Чи є 17 вересня святом в Україні?

591 перегляд
Євген Захаров, для УП
Четвер, 17 вересня 2009, 12:43

23 серпня 1939, тобто 70 років тому, радянська та фашистська імперії підписали свою знамениту угоду, що увійшла в історію під назвою "Пакт Молотова – Рібентропа". Саме цей день сучасна ОБСЄ визначила як День пам’яті жертв нацизму та сталінізму.

Пакт означав початок Другої світової війни. Військові дії Німеччина почала 1 вересня. Наслідками Пакту був розподіл між імперіями-агресорами Польщі, окупацію Радянським Союзом Литви, Латвії та Естонії, встановлення там комуністичних урядів та масові депортації. Пакт передбачав також військову агресію СРСР проти Фінляндії, за що СРСР був виключений з Ліги Націй.

Розподіл цей не тільки роз’єднував, як то було з Польщею, а і з’єднав деяки країни, що опинилися між двома страшними велетнями. 17 вересня радянські війська вступили на територію Польщі, що мало наслідком возз’єднання Східної ї Західної України.

Секретний протокол до Пакту передбачав, що Польща буде розділена між СРСР і Німеччиною, і саме українські землі Польщі увійдуть до СРСР. Тобто формально 17 вересня дійсно є початком існування України, майже в її сучасних кордонах.

Багато хто з громадян України, навіть її колишній президент Кучма, пропонували відзначати цей день як свято, не зважаючи на усі ті біди, які несла об’єднаній Україні і радянська, ї нацистська окупації. Я категорично заперечую таке бачення історії. Спробую обґрунтувати свою точку зору.

До недавнього, зовсім недавнього часу, світова історія протягом тисячоліть була, в більшості, історією імперій, яки визначали обличчя свого часу. Всі вони переживали однакові по суті періоди становлення і занепаду, зовнішніх війн і хиткого миру, а потім – розпадалися під тиском могутніших країн-гігантів.

І так було до XX сторіччя, коли історичний час прискорився, і те, що відбувалося протягом століть або, навіть, тисячоліть, почало відбуватись за декілька десятків років. А третьому Рейху історія взагалі відвела близько 12 років життя. І зараз імперії продовжують існувати, але їхнє буття лежить в прокрустовому ложі нового часу з його непохитними викликами.

Однак історія СРСР і нацистської Німеччини і розглядається фахівцями, як надзвичайне явище світової історії. Найперше, що було притаманне двом супердержавам 20-го сторіччя, – це ідеологізація, зведена до абсолюту.

Користуючись психіатричною термінологією, – демонстративна ідеологізація. Кожний громадянин цих країн повинен був стати часткою цієї ідеології, позбавленою власної волі і власного розуміння.

Тоталітаризм – відкриття 20 сторіччя –  найяскравіше втілився саме в цих імперіях, але ці ідеології, тим не менше, тільки маскували звичайні для імперії цілі: загарбництво заради нього самого, домінування на якомога більшій території якомога більший час.

Буття двох тоталітарних суперників-гігантів відзначилося безпрецедентним в історії насильством і, як наслідок, кількістю жертв серед мирного населення. Цьому сприяли модерні військові технології, введені в дію учасниками Другої Світової Війни. В 30-ті роки кожна із імперій прагнула використати їх для повного панування світом.

Східна Європа, яка опинилася в зазначений період меж двома агресивними велетнями, відчула на собі основні найважчі наслідки територіальних суперечок двох монстрів. До того ж, їх страждання продовжувались у повоєнному часі, бо перемога СРСР над нацистами надала йому преференції панування (повного чи часткового) в Східній Європі ще на 44 роки до оксамитових революцій 1989 року.

Західна Україна справді була приєднана до Східної по волі Сталіна, але це не можна визначати як свято, а тільки як день жалоби. Цей день коштував десяткам мільйонів українців життя й свободи, і, насправді, не об’єднав українську націю, на мій погляд, досі.

Адже п’ята колона радянської імперії ретельно винищувала усі паростки національної культури і національної свідомості. Бо мешканці Східної України не сприймають цінності Західної – і навпаки.

А на цьому ґрунті живляться безсоромні політики і проросійськи імперські сили. Україна в своїх сучасних кордонах ніколи не була державою, як Польща, Угорщина, чи Болгарія. Отже, територія, що опанував як свою невід’ємну частину Радянський Союз, має вчитися державності з нуля.

І це дужа важка праця, адже історичні коріння в різних частинах України різні.

Російська ї Австро-Угорська імперії дуже різні за своїм менталітетом ї формами існування. Отже, возз’єднання двох Україн дуже повільно відбувається і в нашому часі.

Попри всі спроби політиків її розділити, попри всі впливи ззовні, з кожним роком народжуються нові громадяни нової України, яки вважають її своєю Батьківщиною. У 1939 на Україну відразу після окупації західних територій впало страхіття репресій: вбивства, катування, переселення.

Недарма ОУН, визвольний національний рух, з перших місяців почав боротися з радянською окупацією. Недарма вони шукали союзників навіть в Німеччині, бо у 1941 році не могли оцінювати справжніх намірів нацистів. Але швидко прозріли.

І недарма УПА почала спротив німецькім окупантам, коли при панічній втечі радянських військ, фашисти вирішили, що перемогли, і перестали приховувати свої справжні цілі. Їх панування в Західній Україні мало чім відрізнялося від радянської окупації.

"Ціль терору – терор", цими словами Джордж Оруел визначив існування України під двома тоталітарними режимами. Терор з боку радянської влади настільки шокував населення Західної України, що визвольній рух УПА продовжувався там аж до початку 50-тих років.

Це один з небагатьох випадків в історії, коли партизанський рух так довго існував без будь-якої допомоги ззовні, без так званої "Великої землі".

З нацистами ОУП-УПА воювало не так довго, але не менш запекло, недарма від рук нацистів загибло багато членів ОУН – членів національного підпілля, представники інших антифашистських організацій, серед яких –  талановиті українські поети Олена Теліга, Олег Ольжич.

В нацистських таборах опинився і лідер однієї із течій УПА – Степан Бандера. Бандерівці, на відміну від мельниківців і всупереч радянській пропаганді, почали с самого початку нацистської окупації спротив німцям.

Мельниківці спочатку намагалися співпрацювати с фашистськими окупантами, потім зрозуміли, що вони не принесуть волі Україні і теж почали воювати з окупантами, але перед радянською владою винуватими виявилися однаково.

Мешканців Західної України після перемоги СРСР в війні переселяли до Сибіру селами, а тих, кого хоч якось підозрювали в належності до УПА, кидали до таборів, чи розстрілювали.

Так, Сталін об’єднав українські землі, але вони щедро политі кров'ю українців. Вони – українці – не були потрібні цьому недолюдку, як і іншій потворі – Гітлеру. Україна відбулася проти їхньої волі, і святкувати 17 вересня здається мені таким же диким, як би євреї святкували початок Голокосту.

Адже створення Ізраїлю відбулось так швидко і відносно безболісно тільки як наслідок шоку, що пережив Західний світ, дізнавшись про масштаби і подробиці бійні євреїв в Європі. Однак Ізраїль святкує свою незалежність з 10 серпня 1948 року. Отже, і нам належно святкувати 24 серпня 1991. Це день нашої волі, якої ми мусимо бути варті.

 

Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи, для УП



powered by lun.ua
Сергій Притула: Я не знаю такого політика як Володимир Зеленський
Мистецтво йти
Команда Зеленського. Хто ці люди
Порошенко vs Зеленський. Хто кого? (онлайн)
Усі публікації