Люксембурзький шантаж бюргерів

...Юлія Тимошенко продовжувала своє соло на каналі ICTV, коли літак державної авіакомпанії "Україна" вже прогрівав двигуни.

Боротьба за власну репутацію, спричинена провалом переговорів про широку коаліцію, відсунула для прем'єра все інше на другий план.

Виліт Тимошенко з Києва до Люксембурга на засідання Ради співробітництва Україна-ЄС був призначений незвично пізно – на 23:30 ночі з понеділка на вівторок. Зроблено це було в зв'язку з необхідністю для Тимошенко провести в прямому ефірі чергову роз'яснювальну роботу про підступність Януковича.

В принципі, вилітати прем'єр має право коли завгодно, тільки не скрізь її готові були приймати. Аеропорт Люксембургу відмовився саджати борт з України о другій ночі – у зв'язку з ремонтом летовища.

Українським дипломатам ціною неймовірних зусиль довелося переконати місцеву владу, що справи державної ваги не дозволили прем'єру прибути раніше – і зрештою для Тимошенко зробили виключення. Так, в п'ять хвилин третього український літак приземлився в Люксембургу.

Наступного ранку першим пунктом її візиту була зустріч з єврокомісаром Ферреро-Вальднер.

Узгоджений протокол передбачав, що чиновниця вийде на ганок Конгрес-центру та привітається з Тимошенко. Однак автомобіль української прем'єрки не з'явився о 10 годині. Юлія Тимошенко безбожно запізнювалася. Пройшло 5 хвилин, 10, 15...

– Ви вже виїхали з готелю? Ще ні?! Беніта образилася і не буде виходити, - шепотілися по телефону українські дипломати.

Ці дві жінки вже не перше роблять один одному дрібні пакості. У 2005 році Тимошенко, будучи перший раз прем'єр-міністром, протримала Ферреро-Вальднер у своїй приймальні.

Вендета не змусила себе чекати – у 2007, коли Тимошенко приїздила до Брюсселю в статусі опозиціонерки, Ферреро-Вальднер затримала початок зустрічі з Тимошенко та зірвала її переговори з Соланою.

І от тепер, коли в Тимошенко була запланована зустріч з Ферреро-Вальднер, вона в люксембурзькому готелі "Хілтон" розмовляла телефоном з її начальником – президентом Єврокомісії Баррозо.

Тимошенко цим жестом, свідомо чи ні, але показувала, що Ферреро-Вальднер, яка добуває повноваження єврокомісара і переходить керувати ЮНЕСКО, втратила свою політичну вагу.

Коли нарешті Тимошенко прибула з 20-хвилинним запізненням, то Ферреро-Вальднер до неї справді не вийшла – вона чекала на прем'єрку в кабінеті.

Після нетривалої зустрічі вони вдвох попрямували на головний захід цього дня – засідання Ради з питань співробітництва Україна-Європейський союз. Фотографи спалахами засліпили жінок, які тримали один одного за руку і намагалися випромінювати взаємні симпатії.

– Я також хочу отримати таку фотографію, - жартувала Ферреро-Вальднер, звертаючись до репортерів.

- Я також хочу отримати таку фотографію з Тимошенко!

Після закінчення цих зборів мала відбутися прес-конференція за участі Тимошенко, чеського міністра закордонних справ Яна Когута і європейського комісара. Однак за декілька хвилин до початку стюарт забрав табличку з прізвищем Ферреро-Вальднер – вона не вийшла до журналістів.

– Безумовно, сьогодні ми обговорювали питання забезпечення України газом, - повідомила Тимошенко присутній пресі.

Те, що відбулося далі, можна назвати операцією "Диверсифікація відповідальності". Тимошенко зайнялася перекладенням власних проблем на європейські голови.

– Сьогодні на порядку денному стоїть закачка газу в сховища, бо в цей період ми не споживаємо газ, але мусимо його закачувати, - взялася пояснювати Тимошенко.

– Цей газ однаково потрібний як ЄС – для споживання взимку, так і для Росії, якій потрібні сховища, щоб закачати зайвий обсяг газу в літній період. Загальне щастя України, Росії та ЄС повинен хтось профінансувати, - повідомила Тимошенко.

Прем'єр лише забула нагадати, що в сховища закачуватиметься не європейський газ, а той, який Україна зобов'язана викупати для власних потреб за контрактом у "Газпрому". І Брюссель до цього не має жодного стосунку.

Єдина проблема Європи в тому, що вона є заручником неплатоспроможності Києва та самої схеми постачань газу в транзитну трубу.

Адже Німеччина або Словаччина отримують газ не напряму з Сибіру транзитом через всю Україну, а той, який заміщається "Нафтогазом". Тобто паливо, яке Росія поставляє в Європу, споживає Східна Україна. А "Нафтогаз" здійснює заміщення – на Західній Україні піднімає газ зі сховищ і постачає в Європу.

І, якщо в сховищах не буде закачаний законтрактований Україною газ, то взимку Європа не отримуватиме своє законно куплене блакитне паливо.

А от грошей для оплати газу в України немає.

Як відомо, зараз НАК балансує на межі прірви. За газ, закачаний в квітні, "Нафтогаз" розрахувався авансом, яким "Газпром" наперед погасив свої зобов'язання по сплаті за транзит аж до 2010 року.

За травень же було сплачено напряму з валютних резервів Нацбанку через емісію гривні.

На брифінгу в Люксембурзі Тимошенко повідомила, що для закачування в червні-жовтні сподівається отримати гроші ЄБРР. А якщо Європа не захоче виділяти кошти, то потім про це пошкодує.

Схожий месідж Тимошенко надіслала тиждень тому в Києві делегації експертів Європейської комісії.

Так протягом останніх днів Тимошенко трансформувала проблему укладених нею в січні газових контрактів у загально-європейський головний біль.

Власне, про це Тимошенко і вела телефонну розмову з президентом Єврокомісії, через що запізнилася до Ферреро-Вальднер.

– Сьогодні вранці я говорила з паном Баррозо на цю тему, - сказала Тимошенко журналістам. – Можу сказати, що розмова відбулася конструктивно.

– Чи можемо ми бути впевнені, що ситуація минулої зими не повториться? – поставив запитання чеський журналіст, якому, очевидно, було не дуже жарко в січні 2009 року.

– Зараз Україна вчасно розраховується за газ, - обличчя Тимошенко набуло кам'яних рис. – ...І наприкінці минулого року Україна також вчасно розрахувалася. Якщо говорити про минулу зиму, то ми ніколи в житті не зупинили би доступ російського газу в трубу!

Настрій у Тимошенко псувався на очах.

– Мова іде про цивілізоване залучення Україною кредитів на покриття тимчасових касових розривів, - заговорила вона незвично різко. - Це – нормальна процедура, і вона не потребує якихось екзотичних рішень!

Уже після прес-конференції до українських журналістів підійшов кореспондент місцевого бюро Reuters перепитати:

– Я щойно правильно почув, що пані Тимошенко говорила про необхідність кредиту від Європи розмірі 4 мільярдів доларів?

– Насправді вона сказала "понад 4 мільярди доларів".

За годину, коли українська делегація їхала в автобусі, цю новину вже крутили у випусках новин люксембурзьких FM-станцій.

Тимошенко і прем'єр Люксембурга Юнкер

Тимошенко і генсек Ради ЄС Солана

Топ-тема в тіні газових проблем

Стосунки "Нафтогазу" та "Газпрому" залишила поза увагою журналістів головну ідею, з якою відбулася Рада співробітництва Україна-ЄС у Люксембургу.

Поки Ющенко і Тимошенко перегризають один одному горлянки, МЗС робить свою роботу. І тому дипломати везуть з Люксембурга не аби який, але трофей – "Порядок денний асоціації" або англійською Association Agenda. Документ з такою назвою було схвалено на засіданні Ради співробітництва.

