Блог йому суддя. До медведєвських блоготез

П'ятниця, 14 серпня 2009, 10:12

Реакція українських політиків щодо заяви, яку зробив два дні тому президент РФ свідчить про смисловий дефолт, який сьогодні характерний для нашого правлячого класу в цілому.

Якщо б цього дефолту не було, то замість коментарів ми вже мали би вимальований контекст ситуації, в якій була зроблена ця заява, контекст, в якому сьогодні перебуває і сама Україна і весь пострадянський простір.

Формально звернення Президента РФ – це звернення до Президента України, але по суті - це звернення до українського народу. Це намагання відділити погану владу від хорошого, братського, дружнього народу, розсварити народ і державу. Цим займається еліта РФ уже не один рік. Вона стверджує: Влада – погана в Грузії, в Україні, тепер буде, мабуть, і в Білорусії, але народи там – хороші, оскільки наші, тобто радянські.

"Наш народ" - це такий імперський чи постімперський комплекс. Народ в колишньому СРСР для Кремля і досі "наш " але влада у нього інколи чужа, погана. Звідси випливає висновок: хорошому народу потрібна інша, хороша влада. Люди які знають, яка влада хороша для тієї ж України знаходиться відповідно в Москві.

В Кремлі впевнені, що в пострадянських країнах і особливо в Україні політики більш прозахідні, ніж народи. Тому саме через апеляцію до народу Медведєв і Путін намагаються прив’язати до Росії як Партію регіонів, так і інші полупроросійські й псевдопроросійські сили, нагадати, звідки "ростуть ноги" їх електоральних успіхів.

Звернення Медведєва яскравий приклад такої політики. Таким зверненням, "закидом" в публічний український простір проблеми кризових відносин РФ і України, роздмухуються звинувачення нинішньої української влади в усіх кризах, які тільки можна уявити, включно з Карибською.

Звернення до народу "поверх" діючого президента, (хоча формально звернення нібито до нього), "поверх" політичних еліт Україні, "поверх" кандидатів в президенти має на меті змінити основний порядок денний президентських виборів, зробити з них референдум з недовіри збанкрутілому "прозахідному курсу" помаранчевих і довіри новому проросійському курсу.

Якщо це вдасться, то тоді кожного наступного разу у нас вже будуть не вибори, а референдум з довіри до тих політиків, які "підв'язалися до теми" і поклялися проводити політику Кремля. Це також і тест на лояльність, спроба оплести мережею зобов’язань майбутнього президента України.

На жаль, дехто вже пройшов цей тест із надзвичайною швидкістю і високими балами.

Але за цією зовнішньою оболонкою, за цим реєстром звинувачень і образ, претензій, які стояли в відеозверненні президента РФ проглядається і серйозніший зміст і більш серйозні речі.

Смисл сучасної російської внутрішньополітичної епохи, а відповідно і вся легітимність політичного режиму Путіна-Медведева будується на "прєодолєнії" наслідків "лихих 90- рр." із їх – демократизацією, приватизацією, лібералізацією, деімперіалізацією і т.д. Тобто завдання на 2010 рік і для Росії і для всіх пострадянських країн(саме так), – це подолати, забути деімперіалізацію 90-х років, анулювати ціле 20-річчя імперського відступу, деімперіалізації, дезінтеграції, декомпозиції пострадянського простору.

Зовнішньополітичний пріоритет Кремля узяти реванш за Біловіжжя 91 року, розібратися з "прозахідними", "євроорієнтованими", "біловезькими державами" , які виникли після Біловезької пущі, після референдумів по незалежності, які були в Україні і в інших країнах пострадянського простору.

Не випадково, що Медведєв вискочив зі своїми претензіями з відеоблоггів напередодні святкування 18-ї річниці Незалежності України . Це намагання підвести рису під 20-річчям розпаду СССР, під тим періодом, який розглядається в Росії як геополітична катастрофа. І який в Україні розглядається як момент виникнення незалежної суверенної державності.

Отже питання тут полягає в різниці трактування лише однієї сторінки історії оскільки саме тут кардинально різні історичні оцінки одного і того ж періоду. Для когось – це траур, а для когось – це народження.

Показово, що це послання формально адресовано Ющенку - він узагальнююча фігура для геополітичних неврозів і психозів, пов’язаних з геополітичною катастрофою початку 90-х років, в оцінці російської влади. Нинішній президент України – в очах Медвєдєва є особою, яка підсилює, підкреслює "родову травму" нинішнього політичного класу РФ, травму розпаду СРСР та революційних подій на пострадянському просторі середини 2000-х років

Але лист Ющенку - це виклик не тільки Ющенку, як це кажуть деякі коментатори, а всім українським елітам, які є сьогодні, які були вчора, які утверджували Україну на протязі 18 років з її всіма стратегічними курсами і ресурсами. Це виклик всім партіям і політичній системі України.

Якщо Партія регіонів думає, що це грає на їхню перемогу й очікує відповідні економічні бонуси, то помиляться. Тому що основний меседж цього послання, в тому, що Україна має право на існування як незалежна держава, тільки якщо вона буде тільки у сфері впливу Росії.

