Президентські вибори чи "лохотрон-2010"?

У душі кожного небайдужого до долі своєї держави громадянина України визріває бунт. Бунт проти лицемірства президентської кампанії, початок чого ми вже спостерігаємо. Проти фальші та обману, котрими нас хочуть чергового разу нагодувати.

Проти спроби знову провести вибори без виборів, нав’язавши народові кандидатів зі старої обойми зеків, бандитів і якщо не головорізів, то їхніх пособників.

Це бунт проти самих намірів олігархічних сил протягнути на пост глави держави лише свою маріонетку. Проти їхніх партій, блоків і штабів, котрі вже працюють задля того, щоб перетворити народне волевиявлення в "лохотрон-2010".

УП, інші ЗМІ від початку року вже надцять разів писали, що громадянське суспільство, розбуджене Майданом, чекає від демократичних політичних сил висунення гідних кандидатів на посаду №1 у державі.

Сподівається на їхню єдність і взаємопогоджені дії. Пропонувалося провести консультації, переговори, публічний суспільно-соціологічний кастинг потенційних кандидатур і, зрештою, форум чи конгрес усіх демократичних партій, блоків і громадських організацій, які б висунули і підтримали потім найдостойнішого українського Барака Обаму на посаду президента.

Що публічно зроблено в цьому напрямі? Усім видно – анічого.

Який звідси висновок? Нема в Україні демократичних сил, готових взятися за цю роботу. Мовчать і ті кандидати в президенти, що вже оголосили про намір висунути себе коханих. Знову кожний сам за себе. Знову кожний бачить лише себе з булавою.

Результат – не важко передбачити – програють усі "самостійники", навіть найчесніші й найправедніші. Не тільки тому, що не вистачить ресурсів, а вже хоча б тому, що немає часу для переагітації значних прошарків виборців.

Що залишається у такій ситуації суспільству? Мовчки спостерігати, як знову рвуться до владного корита за гроші олігархів і, вочевидь, наймані ними вчорашні зеки, злодії, рекетири, рейдери й іже, котрі вирядилися в тоги партійних вождів, політиків і "народних обранців"?

Хіба такого вартий 46-мільйонний народ із тисячолітньою європейською історією, славні пращури якого стали колискою сучасної східнослов’янської цивілізації, державності, віри і духу?

Чиї ми діти? Чого бажаємо своїм дітям і внукам? Що залишимо їм у спадок, у тому числі, після виборів січня 2010 року?

Мовчить інтелігенція, яку завжди називали совістю нації. Мовчать достойники, до яких народ міг би прислухатися. То невже всі опустимо руки і підемо голосувати, як стадо баранів?

На моє переконання, у цій ситуації тільки один вибір – нація, народ має самоорганізуватися як громадянське суспільство. Треба кожному свідомому громадянину сказати самому собі: "Майдан у моїй душі. Лише ми, громадянська спільнота, можемо сказати "ні" зекам і бандитам, котрі прагнуть стати "паханами" всієї держави.

Рішуче "ні", незалежно від того, висуваються вони великими чи малими, рейтинговими чи не дуже так званими партіями чи блоками, або, камуфлюючись під незалежних, пропонують себе народові".

Одне слово, гаслом виборів-2010 може бути тільки одне: "Наші голоси – гідному кандидату від демократичних сил!".

Для цього на першому етапі навіть не потрібно збиратися на Майдан. Ним мають стати душа, совість і гідність кожного, а, отже і вся Україна. Водночас переконаний, що цього замало. Громадянському суспільству потрібні організація, мережа, інформація, ЗМІ, лідери, робота з виборцями, які не визначилися чи сумніваються, кошти і багато, багато чого іншого.

З чого починати? З ініціативних груп від демократичних і патріотичних громадських організацій, від будинків, вулиць…

У кожному місті, районі, селі, кварталі тощо треба зібратись представникам місцевих громад, професійних спілок, козацьких, молодіжних, жіночих та інших громадських організацій, котрі не хочуть бути "лохами" на наступних виборах, вболівають за свою незалежну державу і думають про її гідне майбутнє.

Відтак по всій Україні може утворитися горизонталь і вертикаль громадянського суспільства, ради громадських організацій, їхні виконавчі структури, комітети виборців тощо.

Мета одна – обрати гідного президента України, а згодом оновити і всю виконавчу та законодавчу владу, зміцнити органи місцевого самоврядування.

Стратегія і тактика дій визначаться швидко. Якщо буде висунуто єдиного кандидата від демократичних сил – підтримати його, уклавши з ним суспільну угоду та погодивши програму національного розвитку.

Якщо ні – висунути такого від громадянського суспільства. Якщо і цього зробити не вдасться до офіційного початку виборчої кампанії, можна у січні проголосувати проти всіх чи просто бойкотувати вибори, щоб потім домогтися нових, до яких вистачить часу висунути і обрати єдиного кандидата, гідного народної підтримки.

Переконаний, що як тільки з’являться ініціативні оргкомітети, як тільки вони оголосять про початок роботи, десятки, сотні, а може й тисячі людей, представники громадських організацій запропонують їм свої посильні послуги, ініціативу, допомогу.

А, можливо, не залишаться осторонь і ті представники політичних сил, які прагнуть чесних і демократичних виборів, готові співпрацювати з громадськими організаціями.

Згідно Конституції України, тільки народ є джерелом влади. Скористаймося своїм конституційним і громадянським правом! Оберімо достойного Президента Української держави!

Особливе слово – до незалежних ЗМІ і журналістів. Реалізуйте ваше право на свободу слова і преси, підтримайте громадянське суспільство, свій народ!

Отже, станемо всі, як один, проти лицемірства, фальші і брехні організаторів і технологів "лохотронних" виборів! Єднаймося з усіма, хто прагне демократичних і чесних виборів! Візьмімо свою долю і долю майбутнього України у свої руки!

Правда за нами. Кандидат від демократичних сил переможе, якщо ми, кожний свідомий громадянин і більшість української громади, проголосуємо за нього.