Гладіатори демократії

Четвер, 30 жовтня 2008, 12:59

Хто б що не казав, а український парламент є унікальним і дивним явищем. Яких тільки епітетів не придумали для нього дотепні люди! Дехто називає все це комедією демократії, або цирком.

Останнє порівняння довгий час здавалося доволі штучним, адже цирк повинен викликати позитивні емоції.

Фокуси там не показують, а якщо вже хто з нардепів уміє голосувати десятьма картками, то це не фокус, а добре виконане завдання голови фракції. Непомітно там вправних ілюзіоністів. Можливо їх там так багато, що ілюзія вже сприймається як реальність і нікого не забавляє.

Клоунів там точно немає, хоч нардепи так обзивають один одного – та невеселі у них обличчя і сміються якось так, нервово і політтехнологічно.

Акробатів під куполом теж не побачиш – все дійство відбувається внизу, на просторій сцені, заставленій зручними кріслами. За сцену править зала, а глядачі по той бік телеекрану.

Силачі і борці точно є: від жіночого кунг-фу, стилю "удар шпилькою" до ваговитого присіду "сумо" на трибуні чи в кріслі спікера.

Схожості з цирком парламенту все ж надає особлива, унікальна фізична боротьба.

Такого не буває в жодному парламенті світу, хоч там інколи кидають один в одного томатами і яйцями. В українському парламенті гра під назвою "веселі яйця" чомусь не прижилася. Зате демонстрація фізичної сили відбувається не як емоційна нервова розрядка, а як звичайна робота.

Як сказав один поважний депутат, фізичне захоплення, чи то пак блокування трибуни, є формою парламентської діяльності. Організована фізична силова боротьба, як спосіб з’ясування стосунків недоторканних, – чим не модерна форма цирку?

Блокування трибун, силовий "захист демократії і правосуддя" формують якусь невловиму, віддалену схожість парламенту з ареною гладіаторських боїв.

В цих боях, які прийнято називати протистояннями, має реальний шанс виграти та сила, яка наповнила виборчий список універсальними і фізично підготовленими людьми, здатними не тільки заплатити за місце, чи добре балакати, а вміло розкидати інших депутатів при блокуванні трибуни, чи створити такий шум і гам, в якому губляться слова промовців.

Дехто з нардепів заявляє, що ніколи б не опустився до ганебної для себе участі у фізичному блокуванні трибуни парламенту.

Можливо це так, а може ще не було на те волі лідера фракції.

Власне, причина не в моральності чи неморальності нардепів і політичних лідерів. Явища політичного гладіаторства і дискредитації конституційного прямого права громадянина обирати владу, виникли не відразу, а тільки після запроваждення виборів за партійними списками.

Проблема цього парламенту в тому, що не всі лідери відразу усвідомили закони нового парламентського порядку і тому не всі фракції виявилися готовими до контактної фізичної боротьби.

Не всі змогли набрати готову на все "команду". Проте невинних і правих в парламентських звитягах немає.

Припустимо, БЮТ блокує трибуну, а здорові донецькі хлопці з регіоналів навіть не думають фізично їм заважати. Втім, поведінку регіоналів не можна вважати цивілізованою.

Бо не сам БЮТ блокує трибуну, а усі депутати дозволяють їм це робити. Перед тим не самі регіонали блокували, а демкоаліція не мала бажання їм протистояти.

Тому блокування трибуни, насправді, може бути способом реалізації ретельно приховуваних, таємних, інколи на рівні інстинкту самозбереження, домовленостей усіх політичних лідерів.

Якщо б БЮТ не відчував духу таких домовленостей з Партією регіонів, блоком Литвина, комуністами і переагітованою частиною НУНС, блокування трибуни було б неможливим, адже у решти парламенту фізично міцних і рішучих людей таки більше.

Тому верхом цинізму є називати блокування парламенту нормальною формою політичної боротьби. Удавані гладіаторські бої як примітивна "гра на публіку" – це найогидніша форма сучасного морального рабства в середовищі впливової політики.

Це не нормально, коли нардепа примушують штовхатися, бити міліціонерів чи тупо "давити кнопку" без жодних відмовок і заперечень.

Це не демократія і не парламентаризм, навіть не тоталітаризм, а змагання рабовласників, власників "бойових штиків", за абсолютну владу під прикриттям фальшивих декларацій про демократію і благо народу.

Якби обмежили депутатську недоторканність і змінили виборчий закон, це унікально-ганебне явище зникло б само по собі. Але нардепи ж не приймуть закони, які значно ускладнюють потрапляння у виборчі списки і збільшують відповідальність.

Є дине, що можнемо зробити ми – це ні за жодних обставин не голосувати за тих, хто блокував трибуни і зловживав недоторканністю. Порушивши цей принцип, ми не зможемо вважати себе вільними людьми і розраховувати на кращі зміни.

 

Володимир Ференц, Івано-Франківськ, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді