Ідеологія проти влади грошей: чи є перспективи?

Будь-яка система, яка створюється людьми, призначена для виконання певних завдань і може їх забезпечувати тільки за умов гарної роботи всіх її частин. Наприклад, мобільний телефон призначений забезпечувати комунікацію, і за умов найменшої поломки він вже не може виконати свої завдання та забезпечити потрібний результат.

Подібним чином виглядає ситуація з політичними режимами та їх системами: демократія забезпечує свободу та добробут для більшості, авторитаризм – для лідера або групи.

Якщо в кожній з цих систем щось ламається, наприклад, в першій свобода слова, або в другій – централізована влада, вони стають неефективними, і суспільство або влада докладають зусиль для "ремонту".

Очевидно, що щось поламане і в українській державі. Якщо вважати, що із появою свободи вибору та Шустера політична система в Україні набрала демократичних форм, то її поломку слід шукати на стику вільного вибору та обмеженого добробуту.

Фактично, проведення вільних та демократичних виборів призводить до збагачення окремих груп, а не до зростання загального добробуту, як це передбачає демократія. Більшість політиків та експертів основною причиною поломки називають Конституцію, яка погано збалансовує владу чи то на користь парламенту, чи на користь президента.

Однак, причина проблеми встановлена не вірно.

По-перше, Україна – це не поломана демократія, а скоріше, поломаний авторитаризм. Політична влада та суспільство зберігають свою придатність до авторитарного управління більшою мірою, ніж до демократичного.

Тут і суспільний запит на сильну руку, і партії заточені під лідера, і продажні медіа, і державний апарат пристосований до директив, а не до ініціатив.

По-друге, державне керівництво (а це не тільки три найвищі посади) складається з людей, які росли управлінцями в радянську епоху і були сподвижниками кучмівського режиму. Тому від зміни тексту Конституції і норм розподілу влади, нажаль не зміняться люди, їхні бажання та досвід управління.

Таким чином, ключову поломку в Україні необхідно шукати в механізмі виникнення нових політиків та їх приходу до влади. У всіх сучасних політичних системах єдиним інструментом потрапляння у владу є партії, тому партійна система і є тою поламаною деталлю, яка руйнує ефективність усієї системи.

Основним джерелом влади, всупереч Конституції, в українських умовах є гроші. Поламаний авторитаризм все ще акумулює колосальні ресурси та можливості "на горі".

Саме тому гроші виступають засобом і мотивом приходу у владу великої кількості політиків. При чому ці політики потрапляють у владу з зовсім різних середовищ, і відповідно без жодних спільних цінностей. Єдине, що їх об’єднує – це гіпертрофоване прагнення грошей та безпеки.

У всіх інших випадках, у них немає спільної позиції. І саме це призводить до конфліктів навколо неприбуткових політичних і соціальних питань.

Партійна система України підтримує і забезпечує функціонування влади грошей, плутократії. Партії або відразу створюються за гроші, або шукають грошовитих перспективних членів, яких і доставляють наверх.

Фактично, різні джерела капіталу складають єдину різницю між найбільшими політичними гравцями. Будь-які спроби боротися з "владою грошей" шляхом нормативних змін виявляться неуспішними.

Механізм відкритих списків, якого прагнуть багато незалежних експертів, стане лише системою іншого способу витрачання грошей, оскільки свободу гречки на виборах ще ніхто не скасовував.

Влада грошей володіє достатньою легітимністю і в самому суспільстві, де, наприклад, батьки мріють зробити свого сина чи доньку успішним чиновником-корупціонером. Відповідно, спроби її трансформації зверху чи знизу великою мірою будуть конфліктувати з сучасними суспільними цінностями.

Без створення альтернативного механізму потрапляння в українську політику – Україна не зможе перейти до справжньої демократії.

В усі часи і для всіх країн альтернативу владі грошей могла скласти тільки ідеологія.

Виключно віра в певні політичні цінності може утримати звичайну людину від спокуси легкої наживи при владі. Ідеології структурують партійну систему і обмежують вплив грошей, оскільки проводять відбір в політику на основі інших критеріїв.

Вони також визначають поведінку представників влади та суспільні очікування. Політичні партії створюються на захист певних цінностей і ці цінності диктують політичний добір партійців.

Тому до влади потрапляють ідеологічно відповідальні політики, які пройшли тривалий шлях роботи з суспільством. Безумовно, сліпа віра та конфлікт ідеологій часом мали трагічні наслідки для історії. Але якщо при авторитарному правлінні ідеологія є інструментом збереження влади та знищення волі індивіда, то при демократії навпаки – інструментом стабільності та розвитку.

Наявність цінностей у політиків та політичних партій породжує відповідальність за відстоювання конкретних позицій та діяльність в довгостроковій перспективі.

Українці не унікальні тим, що живуть в період матеріального нігілізму. Перехід від одного режиму завжди супроводжується владою грошей та руйнуванням ціннісних настанов.

Однак, чим більша ця руйнація, тим більша ймовірність формування ідеологічних політичних груп, які боротимуться зі слабкою матеріально розбещеною владою.

Проблема полягає в тому, що українське суспільство, придавлене негативним історичним досвідом, може виявитися несприйнятливим до ідеологічного ремонту партійної системи.

Яскраві приклади Арсеній Яценюк та Сергій Тігіпко, які ще всього менше року назад декларували амбіції створення довгострокових ідеологічних проектів, а сьогодні у кількох кроках від участі в президентській кампанії. Суспільство формує запит на лідерів більшою мірою, ніж на політичні ідеології, щодо яких воно є слабо компетентним.

Цю тезу підтвердило і дослідження ідеологічних орієнтацій українського суспільства проведене Інститутом ДемАльянсу ім. Р. Шумана. Загалом, проведені соціологічні розвідки виявили суперечливі позиції між ставленням до ідеологій та їх знанням.

Так, 78,6 % громадян вважають, що ідеологія потрібна для політичної діяльності, водночас, серед ключових рис партії більшість респондентів поставили ідеологію тільки на четверте місце. На перше місце – лідера.

Суперечлива позиція у громадян щодо визначення себе на шкалі ліві-праві. Традиційно таке розмежування соціологи встановлюють за вибором між рівністю та свободою, де перше означає приналежність до лівого спектру, а друге – до правого.

Тут відповіді розподілились таким чином: 55,9% громадян вибрали свободу, а 44,1% – рівність. Однак, ці позиції не підтвердилися в практичному вимірі. Зокрема, опитуваним було запропоновано проаналізувати дебати щодо 6 парламентських законів, і 53,3% респондентів підтримали ліві позиції в цих дебатах.

В питанні про підтримку конкретних ідеологій, найбільше громадян віднесли себе до соціал-демократів – 13%, до націонал-демократів – 12,9%, до лібералів – 12,7%. Решта розподілилась таким чином: до соціалістів – 9,2%, до комуністів і консерваторів себе віднесли по 8%, і 7,8% до націоналістів.

Також 9,8% вважають себе християнськими демократами, однак, тут є застереження щодо не політичного, а релігійного розуміння цієї ідеології.

Разом з цим, аналіз відповідей стосовно аналізу законів виявив цікаву тенденцію. Найбільш послідовними виявилися прихильники комуністичної ідеології – 80% з яких обирали вірні позиції в дебатах щодо законів. На другому місці прихильники лібералізму. Позиції прихильників інших ідеологій вкрай непослідовні.

Таким чином, проведене дослідження підтвердило неготовність українського суспільства до ідеологічного ремонту партійної системи. Єдиним позитивним сигналом є те, що ідеологія не сприймається негативно на тлі політичній діяльності.

Однак, низькій рівень суспільного запиту на ідеологію, в порівнянні із запитом на лідера, зменшує перспективи швидкої появи ідеологічних політичних сил. На найближчих президентських та парламентських виборах в Україні і далі домінуватиме політика грошей – більша кількість фінансових ресурсів влита у передвиборчу кампанію даватиме більшу кількості голосів "за".

В цьому контексті зростає ризик переходу всіх політичних гравців на ефективний формат "пайків" та прямий підкуп виборців. Україна і далі буде жити в стані поломаного авторитаризму. То чи варто дивуватися, що система дає збій?

Віктор Андрусів, Інститут ДемАльянсу ім. Р. Шумана, для УП