Обережно, безідейність!

На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово.
Івана 1:1, український переклад Івана Огієнка

Люди бояться ідеології.

Очевидно, інквізиція і концтабори - негативні наслідки застосування ідеологій. Життя в комуністичній тоталітарній імперії залишило у багатьох стійку нехіть до світоглядних систем.

Та чи все так просто з цією нехіттю, чи вона - елемент сучасної української розрухи, а в багатьох моментах - її пряма причина?

Складові безідейності

Трьома ключовими вартостями "неідеологічного" підходу є релятивізм - "все відносно", нігілізм - "принципів не існує", і матеріалізм - "важливо тільки те, що можна помацати". Така установка уже сама себе знищує, оскільки все можна купити, відтак, все дешевшатиме.

Скептик - людина, що піддає все сумнівам, став ключовою постаттю пострадянського часу. Позиція "понад ідеями" - зручна і недосяжна, давала можливість скептику безкарно критикувати людей-ідеалістів, бити їх нездарною практикою "ідеологічних" політиків, разом з якими тонули і ні в чому не винні думки і світоглядні позиції. Сам скептик нічого не продукував - відтак, і критикувати його було неможливо.

Про небезпеку таких цінностей застерігав папа Іван Павло ІІ. За їх допомогою неможливо нічого збудувати, вони ведуть до моральної, і не тільки, деградації. Підхід скептика засадничо тактичний, спрямований на конкретні сьогоденні питання, на конкретні інтереси. Звідси, наприклад, пріоритет економіки (читай - грошей, навару, бабла) над усім іншим.

Результатом скептичної "неідеологічної" ідеології стає цинічна практика. Така ідеологія і практика домінують зараз в українській політиці.

Оскільки вартостей не існує, то інтерес можна задовільнити, купивши те, що цікавить - людину, структуру, рішення, ідею. Це знецінює ці "товари", робить їх умовно легкозамінними при наявності грошей, а насправді спричиняє їх інфляцію і дефіцит.

Що таке ідеологія?

Ідеологія - це система пріоритетів. Це відповідь на питання - "Що найважливіше? Що менш важливо? Що неважливо?".

Так, для націоналізму найважливіша нація, для соціалізму - клас, для консерватизму - держава, для лібералізму - свобода, для демократії – демос, народ.

Макс Вебер свого часу впровадив поняття "ідеальних типів" як способів опису соціальної реальності. З одного боку, їх не існує, вони - "утопії", оскільки вони - тільки концентрат реальності, з іншого боку, їх взято з самої реальності, і від них, як від точки відліку, будується практика. Класичні ідеології є такими "ідеальними типами".

"Ідіоти" - ті, хто сліпі в своїй ідейності.

Так, наприклад, маргінальна львівська газета "Ідеаліст України" в кінці 90-х в патріотичному пориві закликала "публічно викривати московських агентів і жидомасонських шпіонів в середовищі галицького греко-католицького духовенства".

Саме ті, хто пробує сліпо слідувати букві ідеології, якраз і формують радикальні, недіалогічні, сліпі організації. Про таких - класичний радянський анекдот про розмову двох співкамерників. "За що сидиш?" - "За надання першої медичної допомоги." - "???" - "Жінці кров з носа пішла, я їй джгутом горло перетиснув..."

Але ж критичне мислення не суперечить ідеї. Сучасні ідеології - набагато складніші і гнучкіші за своїх "чистих" попередників, критичніші і діалогічніші.

Християнська демократія суміщає поняття вільного вибору з поняттями відповідальності особи і християнської етики. Соціал-демократія поєднує право особи на працю і повагу до прав людини. Національна демократія ставить питання національної ідентичності в рамки демократичної держави.

Ідеологія - це чітка картина світу. "Безідеологічність" є насправді просто сумішшю тез різних ідеологій, ідеологічним вінегретом.

Людина, котра не має власної ідеї, постійно підпадає під чужий вплив - зазвичай, просто під найгучніший меседж. "Об'єктивність", під соусом якої пробують видати "неідеологічні" твори, є лише маніпулятивною технологією, покликаною переконати читача в істинності - але в гуманітарній сфері її не існує за визначенням.

Тому, на моє переконання, відкрито декларувати свою позицію є набагато чесніше, аніж її "об'єктивізувати".

Ідеологія - це етична система. Українська політика поки що дуже далека від моральних тем, які формують кістяк ідеологій. На порядку денному європейських країн гостро стоять питання абортів, шлюбів для гомосексуальних сімей, евтаназії.

Негативний базис - це ознака слабких, неякісних ідеологій. Якраз цим грішать українські крайні праві і крайні ліві, котрі настільки барвисто описують "ворогів", що в кінці тільки залишається додати "а ми - навпаки, хороші". Очевидно, в кожній ідеології є опонування певним цінностям і практикам, але не воно є основою конструктивних ідеологій.

Ідеологія - це винятково практична річ. Це - далеко не тільки розмови про історичні перемоги і поразки, про "мову і НАТО".

Витрачати гроші держбюджету на підтримку промисловості чи на соціальні виплати - це ідеологічне питання. Питання платної медицини і освіти - це ідеологічне питання. Судова і адміністративна система - це ідеологічне питання. Високі податки і соціальні виплати чи низькі податки і успіх бізнесу – це також ідеологічне питання.

Ідеологія - це основа стратегії, оскільки вона є ієрархією пріоритетів, від яких вибудовуються інституції, котрі виконують конкретні задачі. А нестратегічне управління - прямий шлях до поразки.

Насамкінець

Довіра - це ідея. Любов - це ідея. Повага - це ідея. Спочатку є ідея, потім є дія.

Вогонь може гріти, а може обпікати. Молотком можна забивати цвяхи, а можна розбивати голови. Так і ідеологія – вона є лише механізмом перетворення ідеї в дію, і нічого більше. Яка ідея - така і дія, і від цього ідеологія як принцип не стає поганою сама по собі.

Британські лейбористи і консерватори, німецькі християнські демократи і соціал-демократи, польські есдеки і "Право і Справедливість", французькі "Союз за народний рух" (партія Саркозі) і Соціалістична партія - все це в першу чергу непримиримі ідеологічні суперники, котрі чітко відстоюють свої переконання.

Ці партії десятиліттями, а деякі – століттями працюють на те, щоб знайти і утримати свого виборця, і їхня стійка ідеологія є гарантією того, що виборець залишиться з ними.

Саме тому їхні політики йдуть у відставку, коли роблять помилку, а партії залишаються, працюють далі і перемагають. Відтак, успіх США і Західної Європи - це успіх ідеологій в цих країнах.

Демократія неможлива без ідеології – в іншому випадку вона вихолощується в голу кон’юнктуру, обмін владою відповідно до наглості і узгодженого інтересу. Тільки коли ідеологія займе достойне місце в українській політиці, ми реінтегруємося в Європу.

 

Остап Кривдик, політолог, активіст