Нерухомий патріотизм

В до кризові часи я хотіла написати матеріал про те, що найбільшим виявом патріотизму у середньостатистичного українця є купівля житла у Києві.

Адже це був неймовірно дорогий крок – йшлося про суми, на які він/вона або ціла родина гарували подекуди десятиліттями. Незважаючи на космічно роздуті ціни на житло, людина свідомо укладала договір з Києвом і загалом з Україною про тривале життя тут.

В такий спосіб громадяни голосували гаманцем за… прокурене та задимлене столичне повітря, традиційні корки на дорогах, за відсутність інфраструктури для нормального власного життя та життя своїх дітей, за можливий післязавтрашній вибрик місцевого депутата, в результаті якого буде засипано ближнє озеро для будівництва якого-небудь розважального комплексу.

Обираючи таке, "малі українці" начебто мовчазно заявляли: "Ми знаємо про всі ці проблеми, але ми хочемо жити й померти на своїй землі. Дарма, що за кордоном життя дешевше та якісніше".

Нині житло є більш доступним, і киянами стають не лише великі патріоти, міркувала я.

Втім, напевно помилялася. Україна є лідером серед країн СНД за рівнем зростання інфляції. Україна робить усе для того, щоб набрати нових кредитів аби повернути старі, і в такий спосіб розкручує новий виток кризи.

Попереду четверта хвиля банківських скандалів. Зрештою, післязавтра в цій країні може статися дефолт. Такими новинами рясніють ЗМІ. Тож хіба це не аргумент для пошуків кращої долі десь там, у Парижі (Берліні, Лісабоні)?

А попит на нерухомість не падає. Тобто бажаючих виїхати за кордон не більшає. Може, всі вони вже виїхали?

Усі середньостатистичні українці, які хотіли придбати житло в Києві і не придбали його два роки тому, нині, напевно, зможуть його купити. І таким чином виявити власний патріотизм.

Адже наш патріотизм – нерухомий.

 

Оксана Левкова, директор Всеукраїнської громадської організації "Не будь байдужим!", кандидат наук із соціальних комунікацій, для УП