Чекаємо на другі Крути?

29 січня 2009 року українська громадськість відзначила 91-шу річницю бою під Крутами. Тоді, в 1918 році, те, що називалося "українським військом", а саме – близько 300 мало навчених студентів та гімназистів, – загинули смертю хоробрих від куль і багнетів більшовицької армії Ніколая Муравйова.

Ця подія обросла легендами і міфами, її називають ледь не "українськими Фермопілами", маючи на увазі, що звитягу українських студентів доречно порівнювати із подвигом 300 спартанських воїнів, які загинули у протистоянні з переважаючими силами перської армії.

Втім, деякі ура-патріоти часто забувають, що нічого подібного не сталося б, якби не злочинна недбалість тодішньої української влади, керівництва Центральної Ради, яке не вважало за потрібне вчасно сформувати регулярну українську армію.

В результаті, у пекло війни були кинуті київські хлопчаки – юнкери, гімназисти та студенти Київського університету.

Про цю обставину доречно згадати тепер, коли бездіяльність нинішньої влади призвела до повної втрати боєздатності українських Збройних Сил.

Враховуючи минулорічні події в Південній Осетії й перманентний стан "холодної війни" з Росією, все частіше і частіше виникає запитання: чи зможе, в разі військового конфлікту, вітчизняна армія захистити українських громадян?

Контрактна армія: "миссия не выполнима"?

Те, що коїться в останні роки з армією, можна охарактеризувати як занепад. Хоча ще зовсім недавно політичні діячі божилися, що зроблять армію професійною і боєздатною.

Зокрема БЮТ обіцяв, що з весни 2008 року в Україні буде професійне військо, яке комплектуватиметься виключно з контрактників.

В результаті маємо далеко не безпідставні сумніви, що і в 2010 році армія не здатна буде перейти на контрактну основу. І, схоже, Кабінет Міністрів, який очолює генераторка ідеї про професійну армію, навіть не збирається "чухатися", аби хоч частково втілити в життя обіцяне.

Навіть за умови ще одного скорочення армії, ресурси, що маємо на потреби оборони, не дозволять сформувати в Україні нормальне військо! Таким чином, ще не один рік українським хлопчакам доведеться "косити" від армії, а тим, кому пощастило менше, збивати підошви військових черевиків об асфальт плацу.

Фінансування ЗСУ: а віз і нині там!

Закони про держбюджетна 2008 та 2009 роки, в контексті фінансування армії, аж занадто схожі, попри те, що цьогорічний бюджет є "кризовим". Статті видатків на потреби оборони становлять стабільно менше 2%, а саме – близько 1,1 % на потреби Міністерства оборони і 0,6% на Збройні сили безпосередньо у 2008 році. У 2009-му – 1,1% і трохи більше 0,5% відповідно!

На закупівлю нових озброєнь у національних виробників з бюджету цьогоріч виділено 2,767 мільйонів гривень. Це занадто мало, аби в повній мірі забезпечити наше військо сучасною технікою. За умови, що нинішнє озброєння перебуває фактично в стані небоєздатності.

Натомість продовжуватиметься розпродаж так званого "надлишкового" озброєння, яке, як свідчить практика, часто виявляється більш придатним для бойових дій, ніж те, що залишається в постійній експлуатації ЗСУ.

Так в 2009 уряд розраховує вторгувати аж 4 мільярди гривень за таке озброєння! Чи можна сподіватися, що ці кошти йтимуть на армію, а не опиняться, принаймні частково,  в кишенях пронирливих чиновників?

Ненабагато кращою є ситуація з матеріальним забезпеченням потреб особового складу. Наприклад, більшості офіцерських родин, які розраховували цього року придбати житло, доведеться забути про це – бюджет урізав на 0,35 мільярди гривень фінансування цієї статті. Тож замість 1,1 мільярда, яку закладали у вересні, буде виділено лише 0,75 мільярда.

Цікаво, як з такими мізерними видатками урядовці збираються виконати свою передвиборчу обіцянку: до 2010 року покінчити з чергою військовослужбовців на житло?

Звичайно, "Наша Україна"-"Народна Самооборона", якій належить авторство цього пункту, може відхреститися від нього. Мовляв, відбулося переформатування коаліції і все таке. Але ж значна частина депутатів цього блоку залишаються при владі, отже, вони так само повинні нести відповідальність за слова.

Оклад рядового контрактника залишатиметься на рівні 800 гривень на місяць, у молодшого офіцера – від 1000 до 1200 гривень, у старшого – від 1500 до 2000, не рахуючи надбавки за вислугу (втім, схоже, доплати офіцерам в цьому році взагалі скоротять). І це в умовах кризи, в умовах інфляції, що постійно зростає!

Хотілося б нагадати і "непідкупним" опозиціонерам з Партії регіонів, що саме вони ще зовсім недавно обіцяли курсантам і солдатам-строковикам збільшити виплати в 3 рази плюс грошове утримання молодших офіцерів – не менше 2000 гривень на місяць. Але не судилося.

Пацієнт скоріше мертвий, ніж живий

За даними експертів Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, 93% озброєнь і військової техніки Сухопутних військ вже вичерпали свій ресурс, у Повітряних силах з 172 літаків, що входять до складу Об'єднаних сил швидкого реагування (ОСШР), не боєздатні 62, тобто 37%. У Військово-морських силах з 10 надводних кораблів ВМС України, зі складу ОСШР, технічно справних немає. Як кажуть, no comments.

Коштів, за які можна було б відремонтувати техніку, держава не має. Чи не має особливого бажання залучати? Фінанси, які надходять від експорту озброєнь, не покривають витрат на підтримку армії в постійній готовності до виконання бойових задач.

З експортом у треті країни, а саме туди Україна продає свою військову техніку, постійно виникають скандали, а отримання коштів від продажу техніки відбувається не прозоро.

Україні доводиться більше продавати, ніж купувати зброю, але навіть отримані з продажу кошти не є достатніми, аби держава мала боєздатну армію.

Тож про докорінну модернізацію війська найближчим часом і говорити не варто. Без поглиблення інтеграції до НАТО, ми навряд чи зможемо залучити іноземні інвестиції для потреб вітчизняного ВПК.

А, як показує досвід Польщі, Литви, Латвії, натівські інвестиції здатні забезпечити не лише потреби збройних сил, але й цілих галузей економіки, пов’язаних з оборонним комплексом. Так, приміром, Латвія, після вступу до НАТО, стала отримувати вдвічі більше інвестицій у свою економіку, ніж до входження в Альянс.

В цьому аспекті виникають запитання до політиків, які так ратують за "нейтралітет" і "позаблоковий статус" України: чи можна з тими видатками на ЗСУ, мати боєздатну армію?

У країнах-членах НАТО відрахування на оборону становлять не менше 2%, у Росії – 3-4%, у США – 3-4%. До слова, в СРСР у часи холодної війни, потреби армії фінансувалися на рівні 13-15%, а в деякі роки – 20-30% ВВП!

В Україні ж натомість вибухають склади боєприпасів, військові частини відрізають від електромереж…

Які висновки робитимемо, панове політики? Чекатимемо на Крути-2?

 

Сергій Пархоменко-Багряний, Національний комітет громадянської кампанії "Молодіжна варта: молодь за Вами спостерігає!", для УП