Ризик фашизму в економічній кризі

"Наша програма дуже проста: ми хочемо правити Італією…
Для порятунку Італії потрібні не програми, а люди і сила волі".
Муссоліні

Фінансова криза поступово перетворюється на популярну пісню, яку крутять у всіх закутках. Цей шлягер впевнено лідирує в хіт-параді політичних тем на сакральній українській кухні, в метро, кафе та автобусних зупинках.

На обличчях пересічних українців вперше масова розгубленість та фрустрація. Суспільство, яке протягом останніх років відчуло смак справжнього ринкового капіталізму, подумки починає повертатись до життя в постсоціалістичній розрусі.

Вчорашня впевненість в завтрашньому дні новоспеченого кредитами середнього класу загрожує перетворитись на масштабну паніку, а, відповідно, ще більше погіршити існуючий стан справ.

Криза зіграла з українською економікою злий жарт. За останні роки перманентних політичних протистоянь з виборами, перевиборами та змінами урядів, економіка навчилась показувати незалежний ріст.

Це, безумовно, не могло не тішити українських політиків, які продовжували бавитись в свої ігри і покладатись на так звану "мудрість народу". Однак, вперше криза розгортається в економіці, і український бізнес з жахом усвідомлює, що всі можливі шляхи виходу з неї ведуть до неспроможної політичної еліти, яка й надалі не припиняє свої забавки.

Фаталізм цієї ситуації породжує очікування "найгіршого", і мотивує більшість підприємців приймати рішення в напрямку скорочення та обмеження видатків, а не навпаки – інвестування та пошуку інноваційних рішень. Фактично, самі очікування "найгіршого" народжують його.

Втім, "найгірше" – це не падіння макроекономічних показників чи девальвація національної валюти. Це ситуація, яка наступає після економічних негараздів. Будь-яка криза створює тонку межу між помилково прийнятим рішенням і невідворотним колапсом.

Стрімке падіння економіки швидко переростає в соціальний конфлікт, а він, в свою чергу, в глобально – політичний. Кризова ситуація не залишає часу на обдумування, консультування чи переговори, тому той, хто приймає рішення постійно ходить по лезу ножа.

Водночас, криза змушує приймати рішення всіх: політиків, бізнесменів, громадськість, маргіналів тощо. В лічені терміни ухвалюється велика кількість рішень різними суспільними групами, які у випадку їхнього неспівпадіння створюють ризик виникнення неконтрольованого хаосу.

В таких умовах не існуватиме жодних рецептів виходу, оскільки порушується суспільна та політична ієрархія, кожна група замикається в собі, і кожне нове рішення тільки посилює хаос. Єдиним виходом залишиться чекати. Ось це і є "найгірше", від якого нас відділяє тонка межа.

Час фашизму

Економічна криза завжди супроводжується соціальним напруженням, однак, вона по різному розгортається в сформованих і несформованих демократіях. В перших, існуючі механізми та практики дозволяють уникнути непередбаченого розвитку соціального конфлікту та руйнування системи.

Це пов’язано з тим, що ступінь довіри до самих інститутів влади є стабільним і значно вищим ніж до політиків. Будь-які зміни в еліті відбуваються згідно усталених процедур незалежно від рівня економічного падіння.

Власне, в сформованих демократіях влада має можливість консолідовувати суспільство навколо не популярних, але стратегічних рішень, шляхом постійного перебування в контакті з громадянами, пояснення їм ситуації та персонально поділяючи загальні економічні проблеми.

Якщо ж цього не вдається, ці функції перебирає на себе опозиція, яка готує пакет радикальних та інноваційних рішень. За будь-яких обставин суспільство, політичні інститути та еліта ментально не відділяють себе один від одного, тому не має загрози внутрішнього протистояння.

Зовсім інакше виглядає ситуація в несформованих, так званих "перехідних" демократіях. Тут інститути та суспільство ще зберігають в пам’яті практики попередніх авторитарних режимів, а нові процедури тільки піддаються вивченню і постійній перевірці.

В таких умовах будь-яка криза підриває легітимність самої системи і загрожує перерости в конфлікт. Зменшення рівня економічного достатку, який завжди підживлює стабільність демократії, швидко доповнюється соціальним невдоволенням та протестом.

Суспільство відвертається від влади і наступає час фашизму, або час нових випадкових лідерів чи груп. Фашизм, в даному випадку, виражається в тому, що вихід із кризи пов’язується з приходом до влади конкретного лідера чи групи і його авторитарного правління.

Це цілком відповідає суспільним очікуванням того, що тільки за умови концентрації влади може відбуватись прийняття швидких ефективних рішень по виходу з кризи.

Однак, для того, щоб задовольнити цей суспільний запит новий потенційний лідер має володіти потужними інформаційними, організаційними та фінансовими ресурсами. Це велика рідкість в перехідних суспільствах, де капітал завжди розподіляється біля правлячої еліти.

Тому осідлати суспільне невдоволення на перших етапах можуть представники дійсної еліти, які проявлять свої авторитарні лідерські якості підкріпленні міфологічною доктриною.

В цьому контексті фашизація у владі може передувати фашизації суспільства. Останнє наступає тоді, коли вся політична еліта дискредитовує себе і програє новим лідерам та їхнім міфам.

Цей сценарій найбільш вірогідний для дійсної української ситуації. Перша хвиля економічної кризи, яка принесла негативні очікування, первинні звільнення та перегляд планів розвитку, добігає кінця.

З весни розпочнеться друга, коли очікування трансформуються в невдоволення, а безробіття в соціальний протест. Які ж перспективи фашизації української влади та суспільства за таких умов?

Фашизація влади

Відразу декілька передумов сприяють переходу української влади в напівавторитарний режим. По-перше, демократія у вигляді "Нашої України" та її керівника на сьогоднішній день дискредитована і оцінюється суспільством на рівні 4-7%, тоді як лідирують схильні до авторитаризму та ручного управління Тимошенко та Янукович.

По-друге, час грає проти всіх і чим довше влада залишається неефективною, тим більше вона стає не потрібною в такому вигляді політичним лідерам. По-третє, в суспільстві не розроблені ринкові механізми боротьби з кризою, а всі потенційні керівники уряду володіють виключно адміністративним досвідом управління економікою.

Очевидно, регулювання та тиск будуть пріоритетними в стримуванні "негативного впливу кризи на українську економіку". Зрештою, президентські амбіції двох потенційних переможців змушують шукати можливості очолити соціальне загострення, що не можливо без концентрації влади або без такого прагнення.

Таким чином, захоплення та перетворення влади під сильного авторитарного лідера, не обділеного месіанським завданням, може відбуватись двома шляхами. Найпростіший і найшвидший це прийняття комплексу законів, які унезалежнюють виконавчу владу від тривалих та виснажливих переговорів з іншими гілками влади.

За цим слідуватиме адміністративне регулювання, яке в кращих традиціях комуністичних урядів має сформувати відчуття, що криза починає відступати. Без сумніву, буде запроваджений жорсткий контроль за зростанням цін та кредитних ставок, валютним курсом тощо.

Паралельно, здійснюватиметься додаткова емісія для перекривання бюджетного дефіциту по соціальному пакету. Бізнес отримуватиме чіткі директиви щодо своєї діяльності. Можлива націоналізація великих збиткових підприємств. Всі ці кроки, які супроводжуватимуться недостовірними даними про те, що "кризи в країні немає", можуть на деякий час відтягнути удар другої хвилі.

Однак, наслідком цього "наздоганяючого регулювання" буде багаторічна депресія, яка не закінчиться і після вирішення кризи на глобальному рівні.

Загалом, цей варіант малоймовірний за дійсного розкладу політичних сил у владі, де не можливо одноосібно здійснити узурпацію. Тому більше шансів на успіх має другий шлях – захоплення влади на хвилі суспільного невдоволення.

Для цього необхідно блокувати можливість ефективної роботи чинного уряду і нагнітання ситуації під себе. Вдало організувавши соціальну мобілізацію та тиск, конкретний лідер може виступати проти дійсної політичної системи, а не тільки конкретних політиків.

Внаслідок, чергових дострокових виборів або перевороту він зможе отримати повну влади та карт-бланш на зміну системи. Він також отримає запас часу для здійснення перших кроків, оскільки щойно вивільнена суспільна енергія мусить поновитися для нових протестів.