Про важливість Association Agenda свідчить те, що на етапі підготовки між Україною та ЄС виникла навіть суперечка навколо "імені" документу.

Україна наполягала на "Дорожній карті Асоціації", оскільки "дорожня карта" була інструментом розширення ЄС на схід. Європейці хотіли, щоб назва звучала як "План дій", що для України було неприйнятно, оскільки "План дій" був інструментом "політики сусідства", яка виключає навіть згадку про членство в Євросоюзі.

Як компроміс вирішили застосовувати формулювання Association Agenda.

– Від сьогоднішнього дня ми перестаємо жити мірками "політики сусідства" та "планів дій" з Євросоюзом, а починаємо жити логікою "асоціації", - не приховував радості профільний заступник міністра закордонних справ Костянтин Єлісєєв.

Association Agenda – це перша зупинка на шляху України до підписання "Угоди про асоціацію з ЄС".

"Угоду про асоціацію" Віктор Ющенко оголосив ледь не головною метою свого президентства. При цьому він вперто і помилково пов'язує цей документ з "асоційованим членством" України в Євросоюзі.

Насправді "асоційованого членства" в природі не існує. І, заради справедливості слід визнати, що "Угода про асоціацію" не обов'язково завершується вступом до ЄС.

Так, Євросоюз укладав такі угоди з Чилі та країнами Північної Африки, які ніколи не стануть членами ЄС хоча би в силу географічного розташування.

І, приміром, у вівторок, коли в Люксембурзі відбувалася Рада з питань співробітництва Україна-ЄС, також було призначено Раду з питань асоціації Алжир-ЄС.

Але в будь-якому разі, "Угода про асоціацію" відкриє новий рівень відносин України з ЄС порівняно з тим, що є зараз.

А зараз Україна та ЄС співіснують у рамках "Угоди про партнерство і співробітництво" 15-річної давнини – вона була підписана у зовсім інших реаліях ще в 1994 році.

Стосунки "асоціації" містять обов'язковість для України взятих зобов'язань. Наприклад, щодо стандартів продуктів харчування.

Відповідно, українські виробники можуть не витримати конкуренції, бо в Євросоюзі це один з найбільш прискіпливих моментів – там регулюються навіть розміри огірків. І ця несиметрія відносин може мати ті ж наслідки для українців, що виникли після скасування Києвом віз для європейців.

Тому дехто з українських дипломатів скептично зауважує: "Угода про асоціацію – це красива назва, щоб дурити власний народ". Бо вона не надає перспективи членства, що є стратегічною метою України, але при цьому покладає масштабні та не завжди виправдані завдання.

Але, з іншого боку, якщо Україна справді прагне вступу до ЄС, то їй не уникнути того поглиблення співпраці, яке надає "Угода про асоціацію".

Association Agenda є прилюдією цього процесу. Цей 38-сторінковий документ найближчим часом планують розсекретити. Але "Українська правда" вже мала нагоду переглянути Association Agenda і переконатися, що він покладає на владу конкретні завдання, до якої вона не готова.

Наприклад, там є "повна імплементація" домовленостей Газової конференції інвесторів Україна-ЄС, що тягне за собою розділення "Нафтогазу", яке неможливо здійснити в нинішньому становищі компанії. Також там є посилення незалежності Нацбанку, проти чого виступає чинний уряд.

Загалом документ містить план заходів, який Україна має почати виконувати прямо зараз і продовжить виконувати в рамках "Угоди про асоціацію" між Україною та ЄС, коли ту буде підписано.

Чи накриють для України "шведський стіл"?

Київ оголосив своєю метою укладення Угоди до 31 грудня 2009 року, коли в ЄС головуватиме Швеція – найбільш лояльна до українців держава Старої Європи.

Якщо час зі швецьким головуванням буде згаяно, то після неї президентство в Євросоюзі на рік отримають Іспанія та Бельгія. Це – дві євроскептичні країни. І від них, на відміну від шведів, Україні точно не доведеться розраховувати на жодні подарунки.

