дусі.

У 2005 році секретарем РНБОУ став відомий своєю гострою неприязню до Тимошенко Петро Порошенко, а з грудня 2007 цю ж посаду обіймає колишня голова парламентської фракції Партії регіонів Раїса Богатирьова. І Порошенко, і Богатирьова у РНБОУ стали у руках президента знаряддям для руйнування урядів Тимошенко.

Ще одним прямим свідченням повернення до тактики доби Кучми стало призначення 19 травня радником президента Євгена Марчука. У 2000-2001 Кучма використовував Марчука в якості секретаря РНБОУ для руйнування системи антикорупційних заходів, впроваджених Тимошенко в енергетичній сфері.

Тоді її кроки призвели до виведення з "тіньового" енергетичного сектору 12 мільярдів гривень доходів та завдали потужного удару по змові олігархів на ринку електроенергії. Тому немає жодного випадкового збігу в тому, що з призначенням Марчука радником президента, зросла антиурядова активність РНБОУ на енергетичному напрямку.

За часів Михайла Горбачова Марчук був заступником голови республіканського КДБ УРСР, а при Кравчуку став першим головою Служби безпеки України. У 2000-2001 роках, перебуваючи на посаді секретаря РНБОУ, Марчук займався дискредитацією політики уряду Ющенка-Тимошенко в паливно-енергетичному комплексі, оскільки саме ця політика зводила нанівець розлогу корупцію в ПЕК.

За іронією долі, сьогодні Ющенко вдихнув нове життя у політичну кар'єру Марчука саме через загрозу з боку Тимошенко, яка своєю політикою продовжує боротися за більшу прозорість в енергетиці та знову стає на заваді поширеним в ПЕК корупційним змовам.

Коли автор під час бесіди з Послом Кейтом Смітом (керівником Робочої групи з питань української енергетичної політики при вашингтонському Центрі стратегічних та міжнародних досліджень [CSIS]) запитав що він думає про енергетичну політику Тимошенко, той відповів наступне:

"Критика дій уряду в ПЕК прикро вражає. Очевидно, всі зусилля прем'єр-міністра Тимошенко виглядають спрямованими на встановлення більшої прозорості та зниження корупції як всередині країни, так і в енергетичному співробітництві між Україною, Росією та країнами Центральної Азії".

Посол Сміт був твердо переконаний: "На мою думку, вона більше за інших була віддана наміру усунути всіх непотрібних і непрозорих посередників з газової сфери. Зважаючи на зростаючі ціни на енергоносії, потрібно пам'ятати, що Україна потребує більш відкриту систему, яка б заохочувала чесну конкуренцію".

Сміт звернув увагу на те, що політика уряду Тимошенко в ПЕК отримала схвалення західних урядів та міжнародних організацій. У той час як президент Ющенко захищав непрозору компанію-посередника "РосУкр-Енерго", яку прем'єр-міністр Юрій Єхануров допустив до внутрішнього ринку в результаті укладення газової угоди в січні 2006.

Уряд Тимошенко намагався усунути всіх корумпованих посередників. Як зазначає посол Сміт, західні уряди підтримували зусилля уряду щодо ліквідації всіх корумпованих посередників у газових відносинах України та Росії:

"З того часу, як вона спромоглася перейти до прямих переговорів з Росією, щодо цін на газ, та усунути посередників і шукачів ренти на кшталт "РосУкр-Енерго", Тимошенко намагається зробити прозорими всі бізнес-відносини в цілому в паливно-енергетичному комплексі країни, тобто, проводити політику від якої суттєво виграє вся Європа".

Стосовно суперечливої угоди з Венко, укладеної в жовтні 2007 року, яку Ющенко підтримав, а уряд зобразив як повторення схеми "РосУкр-Енерго" і намагається скасувати, Сміт зазначив:

"Очевидним є те, що, незважаючи на деякі суперечливі дії Тимошенко у справі Венко, вони все ж є ще одним прикладом того, як вона вперто намагається запровадити якомога більшу прозорість у сферу видобування нафти і газу в Україні.

Незважаючи на політичне протистояння, яке розгорнулося навколо цієї справи, політика прем'єр-міністра може виявитися найбільш виправданою з точки зору розв'язання проблеми і гарантією того, що Венко буде серйозним інвестором, а не знаряддям в руках менш прозорих компаній”.

Сміт також переконаний в тому, що уряд Тимошенко проводить правильну політику стосовно НАК "Нафтогаз України":

"Що стосується управління державними компаніями, то красномовним прикладом є урядова фінансова підтримка "Нафтогазу", який у момент передачі влади від Януковича Тимошенко перебував на межі банкрутства та мав величезні борги перед іноземними позичальниками – борги, які були набуті попередніми урядами і могли бути наслідком використання ресурсів компанії з метою особистого збагачення.

Мені здається, що прем'єр-міністр Тимошенко відреагувала більш оперативно на цей виклик і надала державні гарантії сплати боргів, що в цілому позитивно позначилося на загальному кредитному рейтингу країни. Це було одним із ключових рішень, без якого країні могли загрожувати дуже неприємні наслідки".

Повернення Марчука в українську політику стало чітким сигналом бажання президента вдатися до тактики Кучми, щоб усунути уряд Тимошенко та її особисто як політичного конкурента.

На думку Сміта: "Використання ресурсів ПЕК у політичних цілях проти уряду знову дозволить зацікавленим, корумпованим гравцям як всередині країни, так і за її межами, повернути собі втрачений вплив на Україну".

Тимошенко знову стикнулася не лише з енергетичним тиском Росії, а й зазнала удару в спину, як і вісім років тому, з боку президента, РНБОУ та Марчука.

Свідченням підготовки чергового рішення про відновлення олігархічного контролю над нафтогазовим комплексом є витік інформації про проект рішення РНБОУ щодо подрібнення Нафтогазу у щотижневику "Дзеркало тижня" з метою його розпродажу лояльним фінансово-промисловим групам.

Швидше за все його загальмували лише з тієї причини, що в парламенті досі немає досить голосів, аби відправити Тимошенко у відставку.

Повернення політичних методів Кучми та політична реінкарнація Марчука ставить питання про те, як далеко Ющенко готовий піти, щоб усунути Тимошенко, яку він вважає головною перепоною для переобрання на другий термін.

Напіваторитарний режим Кучми, незважаючи на придушення протестів "України без Кучми", короткотермінове ув'язнення Тимошенко у лютому 2001 після сумнозвісного "листа трьох" та її тривале цькування з використанням фальшивих кримінальних  справ, врешті-решт програв боротьбу демократичним силам.

У молодій, проте демократичній Україні спроба президента Ющенка повернутися до методів Кучми ще більш приречена на поразку, ніж за президентства самого Кучми. Як нещодавно слушно зазначив екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, використання таких методів вдарить пізніше бумерангом по самому президенту.

Вже сьогодні рейтинг Ющенка опустився до критичних 6% – рівня, який мав Кучма від час свого другого терміну. Продовження використання методів свого попередника доб'є рейтинг Ющенка. Понад те, руйнуючи уряд Тимошенко, Ющенко підриває свій курс на євроатлантичну інтеграцію, який може триматися лише на єдності помаранчевої коаліції.

 

Тарас Кузьо, для УП