Індивідуалізм, який рве на шмаття

Середа, 11 березня 2009, 16:38
Українське народне прислів’я: "На трьох українців – чотири гетьмани", хоч і в іронічній формі, але характеризує нашу націю як націю індивідуалістів. Індивідуалізм – болюча та неоднозначна риса для українців.

Протягом історії вона була для нас каталізатором, який рухав до героїчних подвигів, але часом через неї ставалися державні зради. Риса, через яку українці страждали, мучилися, але іноді підіймалися з колін.

Я не намагаюсь дати однозначну відповідь на запитання: індивідуалізм це добре чи погано. Воно залишатиметься відкритим завжди, поки існуватиме хоча б один українець. Адже будь-яка риса людського характеру "задана" людині, чи то від Бога, чи то від Природи, Розуму, Абсолюту, немає різниці. Ця риса просто є і все.

Індивідуалізм, з одного боку, є фактором, який запобігає формуванню в суспільстві диктаторів і вождів (велика кількість особистостей не дозволить сформуватися диктаторові, що стоятиме над ними).

З іншого, індивідуалізм роз’єднує, через нього не можна дійти загальної, одностайної позиції (існування великої кількості індивідуальних думок та позицій не формують цілого).

Український індивідуалізм нагадав про себе під час подій, які сталися в політичному середовищі минулого тижня. Хоча політика – це не єдина сфера, де він проявляється.

Ми можемо спостерігати за його проявами вдома, на роботі, в магазині, в черзі, на зупинці громадського транспорту. Українське життя наповнене проявами індивідуалізму, але українська політика – це його концентрат (в українській інтерпретації).

В політиці всі прагнуть буди індивідуальностями, незалежними, яскравими, розумними, впливовими, значущими, щоб на їхню позицію зважали і не ігнорували її, рахувалися з нею.

Кожен "впливовий" політик (не кажучи про партії) намагається створити власну "партійку", або політичний блок, громадську організацію або рух, ну хоча б власний сайт…

Це є різними формами прояву власного або групового індивідуалізму. Власна позиція чи точка зору таких суб’єктів є завжди "єдино істинна", тільки від них "лине промінь правди та тепла". Інша точка зору завжди оманлива, неправильна, перекручена або ж сфабрикована.

Через це й стаються в українській політиці різні розколи, розлами, відколи тощо. Кожен хоче бути індивідуалістом!

Так от, повертаючись до подій, які відбувалися навколо "незаконного розмитнення газу", "боротьбою з зухвалими крадіями"… Тут теж без індивідуалізму не обійшлось.

2 березня 2009 року сталася нарада під головуванням президента з координації дій усіх органів державної влади та політичних сил у кризових умовах розвитку економіки.

Після неї більшість високопосадовців погодилися координувати свої дії в умовах кризи. Але через декілька днів ця координація показала свою не координованість.

З самого початку було зрозуміло, що це все чергові декларації, пусті обіцянки. А за кулісами війна триває й далі (прикладом чого і стали події в Нафтогазі).

Після цього пішли кримінальні справи, нагородження почесними подяками "героїв", які рятували честь держави. Почалася війна ідивідуалізмів – прем’єра та президента, і у цій війні кожен тиснув на ті важелі, які вони мали в своєму розпорядженні.

Президент – "натравив" СБУ, прем’єрка – поставила проти них депутатів.

Виглядало кумедно. Їхні війни індивідуальностей тільки посилюють і так загострену кризу. А про рівень української репутації на міжнародній арені взагалі варто мовчати, щоб не луснути від сорому.

Та ще й з даної ситуації "наші браття" отримують політичні дивіденди, погрожуючи відключенням газу та обвинувачуючи Україну в оплатній неспроможності.

В цьому контексті виникає запитання до обох сторін: чому "яблуком розбрату" стало "РосУкрЕнерго"?

Хіба ця компанія є якимось виключенням в Україні? Чому не зважають на порушення власності інших сотень тисяч заводів, підприємств, фірм та простих громадян? Таких пограбованих в Україні безліч.

Жахливими фактами рейдерства під носами президента, прем’єра і депутатів чомусь спецпідрозділ "Альфа" не займається… Чому для одних закони діють, а для інших їх просто не існує?

Відповідь проста – інтереси. Корпоративно-групові і індивідуальні.

Кожен з них хоче показати свою індивідуальність, в якої одна істинна правда, і іншої немає…Але їхня політична індивідуальність рве нас на шмаття, розколює всю країну, поглиблює кризу в державі та б’є по її міжнародній репутації.

Політикам слід усвідомити, що їхній індивідуалізм варто послабити, адже він є деструктивним чинником в масштабах цілої держави і поза її межами. Хоча це й звучатиме наївно, їм час згадати про своє призначення. Та зважати на безліч індивідуальностей, які живуть поруч і теж можуть стати на шлях війни.

 

Олександр Саліженко, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді