WHO є пан Романенко?

Вівторок, 30 грудня 2008, 11:11

Другий тиждень поспіль практично не виходить прочитати статтю на УП, де б не згадувався "Маніфесту середнього класу" та його автор – Юрій Романенко.

Складається враження, ніби, починаючи із 16 грудня й дотепер, інших подій в Україні не відбувалося, а якщо й відбувалися, то обов’язково були пов’язані із Маніфестом.

Зацікавившись таким резонансом, я вирішив прочитати якщо не все, то переважну більшість публікацій із подібним контентом. Спочатку я був трохи вражений кількістю людей, що не тільки обговорюють, а й запекло сперечаються і з автором Маніфесту, і одне з одним, відстоюючи своє бачення проблем, описаних у Маніфесті.

Прочитавши значну частину статей, блогів, коментарів, стало зрозуміло – моє перше враження було оманливим: Маніфест не просто талановито написаний заклик до флеш-мобу. В ньому щось є.

Але що? Продовжив читати.

Через деякий час зрозумів: все прочитати не зможу – постійно з’являються нові коментарі. Лише до самого тексту Маніфесту подано більше 2400 коментарів. Але декілька тенденцій окреслились досить чітко:

Байдужих Маніфест не залишив.

В коментарях та на форумі прихильники та опоненти обговорювали як ідеї Маніфесту, так і постать його автора.

В блогах та статтях автора підтримали насамперед ті, хто на даний момент не співпрацює із сучасною владою. В якості опонентів виступили ті, хто отримує гроші від теперішньої влади (безпосередньо чи опосередковано).

Підтримка автора та його ідей в основному характеризувалася наступними тезами:

Маніфест з’явився вчасно.

Проблеми, описані в Маніфесті, стосуються багатьох українців.

Влада не звертає уваги на громадян.

Бездіяльність призводить до зубожіння на самоті.

"Дудіти" мало – треба бути більш радикальним.

У цілому ті, хто підтримав автора, намагалися висловити наболіле, звинуватити владу, погоджувались із ідеями Маніфесту, радили авторові та самим собі бути ще більш активними у відстоюванні власних прав та побоювалися, що "бібіканням" все й закінчиться.

Критики автора найчастіше повторювали наступне: автор – наймит. В якості роботодавців вказувалися: ПР; БЮТ; Компартія; Володимир Путін; Володимир Путін і Глєб Павловський, Анатолій Гриценко (прес-секретар Гриценка публічно спростував це обвинувачення); Арсеній Яценюк; Леонід Черновецький.

Далі коментатори стверджували, що автор заробив на Маніфесті гроші та ще й приплатив усім учасникам акції.

Що автор набрався кредитів й не має бажання їх віддавати, тому й написав Маніфест.

Автор закликає до "крові та вуличних боїв".

Автор – провокатор, тому підтримувати акцію не потрібно.

Автор – хам, нахаба, нероба і ледащо.

Середнього класу в Україні немає. Всі, хто взяв кредити – "гламурные падонки", тощо.

В цілому, критики у постах та на форумі приділили майже 80% своєї уваги обговоренню особистих якостей автора Маніфесту, його фінансового та майнового стану, зосередилися на відсутніх у тексті закликах до акцій громадянської непокори та радили авторові "зайнятися ділом" і не виконувати політичних замовлень.

Я власне не розумію, в якій спосіб політтехнолог, яким критики позіціонували Романенка, може заробляти на життя НЕ ВИКОНУЮЧИ політичних замовлень? Це його робота! Але на нестачу дурнів, що із логікою не товаришують, Україна ніколи не скаржилась.

Дуже весело було читати одночасні звинувачення у "запроданстві" автора та в тому, що він написав Маніфест, щоб не віддавати кредит. Називалися суми, що нібито отримав Романенко за Маніфест та на проведення акції "Дістали!" – від 200 тисяч доларів США до 5 мільйонів гривень.

Та я так і не міг збагнути логіку критиків: якщо Юрій взяв такі гроші – чому він знімає квартиру під Києвом та їздить на кредитній машині? Що, не вистачило на київську квартиру і на віддачу кредиту?

Всі гроші пішли на акцію?

Тоді Романенко – перший український святий, відомий мені особисто. Його УПЦ має якнайшвидше канонізувати. Людина, яка на себе не витратила нічого з PR-бюджету! Смішно.

А може він герой Шекспірівської трагедії, який настільки полюбляє гроші, що не може з ними розстатися ні вдень ні вночі, тому і за кредит не заплатив? "Венеціанський купець" новітнього часу:

- О, дочь моя!

- Мои дукаты!

Нісенітниця. Та логіка критиків незбагненна. Вони скоріш повірять у суттєві психічні збочення автора, ніж у бажання зробити хоч перший крок до змін на краще в Україні.

"Да хто он такой? Хто позволил?" – скаженіють невігласи на форумі "Української правди".

Також дуже показовим є обвинувачення автора у роботі на Партію Регіонів та в українському націоналізмі одночасно. Такий собі регіонал-націоналіст...

Особливу увагу авторові приділили блогери. Активна критика почалася після того, як Романенко надрукував на УП свою відповідь політикам, де заявив, що не має жодного бажання отримувати від них будь-яку підтримку.

Переважна більшість дописувачів критикувала Романенка, при цьому, як не дивно, більшість "аргументів" стосувалися не ідей Маніфесту, а опису поточної ситуації, власних рефлексій, доведення нереальності та хибності позиції автора, тощо.

Чому це привернуло мою увагу? Перед усім, тому, що в критичних публікаціях автор називався: "ця людина або ідіот, або провокатор" (Монтян). "Одновимірне" міське бидло" (Окара), "Юрко Романенко обісрався і був обісраний" (Черненко).

"Поряд з масово поширеною інформацію про минулі заслуги його автора, а також занадто активна підтримка акції Юлією Тимошенко навели на сумні думки про черговий політичний проект" (Біденко).

Як відомо, коли в одного з учасників дискусії закінчуються аргументи, він починає робити одне з двох: якщо людина розумна і освічена, вона вибачається перед опонентом і замовкає. Незважаючи на те, згодна вона з його думкою чи ні.

Якщо людина дурна та неосвічена, вона починає ображати опонента, сподіваючись перевести розмову у площину брутальної лайки, де зазвичай вона себе почуває краще.

Всіх критиків зарахувати до категорії малоразумних важко, тому найбільш вірогідною є версія про те, що їхні думки замовні. Ким? Безумовно тими, на кого ці люди працюють.

На відміну від автора Маніфесту, який сам розмістив в Інтернеті свою біографію, у блогах опонентів нічого подібного знайти не вдалося.

Вочевидь, це пов'язано з тим, що позиція Юрія Романенко, принаймні за три роки, не змінилася. Інформацію про свою роботу з різними політичними силами він не приховує, на відміну від блогерів, що його критикують.

Що ж може об’єднувати цих, нібито різних, особистостей що критикують Юрія Романенка?

Вони не можуть збагнути: що сталося? Як звичайний флеш-моб став приводом для майже двотижневого обговорення в українських ЗМІ? Не розуміють і намагаються в будь-який спосіб спаплюжити автора.

Особливо мене здивувала позиція Андрія Окари. Оскільки він нещодавно (ще й року не минуло) писав: "Украине не повезло: украинская гуманитарная интеллигенция породила неконкурентоспособную, иногда нелепую, часто нежизнеспособную идентичность" та "Украина, которую моделирует нынешняя элита, — это страна без будущего".

Саме ця позиція присутня й у автора Маніфесту, саме це він озвучив на "5-му" каналі у програмі "Новий час", процитувавши Ленінське "интеллигенция – говно", та висловив думку про потребу у створенні контреліти.

Невже за рік позиція Окари змінилась настільки суттєво?

Чи можна зробити висновок, що така кількість критики – це ознака того, що акція "Дістали!" не вдалася, а Маніфест був не потрібний?

Скоріш за все – навпаки. Якщо читачів ЗМІ та користувачів Інтернету так старанно і масово переконують, що щось не вдалося…то тим самим лише підіймають рівень зацікавленості в суспільстві.

Критики роблять дуже важливу справу – допомагають стороннім спостерігачам перетворитися із байдужих на зацікавлених. Історія майже не знає деперсоніфікованих славетних перемог та нищівних поразок.

Все має авторство. Демонізуючи постать Романенка, критики роблять з нього гравця на полі історії сучасної України. У світлі цього цілком логічною здається поява продовження Маніфесту у вигляді матеріалу, написаного керівником видавничої групи "Галицькі Контракти" Чеповим.

 

Юрій Гаврилечко, керівник департаменту досліджень ГО "Фонд суспільної безпеки", для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді