Силікон по-українськи

Середа, 25 червня 2008, 15:47

Інвестуючи у вищу освіту, приватні компанії не мають гарантій віддачі вкладених грошей

Проблема, якої хочеться торкнутися в цій колонці, не просто з розряду наболілих. Вона, на мій погляд, стала вже хронічною виразкою, яка вразила всі галузі економіки. В будь-якому разі, зустрічаючись з друзями-бізнесменами з самих різних сфер діяльності, усе частіше чую одне й те ж: не вистачає хороших інженерів, не вистачає хороших швачок, не вистачає хороших верстатників, не вистачає хороших різноробів.

Не вистачає..., не вистачає... не вистачає... Хороших фахівців ніколи не було забагато, але сьогодні брак кваліфікованих кадрів набуває рис системної кризи.

Тому представники реального сектору економіки, не задоволені якістю підготовки студентів, почали інвестувати в навчальні заклади.

Тобто, поки в нашій політиці панує безлад, і всі активно дружать проти всіх, а Україна тим часом потроху втрачає конкурентні переваги своєї економіки, такі, як високий рівень освіченості населення, приватні компанії починають брати на себе ті функції, що традиційно виконує держава.

Яскравий приклад цього – професійно-технічна освіта. Держава так і не спромоглася напрацювати чітку стратегію у відношенні системи підготовки робочих кадрів, від чого остання практично вмерла. Фрагментарно реанімувати її спробували окремо взяті промислові компанії, що відчувають найгостріший дефіцит робочих рук.

Тепер дещо схоже намітилося й у вищій освіті – оскільки спостерігається все більший брак фахівців високої кваліфікації, великі компанії всерйоз розглядають можливість надання вузам необхідної допомоги в навчанні молоді.

І ось де вони зіштовхуються з неочікуваними проблемами.

У цьому ми переконалися на власному досвіді. В середині травня наша компанія разом з Харківським політехнічним інститутом відкрила учбово-науково-виробничий центр (УНВЦ) з претензійною назвою "Силіконова долина", якою ми хочемо підкреслити проривний характер проекту для системи освіти.

Але показовий нюанс - з моменту підписання протоколу про наміри і до моменту старту проекту пройшло цілих два роки, з яких більше року ми займалися всілякими узгодженнями на рівні Міністерства освіти.

Однак, для такої галузі, яка стрімко змінюється, як IT-індустрія, де кожні 5-6 років приходить нове покоління технологій, втрата цілого року – занадто велика розкіш.

Дозвільна система в освіті повинна стати менш інертною, інакше вона безнадійно відстане від реальних потреб ринку. Адже поки затверджуються нові методики, поки професорсько-викладацький склад їх освоює - усе встигає повністю змінитися, і методики потрібно знову переписувати заново.

Взагалі кадровий голод, який чітко всі відчувають, свідчить про значні проблеми в системі освіти.

Можу відразу перелічити ті, котрі, на мій погляд, властиві більшості технічних вузів. Це і колосальний розрив між теоретичною підготовкою і практичними навичками, і відставання вищих навчальних закладів від сучасних технологій, і дефіцит кваліфікованих викладацьких кадрів, і те . що студенти рано ідуть на роботу за наймом або в бізнес.

Прихід приватних компаній у вузи і створення спільних учбово-науково-виробничих центрів дозволяє якісно вирішити більшість з перерахованих проблем, оскільки в таких проектах студенти і викладачі можуть залучитися до найсучасніших технологій, отримати навички практичної роботи і заробити гроші без відриву від навчання або викладання.

Здавалося б, держава повинна включати режим найбільшого сприяння подібним починанням. Але... замість цього включається звичайний бюрократичний механізм, і ми маємо те, що маємо...

Проте, впевнений, що дуже багато хто наслідував би наш приклад і, навіть незважаючи на опір бюрократії, активно інвестував в створення вузівських УНВЦ, якби хоч маленький крок назустріч було зроблено на рівні державної влади.

Зверніть увагу, йдеться вже не про такі глобальні речі, як надання тієї або іншої галузі особливого режиму оподатковування, за що ще років п'ять тому ратували різні лобістські групи. Сьогодні представники IT-індустрії говорять про одне: допоможіть нам не як галузі, а як роботодавцям.

Найістотнішим фактором, який стримує інвестиції в освіту, є те, що інвестор не має абсолютно ніяких гарантій отримати на роботу навченого на його кошти фахівця.

Адже за діючим КЗпП права роботодавця захищені набагато гірше, ніж права працівника. Фактично, той може у будь-яку хвилину розвернутися та піти, чим уміло користуються багато фірм, які практикують піратське "хедхантерство": запропонував фахівцю на 100 доларів більше - і не потрібно вкладати тисячі в його освіту.

Якщо не вирішимо цю проблему, відставання освітньої системи від потреб ринку буде тільки збільшуватися.

Уже цього року, за оцінками багатьох вітчизняних фахівців, оборот української IT-галузі переступить поріг в один мільярд доларів, з яких приблизно половина приходиться на експортні контракти. З тими темпами росту в IT-секторі, Україна може протягом п'яти років опинитися в десятці світових IT-лідерів.

Опиниться чи ні, стануть інформаційні технології однією з базових галузей нашої економіки чи не стануть, багато в чому залежить від того, наскільки ефективно буде вирішено проблеми, які існують в системі підготовки кадрів.

Едуард Рубін, директор компанії "Телесенс", голова Харківського обласного союзу роботодавців в сфері телекомунікацій



powered by lun.ua
Головне на Українській правді