Водночас, успіх цього варіанту залежить від новоствореного образу конкретного лідера. Для нього необхідно відмежуватись від будь-яких зв’язків з дійсною елітою, щоб не розділяти їхній рівень недовіри. Месіанський імідж – чудовий спосіб це зробити.

Фашизація суспільства

Як свідчать дослідження, рівень суспільної недовіри надто високий і потенційні лідери зі старої еліти можуть програти новим обличчям з народу. Поширена думка, що джерелом нових лідерів може стати середній клас, який зберігає ще достатньо ресурсів, але перебуває в постійному напружені щодо свого майбутнього.

Проте представники середнього класу до останнього намагаються зберегти свою власність та можливості, при будь-якій владі. Вони скоріше схильні до останнього йти на компроміси, ніж на відвертий конфлікт з небезпекою втратити все.

Незалежно від політичного режиму: авторитарний чи демократичний, середній клас виступає основою стабільності системи в цілому. Тому він ніколи не може і не буде ставати джерелом революцій.

Зовсім інша справа збанкрутілий середній клас. Його представники відрізняються високою радикалізацією проти чинної влади, на яку і покладають вину за банкротство. Це впевнені і самодостатні люди, з успішним досвідом управління.

Вони володіють необхідними рисами та здібностями, щоб ставати суспільними лідерами та претендувати замінити еліту. Однак, зазвичай ними керує бажання помсти, яка перешкоджає виробленню системного бачення втілення потенційно отриманої влади.

Без певної демократичної платформи, такі лідери схильні встановлювати одноосібну диктатуру. Радикалізація збанкрутілого середнього класу може відбуватись тільки в напрямку силового протистояння. За таких обставин не може бути жодної мови про Майдани, оскільки люди, які багато втратили відрізняються від тих, хто мало мав.

Фрустрація

На противагу фашизації в суспільстві може розвинутись повна фрустрація. Це ситуація, коли зберігається високий рівень недовіри до еліти, але брак організаційних та ресурсних можливостей не сприяють появі нових лідерів.

В таких умовах соціальне невдоволення та протест змінюється на побутове виживання. Суспільство та влада просто співіснують, а соціальний конфлікт виражається в криміналі, алкоголізмі, наркоманії тощо. Подібна ситуація мала місце в 90-тих.

Без сумніву, жоден з варіантів, який веде до втрати демократії, є неприйнятним для майбутнього розвитку країни. Проблема полягає в тому, що встановлення авторитарної диктатури лідера чи групи кидає їх в середовище внутрішнього протистояння силовими методами.

Це призведе до втрати часу необхідного для вирішення системних економічних проблем. І влада, і альтернативна еліта повинні базуватись виключно на демократичних засадах, зокрема, участі суспільства в управлінні державою.

Для влади цей шлях передбачає формування відчуття взаємопов’язаності правлячої еліти і народу, "кризи одної для всіх". Для альтернативної еліти – це залучення максимальної кількості суспільних груп до участі в розробці та прийнятті нової системи, до демократичної боротьби проти старої неспроможної еліти.

Тісний зв'язок між владою та народом, або між альтернативної елітою та народом створює необхідний рівень взаємної довіри, зменшує загрозу соціального конфлікту та дає можливість прийняття стратегічних непопулярних рішень.

Наприклад, такими рішеннями, в першу чергу, могли б бути: звільнення від зовнішніх запозичень наданих МВФ та Світовим банком, які скидають залишкові долари з американського ринку на інші.

А ще реструктуризація зовнішніх боргів українських банків за державних гарантій, гривнева емісія під кредити на виробництво імпортно-залежної продукції, на інноваційні розробки та на споживання товарів українського виробництва.

На створення додаткових умов для конкурентності українських товарів на внутрішньому ринку, перерозподіл доходів на користь незахищених верств населення, зокрема, через збільшення податків на власність предметів розкоші (дорогих іномарок, особняків) тощо.

Втім, чим довше при владі залишатимуться відділені від суспільства, некомпетентні та неспроможні політичні лідери, тим більша радикалізація поглинатиме громадян у світлі економічної кризи. І тим скоріше розгорнеться соціальний конфлікт. Далекий від практики Майдану.

Віктор Андрусів, Інститут ДемАльясу ім. Р. Шумана, для УП