Не шукайте того, чого немає і на небі, а не тільки на чужому полі…
Слава Богу, без особливих потрясінь здолали поріг Нового 2009 року. Правда, й надалі розмірковуємо, чи, бувало, не забули "борги" повернути, бо, за звичаєм, не добре входити у рік Новий, не повернувши позичене.
Хоча насправді й не позичали, але, здається, залишили без відповіді "тривогу за зовнішню політику" Жванії, викладену у статті "Виртуальная реальность украинской внешней политики". опубліковану на УП” 25 грудня 2008 року.
Не займаючи читача багатослів’ям чи то спонуканням до глибинного аналізу у часі свят, коротко спробуємо вгамувати неспокій автора згаданого писання, відповівши на декілька його постулатів.
Постулат перший від Давида Жванії. "Грызня по пусткам" з Москвою і тактика "мелкого фола" МЗС України у відносинах з Російською Федерацією.
Не турбуйтеся, пане Жванія, бо, власне, 2008 року зовнішньополітичне відомство України вибудовувало взаємини з Російською Федерацією за принципом добросусідства, поваги до суверенітету, територіальної цілісності та інтересів обох країн.
Бути сусідом – значить вибудовувати рівні, відкриті і справедливі відносини, жити і працювати за міжнародними стандартами. А якщо й виникають питання, то їх необхідно врегульовувати на взаємовигідній основі, шляхом взаємних компромісів, без застосування односторонніх заходів і тиску.
Таким є правило відносин між державами. Рівноправність і взаємна вигода, партнерство і взаємна довіра. Це основні принципи (не "пустки"!), якими керувалося МЗС у розв’язанні проблем українсько-російських відносин. І це мають чітко усвідомлювати політики усіх кольорів як в Україні, так і в Росії, якщо вони дійсно дбають про національні інтереси.
Що ще залишається незрозумілим?! Відповідь дуже проста: не збурювати океан у склянці води, не впасти на коліна і не служити лукавому. Але ж думки автора про зовнішню політику України винятково співпадають з "авторитетними" заявами російських політиків про "відірваність української зовнішньої політики від реальних сподівань нації".
Постулат другий. Про результати інтеграції України до НАТО.
Так, справді на грудневому засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ Україна не була запрошена до виконання плану дій щодо членства в Альянсі (ПДЧ).
Натомість було прийнято рішення, що Україна рухатиметься євроатлантичним шляхом за допомогою річних національних програм, які є серцевиною ПДЧ. То що важливіше: яким інструментом користуємося чи як він називається?
Правда, у цьому контексті автор статті відкрив винахід, запровадивши в обіг новий термін – "національні освітні програми".
Може, це його версія перекладу слова "annual", що значить – річний. Добре, що ніяких інших аналогій не викликало у автора це англійське слово. А з його пристрастю до "продуктів життєдіяльності живих організмів" можна було б очікувати більш простих і натуральних анатомічних аналогій.
Однак чи не краще дати слово фахівцям у сфері зовнішніх відносин?! Можна й з Росії. Ось як прокоментував рішення НАТО щодо України професор Московського державного інституту міжнародних відносин Загорський: "Якщо для них (України та Грузії) важливими є шаблі у вигляді ПДЧ, то вони програли, але якщо їм хотілося йти вперед, то це – перемога. Загалом, з тактичної точки зору – це програна битва, а зі стратегічної – виграна війна".
Третій постулат. Міністр зовнішніх справ Огризко у Брюсселі дав коментар російським журналістам українською мовою.
А яка мова може бути для росіян більш зрозумілою, аніж українська?! Як і для українців, російська. У парламенті якої країни, крім державної мови, голосно звучить іноземна – російська мова?! То хто ж таки "демонструє дулю", але вже українському народові? І перелік подібних запитань можна було б продовжити, але ж кожне з них містить у собі відповідь...
Варто нагадати авторові мудрість давньогрецького філософа: "Все тече, все змінюється". Все, на жаль, окрім однієї величини, значення якої є незмінним для автора, запитувати в сусіда, котра година, споглядаючи на власний годинник.
Шкода, що український державотворець не хоче усвідомити об’єктивно доконаного факту: Україна самостійно вирішує завдання свого зовнішнього вибору. Отож, почуваючись державотворцем, варто керуватися національними інтересами України і не скиглити про "грызню по пустякам" з Москвою. Або вже краще полемізувати про футбол чи технологію приготування олів’є.
Й останнє. Якщо ж автор знайде в собі сили ознайомитися з виступом директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства на засіданні політклубу, що відбувся у "Главреді" 27 листопада 2008 року, то чи не здивується повній тотожності тексту цілих абзаців згаданого виступу і його публікації в УП. Тут й одержимо відповідь на запитання: а хто ж таки замовляв передноворічну страву?
Максим Кравець, український дипломат, для УП
