Паразити

Середа, 25 лютого 2009, 17:35

Продовження. Читайте Невирішені питання на вісімнадцятому році незалежності та Демократія проти тоталітаризму

В світі існує чимало здорових країн, які квітнуть і розвиваються, а їхні громадяни насолоджуються щасливим життям. У центрі, в таких країнах, стоїть Людина з її інтересами та прагненнями.

Переважна частина таких прагнень є спільною для всіх. Сукупність людей складає народ.

Народ, об’єднуючи спільні прагнення, визначає спільну мету. Визначає способи її досягнення і, у відповідності з визначеними способами, веде діяльність, спрямовану на досягнення мети. І, насамкінець, насолоджується результатами своєї діяльності.

А уряд, політичні партії, суди? Це той інструментарій, який добирає громада для досягнення мети, і функціонує він виключно як складові частинки загальної діяльності. Таким є здорове суспільство, де ніщо не заважає успішно жити й розвиватися. Особисті відмінності кожен задовольняє сам, головне, щоб вони не були спрямовані проти спільних інтересів усього суспільства.

Усе просто, зрозуміло та ефективно діє в успішних країнах світу. Такий устрій і спосіб організації суспільства прийнято називати демократією.

Як функціонує українське суспільство? На перший погляд, так само: люди мають спільні прагнення, разом вони так само складають народ. Але, в силу різних причин, український народ не здатен здійснювати все те, що він робить у здоровому суспільстві. Не визначена спільна мета, способи її досягнення, тощо.

Це створює сприятливі умови для виникнення самостійних структур, діючих за власною програмою, в межах власного розуміння й для задоволення власних цілей. Такі структури живуть в організмі та живляться за рахунок висмоктування з нього життєдайних соків. Їх прийнято називати паразитами.

Поглянемо на українські владні інституції. Президент і його секретаріат – це структура, яка є гармонійною складовою суспільства, суспільним інструментом, що працює за визначеною народом програмою? Чи діє за власною логікою та у власних інтересах? Кабінет Міністрів? Верховна Рада? Мери міст? Політичні партії? Окремий суд? Працівник ДАІ?

Ні, вони поводяться як окремі структури, що діють за власною програмою й у власних інтересах. При цьому ведуть між собою нищівну боротьбу на виживання.

А що відбувається в цей час із країною і її народом? Добробут падає, статки людей переходять до рук купки нахаб, злоба й ненависть ростуть, керівники держави воюють між собою, а доведені до відчаю люди все частіше закликають до бунту.

Висновок один: Україна руйнується паразитами і буде ними знищена. Замість того, щоб лікувати цю хворобу, суспільству все частіше підкидають ідею про необхідність викохування одного паразиту, мовляв, набувши гігантських розмірів, цей монстр знищить усіх інших.

Це свідома спроба ще більше погіршити ситуацію. Адже для забезпечення своєї життєдіяльності величезний паразит потребуватиме і величезних ресурсів. Крім того, він ніколи не допустить лікування організму, це ж його вб’є!

Саме для того, щоб не допустити процесу одужання, головний паразит буде зацікавлений в успішній життєдіяльності безлічі паразитів на місцях. Сталінський режим є тому яскравим підтвердженням.

Виникає запитання: чи хоче українська громада одужання? Якщо так, то найперше потрібно відмовитися від сподівання на те, що від паразитів можна позбутися силами інших паразитів. Потрібно створювати систему, за якої вони взагалі не виживатимуть.

Для цього треба, по-перше, визначити спільну мету, по-друге, способи її досягнення, по-третє, розпочати діяти. На практиці це означає, насамперед, припинити усякі балачки про персоналії та їхні якості. Це нав’язаний порочний шлях вибору і перетасовування паразитів. В тому числі і під час виборів.

Я розумію тих людей, які за якостями персоналій намагаються передбачити й спрогнозувати їхні дії. Якщо чесна і незаплямована людина красиво і щиро обіцяє покращення життя, то значить їй можна довірити владу. Тобто така людина принесе користь.

Але ця людина потрапляє у такі умови, в такий огидну клоаку, з якою не в силах боротися. Для когось це трагедія, або підсвідомий бажаний результат. Але так чи інакше, ці найдостойніші люди перетворюються на тих самих паразитів.

Якщо люди, замість обговорення персоналій, сконцентруються на визначенні мети та способу її досягнення, то вони цим надзвичайно звузять життєвий простір для паразитів.

Мета, поставлена народом, спосіб її досягнення, визначений ним же… Якщо їх напрацював, узгодив і схвалив народ, то він же буде контролювати і їх виконання! Ситуація зміниться якісно.

Безконтрольно діючий у власних інтересах паразит потрапляє в умови, коли незалежно від свого бажання, змушений працювати на загальну мету, на суспільство.

При цьому він набуває ознак здорової клітини організму. Його вже непотрібно вбивати, чи, як ракову пухлину, труїти хіміотерапією. Суспільство поступово перетворюється у здоровий, ефективно діючий організм. Тепер вже здорове середовище почне підтримувати здоров’я і процвітання країни та її громадян. Розпочинається невпинний процес розвитку та процвітання.

Цей процес віддзеркалять, приміром, і статті в "Українській правді". Почнуть з’являтися аналітичні матеріали, присвячені розгляду переваг й недоліків різних світоглядів та ідеологій. При цьому увага зосереджуватиметься саме на тому, що в них є спільного, що нас об’єднує.

Дії обранців і посадовців почнуть аналізуватися виключно на відповідність суспільним інтересам. Намагання підмінити добросовісну працю боротьбою за своє домінування, зустрічатиме потужний осуд і протидію з боку громади.

Зміна суспільної зацікавленості неодмінно змінить і пропозицію. Прикро спостерігати за тим, як проглянувши дані соціологічних досліджень, майбутні "рятівники нації" на цій основі будують формальну програму своєї діяльності.

І жодного, хто б сказав – народе, ти не правий, ми підемо шляхом не твердої руки, а потужного колективного розуму. Так от, з’являться ідеологічні політичні партії, основою яких буде світогляд, а не харизматична та непередбачувана особа лідера.

І останнє. Народ може реально об’єднатися тільки навколо спільних цілей. Об’єднання навколо лідерів неможливе, вони мають погану звичку перетворювати країну на діжку з виведення щурячого короля. Тому запропонований шлях є шляхом до єднання народу в єдину самодостатню спільноту.

Це надзвичайно важливо, оскільки відпаде потреба у пошуку ненадійних основ для єднання у вигляді якихось особистостей чи зовнішніх геополітичних центрів.

 

Сергій Трегубенко, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді