А судді хто?

9 переглядів
Вадим Колесніченко, для УП
Вівторок, 18 листопада 2008, 12:13

"Да здравствует наш суд — самый принципиальный суд в мире!"
(перефраз із відомого фільму)

Ось і минув місячний термін з дати відкриття провадження у справі за позовом голови Окружного адміністративного суду міста Києва Олега Бачуна до президента України про визнання незаконними указів президента "Питання мережі та кількісного складу суддів адміністративних судів України" та "Про вдосконалення мережі адміністративних судів".

Для тих, хто забув — саме цими указами було ліквідовано київський Окружний адміністративний суд, а також утворено Центральний та Лівобережний окружні адміністративні суди міста Києва.

Для пересічного громадянина, який ні сном ні духом не цікавиться тонкощами адміністративного судочинства, цей строк, звичайно ж, ні про що не говорить. Однак, для фахових юристів, які уважно спостерігають за перипетіями нещодавньої "маленької юридичної війни", ця дата, безумовно, є ще одним сигналом чергової кризи в українській судовій системі.

Річ у тім, що відповідно до Кодексу адміністративного судочинства, адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів, до яких, безумовно, відносяться й укази президента, вирішується протягом розумного строку. Тобто, не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі.

Таким чином, 15 листопада мало б стати відомо, чи законні вищевказані президентські укази, чи ні. І не суть важливо який вердикт — будь-яке рішення так чи інакше сприяло б стабілізації ситуації і це очевидно для всіх.

На превеликий жаль, у цій справі, так само, як і в справі про зупинення виборчого процесу, одразу проглядається механізм звичайного затягування часу.

Ймовірно, що рішення по суті справи не надто хвилює суддю Київського окружного адміністративного суду Сергія Штогуна, в провадженні якого знаходиться справа. Цей суддя, фактично, взяв собі за зразок модель поведінки сумнозвісного судді Володимира Келеберди – винести ухвалу про забезпечення позову, а далі "хоч трава не рости".

Виникає враження, що суддя вважає, ніби на цьому його роль закінчилась, оскільки з моменту відкриття провадження та винесення ухвали про забезпечення позову шляхом зупинення дії указу президента ним не вчинено жодних процесуальних дій, реально спрямованих на розгляд справи по суті.

При цьому, суддя Штогун, як видається, не має жодних емоцій та докорів сумління стосовно дотримання вимог Кодексу адміністративного судочинства щодо територіальної підсудності зазначеної справи Київському окружному адміністративному суду, спеціальної процедури розгляду справ стосовно оскарження нормативно-правових актів, строків розгляду таких справ тощо.

Так, за місяць, який минув з дня відкриття провадження у справі, і протягом якого вона вже мала б бути розглянута, суддя Штогун навіть не виконав вимогу Кодексу адміністративного судочинства відносно забезпечення публікації інформації про оскарження указу президента.

Зате у своїй статті в газеті "Голос України" від 4 листопада, пан Штогун розмірковує стосовно того чи є указ президента нормативно-правовим актом. Дуже дивно, адже це питання мало вирішуватися суддею ще на стадії відкриття провадження у справі, тобто ще 15 жовтня 2008 року.

Ще більш комічною стає ця ситуація тоді, коли звернути увагу на те, що у своїй позовній заяві Бачун чітко зазначив – він оскаржує нормативно-правовий акт, посилаючись на статтю 171 Кодексу адміністративного судочинства.

З вищенаведеного виходить, що з невідомих причин суддя Штогун не тільки детально не ознайомився з позовною заявою громадянина Бачуна, який є досвідченим суддею, але й сам не зміг визначитися з базовим питанням будь-якого адміністративного судового процесу.

Здається, що цих шановних юристів не надто хвилює, що зупинення дії указу президента про ліквідацію суду повністю відновлює всі повноваження Окружного адміністративного суду та закладає "вибухівку" уповільненої дії під всі справи, які зараз розглядаються цим судом.

А їх тут не одна чи дві — їх тисячі... І що робити громадянам, права яких цим непрямо, але все ж ставляться під загрозу?

Це питання, навіть враховуючи те, ще дію указу президента зупинено, є надзвичайно важливим, оскільки неправильна оцінка реальних юридичних наслідків зупинення дії указу президента може мати наслідком скасування рішень Окружного адміністративного суду, як таких, що прийняті неповноважним складом суду на підставі пункту 1 частини 1 статті 204 та пункту 1 частини 3 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цікавим є й "ходіння по процесуальних муках" вже згаданих суддів.

Так, пан Бачун в своєму клопотанні про зміну позовних вимог, поданому 19 жовтня до Київського окружного адміністративного суду зазначив наступне: "З огляду на те, що оскаржуваним указом президент ліквідував Окружний адміністративний суд, а утворені ним суди не почали свою діяльність, керуючись положенням пункту п'ятого розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, …. цей адміністративний позов подається до Голосіївського районного суду – суду, який знаходиться за місцем проживання позивача".

Що цим хотів сказати позивач? До якого суду він мав намір подавати уточнений позов – до Київського окружного адміністративного суду чи до Голосіївського районного суду міста Києва?

Відповіді на це питання, на жаль, немає. Та й чи потрібна вона була від самого початку, якщо її відсутність не завадила судді Штогуну забезпечити позов та зупинити дію указу?

Варто зауважити, що у провадженні вищезгаданого судді знаходиться також справа за позовом працівниці канцелярії Окружного адміністративного суду Писарєвої, до президента стосовно тих самих указів.

Чи варто вже й казати, що позов пана Бачуна та пані Писарєвої написані майже "слово в слово"?

Більше того, суддя Штогун, відкриваючи провадження у справі за позовом Писарєвої, навіть не змінив текст, який він використовував в ухвалі про відкриття провадження за позовом Бачуна. Так, в ухвалі зазначено, що "позивачем фактично оспорюється припинення відповідачем проходження ним публічної служби в якості професійної діяльності судді".

Суддя Штогун, своєю "творчістю" з жінки – працівника канцелярії суду - зробив чоловіка суддю! Це було б смішно, якби не було, на жаль, сумною тенденцією...

Врешті-решт, те що суддя Штогун забезпечив позов пані Писарєвої, вже не викликає ніякого подиву. Просто взяв і виніс ще одну ухвалу про зупинення дії указу, хоча здоровий глузд підказує, що для чистоти роботи вже треба було хоча б об'єднати справи в одне провадження для спільного розгляду на підставі статті 116 Кодексу адміністративного судочинства.

Але куди там — ми дійшли до того, що ніхто не звертає увагу навіть на формальну сторону питання і на чесність хоча б перед колегами по цеху, не кажучи вже про звичайних громадян.

Тому наостанок сакраментальне запитання до читача - чи є майбутнє в судової системи з такими суддями? Думаю відповідь вже давно очевидна...

Вадим Колесніченко, голова підкомітету з питань звільнення суддів та реагування на порушення законодавства у сфері правосуддя Комітету з питань правосуддя



powered by lun.ua
Святослав Вакарчук: Коли ти кажеш, що в тебе нова політика, а насправді міняєш правила гри під себе, це дуже подібно на попередників
Власник Avellana Gold Брайан Севедж. Хто керує ринком золота та чому Україна відлякує великих гравців
Бюджетні гроші для партій: як це працює в Польщі
"Зараз стільки можливостей". Директорка школи, яка не боїться змін і вірить у своїх колег
Усі публікації