Синдром Хімаєра-Калоєва

Четвер, 10 липня 2008, 12:04
5 квітня 2008 року в Кременчуці "Порш-Кайєн" місцевого бізнесмена Леоніда Нефедовича на шаленій швидкості збила на смерть трьох пішоходів.

Фотографії розірваних тіл, понівечених облич, відірваних рук і ніг, викладені кимось в Інтернеті, жахають. За свідченням очевидців, а також і згідно заяви начальника УМВС Полтавщини Цимбалюка, водій був у стані сильного алкогольного сп'яніння - настільки, що не міг стояти на ногах. "Порша" кінцево зупинив лише бетонний стовп.

8 липня кримінальну справу передано до суду. У висновках до справи судмедекспертизи твердять: ніякого алкоголю не було. Винні пішоходи?

За інших обставин можна було б стверджувати: існує презумпція невинності, і тільки суд може встановлювати вину людини, враховуючи всі наявні докази.

Але чи справді це так в сучасній Україні?

Суд, міліція, прокуратура - та вся держава до послуг такого поршовласника. Приватна поліклініка дбайливо сховає його від чужих очей і журналістської цікавості. Приватна охорона убезпечить від зайвих клопотів. Найкращі адвокати знайдуть потрібні важелі, з високих кабінетів пролунають необхідні дзвінки.

А якщо уже зовсім біда - то "пом’якшуючі обставини", "підписка про невиїзд" під невелику заставу - й в аеропорт, в теплих краях пересидіти.

Так зробив, наприклад, Сергій Калиновський, "мажор"-убивця людини 30 травня 2007 року на проспекті Шевченка.

А що залишається жертвам? Самосуди над водіями-мажорами - уже не поодинокі випадки. Тернопіль, Луганськ, Одеса - далі буде? Людям стає очевидно: якщо "модних убивць" відпустити - відкупляться.

Двоє людей-громадян інших країн, опинившись в ситуації несправедливості, повели себе по-різному.

Марвін Хімайєр, американець, на ділянку якого нагострила зуби цементна фабрика, не зміг захистити себе в суді. Після блокади його авторемонтної майстерні місцевою владою, яка навіть оштрафувала його за "старі машини на ділянці", він покрив старенького бульдозера бронею і зруйнував фабрику з половиною міста - міську раду, банк, газову компанію, суд, будинок мера.

Хімайєр відстрілювався від поліції поверх голів, а коли бульдозер застряг - покінчив з собою. Він був єдиною загиблою людиною.

Віталій Калоєв, громадянин Росії і власник будівельної фірми в Іспанії, втратив у авіакатастрофі над Швейцарією дружину і двох доньок.

Надто м’який, на думку Калоєва, вирок швейцарському авіадиспетчеру Пітеру Нільсену, винуватцю катастрофи, був достатньою причиною для того, щоб убити Нільсена. Чоловік, котрий втратив рідних, зробив сиротами ще трьох дітей.

Як взагалі поведуть себе українці в ситуації несправедливості? Уявляєте собі Хімайєра в Конча-Заспі? Бульдозером - по мурованих парканах, по будках охорони, по тенісних кортах і парилках, з стрижених газончиків почерез вітальні, крізь мармурові каміни, золоті ванни, зимові сади?

Чи якщо хтось по-калоєвськи заріже винного - це справедливість? Але, згідно цієї логіки, варто вбивати хірургів за лікарські помилки - бо їх і так покриє лікарська кругова порука?

Варто поруйнувати власні будинки забудовників, котрі натравлюють охоронців і міліціонерів на місцевих жителів? Варто в аптеки, в яких, вірогідно, продають трамадол, закинути коктейль Молотова?

А, може, і міліцейські дільниці, де часто катують людей, потрощити? Справді, насильство - зброя слабких, котрим страшно і котрим не залишили виходу.

А далі - божевілля: наприклад, чому не трощити всі дорогі машини - адже ж вони належать потенційним бєзпрєдєльщикам... Чому не бити всіх міліціонерів – адже вони підпирають собою Систему…

І Хімаєр, і Калоєв - люди, що потерпіли поразку. І причина їхньої поразки - колапс закону.

Мене особисто шокувало те, що Віталія Калоєва в Росії зустрічали як героя - сотні людей з прапорами і транспарантами біля аеропорту. Ще більше мене шокувало те, що його призначено заступником міністра в Осетії.

Невже вбивця авіадиспетчера - навіть, якщо трактувати його як нещасного батька, що здійснив убивство в стані афекту - достойний за це звання народного героя і вартий того, щоб після тюрми отримати державну посаду? Невже це - зразок? "Справедливість є, і за неї варто боротися?"

Еліта країни має зрозуміти: живучи у беззаконні, вона дає право на беззаконня тим, хто від нього потерпає. Вона платитиме за свої буйства страхом.

Але й звичайним людям користі від такого самосуду буде небагато. Помста - вона ще не справедливість. Кожен, хто бачив смерть, хто сам опинявся близько до неї, знає, наскільки вона - банальна і дурна, наскільки легко вбити - і як тяжко жити з цим.

Між колективною самообороною і анархією - дуже тонка грань, яку легко перейти. Ця грань - насильство.

Тому пора усвідомити: колапс правової системи торкнеться кожного без винятку: багатого і бідного, депутата і міліціонера, журналіста і селянина. І втекти за кордон не вдасться: приклад Калоєва - тому свідчення.

В великих американських містах є квартали, в котрі не рекомендують заходити людям іншої раси і соціального статусу: мінімум мінус гаманець, максимум - мінус життя.

Це - те, що нас очікує у випадку, якщо ентропія держави продовжуватиметься і тріумфуватиме вульгарне право сильного: у кого більше куль у пістолеті, той і правий.

Що, невже вогнепальний палеоліт схожий на справедливе суспільство?

 

Остап Кривдик, політолог, активіст



powered by lun.ua
Головне на Українській правді