Річниця

Ось уже четвертий рік, як всі ми, хто змучився жити з ганьбою в серці від щоденних принижень влади, разом піднялись, щоб стати людьми.

Ось уже четвертий рік відтоді, як розпочалась Помаранчева революція.

А може й не революція, а звичайний сплеск незадоволення  - такий собі всеукраїнський страйк? Багато ж говорять, що не було ніякої революції, а відбулась всього лиш зміна влади.

Та як би не назвати цю подію, жодні терміни не вмістять того значення, яке мала ця революція для мільйонів українців та України загалом.

Ми вийшли на Майдани, бо нас нагло дурили.

Ми вийшли, бо бачили, що скоро може не стати нашої держави. Кучмісти свідомо тягли Україну в союз з Москвою під виглядом якихось ЄЕПів. Страшно було подумати, що чекало б нашу державу після цього – знову Малоросія?

Ми вийшли сказати своє "ні" кацапізму влади, криміналізації економіки, дегенерації культури й мови. Ми не хотіли жити в своїй державі, мов у резервації. І ми перемогли!

Хай там як, а українці перемогли свій страх: перед всемогутньою владою, перед власною слабосилістю, нерішучістю, безвольністю. Перемогли самих себе – всі наші недоліки і вади.

Не було вже ні "моя хата скраю", ні "трьох гетьманів на двох українців", ні "третьосортних". Майдан став купальнею для українців, де кожен пройшов очищення.

Майдан став прикладом для всього світу – ми показали, наскільки можемо бути сильними, якщо цього захочемо. А головне, українці нарешті відчули себе господарями на своїй землі.

Неможливо перелічити всього, що було на Майдані рівно чотири роки тому. Море емоцій. І тільки позитивних, незважаючи на те, що привело нас всіх, таких різних, туди – на Майдан.

Велика радість від того, що ти не сам, що через ті брудні фальсифікації мільйони українців стали однодумцями.

Велика гордість за себе і всіх хто стоїть поруч з тобою – "ми все таки не бидло".

Велике хвилювання за мільйони тих, які не змогли стояти на Майдані – робота, діти, роки не ті; але які надіються, що ти таки встоїш до кінця.

Велике здивування тої прихильності киян і їх гостинності, активності й бажання допомогти.

Ще більше здивування від того незліченого числа "східняків", що незважаючи на відверте зомбування  владою, таки піднялись на захист правди. І коли ти стоїш поруч з луганчанином і ви разом скандуєте "Схід і Захід разом" – то це не просто слова.

Майдан возз’єднав нас – східняків й західників. Майдан дав нам можливість пізнати одні одних. Майдан показав, що ми справді однакові, що ми – одна нація.

Не можна не згадати той ніким не писаний моральний кодекс, що панував в увесь час революції. Мир, правда, доброта, порядність, щирість, безкорисливість – це те, що вповні можна було побачити тільки там. Воістину на Майдані серед нас перебував сам Бог.

Зараз багато говорять про розчарування, адже мільйони українців мали сподівання, що той моральний кодекс Майдану буде носити в серці й президент, і вся нова влада.

І так болить, коли про цінності Майдану говорять ті владоможці, які абсолютно далекі від цього, для кого мораль – давно видалений апендикс.

Та не зважаючи на це, Майдан – це наша перемога, і хай там що б ті властьімущі не витворяли – ми не маємо жодного права втратити те, що здобули у революції, не маємо права своїм розчаруванням опоганити її – революцію – символ єднання й моральної чистоти українського народу.

Бо там ми стали українцями, там ми стали Людьми.

 

Володимир Кучер, Львів