Станом на зараз "Угода про асоціацію" в цілому погоджена – окрім частини, яка стосується "Зони вільної торгівлі" між Україною та ЄС. Ця відсталість пояснюється тим, що переговори про Зону почалися тільки після минулорічного вступу України до Світової організації торгівлі.

Вважається, що "Зона вільної торгівлі" – найскладніший блок для переговорів.

"Зараз криза, і все бізнес-лоббі захищатиме ринки своїх країн, тому Україні дедалі складніше вести цей діалог", - розповідають джерела.

Розуміючи проблеми в переговорах про доступ на ринки, Україна свого часу хотіла навіть відокремити "Угоду про асоціацію" від "Зони вільної торгівлі". Однак ЄС наполіг – це складові одного процесу.

Боротьба за формулювання – улюблена забава українців. І поки немає жодних шансів, що в "Угоді про асоціацію" запишуть хоч щось віддалено схоже на фразу "Україна має перспективу членства в ЄС".

"Цей блок – про можливість набуття Україною членства в ЄС – буде остаточно сформульовано тоді, коли буде готовий до підписання весь текст", - пояснив керівник представництва при ЄС Андрій Веселовський.

"Ми не хочемо ризикувати. Щойно буде записано в "Угоді про асоціацію", що Україна гіпотетично має шанс стати членом ЄС, як Київ почне тиснути на Брюссель з вимогою визначити дату початку переговорів", - пояснюють чиновники Єврокомісії.

Але для України це також великий ризик: якщо перспективу членства не буде зафіксовано, то ця невизначеність буде константою весь період дії "Угоди про асоціацію", до 2020-2025 року. І, відповідно, Україна не матиме змоги порушити питання про вступ до 2025 року.

"Тому ми хочемо, щоб Угода про асоціацію не була аж надто довготривалою та містила право перегляду через п'ять років", - повідомив заступник міністра закордонних справ Костянтин Єлісєєв.

Тим часом не всі вірять у шанси України укласти "Угоду про асоціацію" за часів шведського президентства в ЄС.

"Питання навіть не в тому, що документ не готовий повністю. Уявіть собі, саміт Україна-ЄС на найвищому рівні буде в листопаді, у розпал виборчої кампанії. Якщо в цей момент буде укладено Угоду про асоціацію, це виглядатиме як підтримка одного з кандидатів у президенти – чи то Ющенка, чи то Тимошенко, бо кожен з них почне записувати це собі в актив", - зазначив один з послів країн "старої Європи" у Києві.

Емісари примирення

Свідченням втоми Європи від українських внутрішніх конфліктів став спільний візит до Києва міністрів закордонних справ Польщі та Німеччини Сікорського та Штайнмейера, який відбувається у середу.

За інформацією "Української правди", про ідею провести переговори примирення в Україні Сікорський і Штайнмейер виголосили навесні під час зустрічі міністрів закордонних справ у Брюсселі.

Вони намагатимуться зробити те ж саме, що і президент Європейської народної партії Вільфреда Мартенса. Рік тому він пропонував міжнародних гарантів Квасьневського, Блера і Аснара для укладення між Ющенком і Тимошенко пакту про ненапад.

Але Ющенко від такого формату відмовився, і пропозиції Мартенса залишилися без відповіді.

Джерела розповідають, що коли на Банковій дізналися, що зі схожою метою хочуть приїхати Сікорський та Штайнмейер, то почали наполягати на включенні французького міністра закордонних справ. Утрьох ці країни утворюють неофіційну групу, відому як "Веймарський трикутник".

Однак у Парижі цю ідею не схвалили, бо візит у такому складі виглядав би як визнання євроінтеграційних заслуг Києва. А мета цього – зовсім інша: примусити українських керівників нарешті одуматися у своїй боротьбі на взаємознищення.

Усі фото Олександра Прокопенка, прес-служба прем'єра. Переліт журналіста "Української правди" до Люксембургу організовано коштом державного бюджета України