На курс більш-менш самостійний, Україна не буде мати права не кажучи вже про курс до НАТО чи ЄС. Оскільки у зверненні є закид і про складності, які є в російського бізнесу в Україні, то зрозуміло, що узгоджувати треба буде не тільки зовнішньополітичний, але і внутрішньополітичний курс, економічну політику.

Вибір моменту для проголошення великого наступу на Україну, який буде тривати принаймні всі 2010-ті роки, виходить із того, що РФ вважає, що Україна зараз – це слабка країна, її державність неефективна, еліти розколоті, слабі, партіям немає довіри. Народ перестав вірити в державу, а тому можна звертатися до цього народу, демонструючи, що є інша влада, є інші альтернативи - геополітичні й історичні. З точки зору Москви ситуація назріває така – Україна або ніяка, або російська.

Уже зараз РФ претендує на право вето щодо курсу української державності. Установити цю норму є завданням РФ на президентські вибори в Україні 2010 року. Ніякої багатовекторності, не кажучи вже про західний курс, західноцентризм, НАТО, у Кремлі для України не передбачають. Тільки курс, який буде влаштовувати РФ. Оцінку цьому курсу, його легітимність, буде визначати тільки Кремль.

Це загроза непроголошеному консенсусу еліт, який панував в Україні всі останні 18 років. Цей консенсус полягав в, тому що за наявності при владі як противників, так і прихильників вступу України, наприклад, до НАТО, всі розуміли, що потрібно мати дистанцію і до Москви.

Дистанціонуватися від Вашингтону, Брюсселю, але мати дистанцію і до Москви. В такій дистанційності вбачалися "певні хоча і неповні" гарантії проведення самостійного зовнішньополітичного курсу. Дистанціювання від Москви це те, що визначало основний вектор навіть за багатовекторності.

Певне дістанціювання від Москви і європоцентризм України – це те, що визначало основний історичний вектор української державності за 18 років новітньої незалежності.

Але зараз постає загроза навіть і такій багатовекторності і такому багатовекторному курсу.

Так що оптимізм тих політиків, які думають, що вони зможуть, після того як прийдуть до влади, балансувати між сходом і заходом як це вдавалося робити в 90-ті роки українському керівництву, не виправданий.

Виходячи із загального контексту нинішньої російської внутрішньої і зовнішньої політики можна чітко зрозуміти, які завдання ставить перед собою керівництво РФ щодо України на найближчий період.

Перше,- не просто привести до влади проросійські політичні сили, але зробити більше проросійською Партію регіонів.. "Русифікація регіонів" необхідна оскільки в них існують групи, які схиляються до загравання як із Заходом європейським так і із Заходом України, тобто хочуть хоча би відносно збалансувати зовнішню й внутрішню політику.

По-друге, - змінити формат Януковича, як кандидата в президенти, повернути його в той формат, який був між першим і другим туром 2004 року, зробити його глашатаєм проросійських політичних сил, прив’язати до "кремлізму" черговими передвиборчими авансами і анонсами.

Логіка анонсування полягає в тому, що якщо народ дійсно проголосує за Януковича як проросійського лідера, то тоді в будь-який час російське керівництво зможе говорити, що це вибір народу, який хоче бути союзником Росії. В цьому випадку поле для маневру Януковича –президента буде значно обмежене.

Третє, підсилити, а також створити умови, щоб, так звані ліворосійські політичні сили мали пакет влади і вплив у майбутній комбінації влади, щоб вони зліва, із російського флангу давили на того ж Януковича, якщо він буде Президентом.

Якщо ситуація в Україні буде йти за іншим, "прозахідним" сценарієм, а по суті проукраїнським, російське керівництво може стати на шлях провокування розколу України. Для цього Росія може відкрито підтримати "народ Юго-востока" України за принципом "хай Захід забирає Західну Україну – це буде Мала Україна, а Великої України не буде, - "восток не отдадим".

Єдине, що можна протиставити цьому розвитку подій, це консолідація всього суспільства.

Українське суспільство знову може об'єднатися на засадах Європейського майбутнього, на входженні в європейський клуб націй як на ідеології, але для цього потрібно, щоб народ відновив віру в державу й державність, отримав реальний дивіденд від незалежності.

І отримати його він може тільки від власної еліти, яка повинна поділитися статками, заробленими саме на незалежності. Еліта повинна поділитися з народом своєю реальною владою, щоб народ повірив і своїй владі і собі, в свою державність і у своє майбутнє. Тобто потрібно терміново проводити реформи, вводити справедливі суди, гарантувати майнові й соціальні права громадян, тощо.

Потрібно підсилювати владу, і думати про проект "Незалежність-2", оскільки незалежність, яку Україна отримала в 91-му році, незалежність від СРСР, а не від Росії, себе вже вичерпала. Це важкий шлях, але його альтернативою є ведмежа любов.

Вадим Карасьов Директор Інституту Глобальних Стратегій



powered by lun.ua
Головне на Українській правді