Зловісне тремтіння

П'ятниця, 16 жовтня 2009, 13:57

Неоковирна поведінка долара змушує нервувати усіх українців, хто усвідомлює свою глибоку прив’язаність до (або залежність від) американської валюти.

Декому може навіть здатися: ще трохи і справдяться прогнози гривневих оптимістів, що купивши долари про запас по дев’ять гривень, продавати їх доведеться по шість.

Кінець грошового хуторянства

Доступні масовій аудиторії неспеціальні видання за традицією аналізують подібні стрибки з огляду на конкретні обставини і мотивації учасників ринку. Крім того прив’язують ситуацію до можливих політичних наслідків.

Що традиційно оминають, так це глобальний вимір українських фінансових проблем. Світові політекономічні новини і дебати існують нібито окремо від української дійсності.

Звичайна людина не помічає, що, на перший погляд, незначні зміни у грошово-кредитній політиці, курсах валют або фінансах США, Європи чи КНР, означають моментальну зміну стану речей також і в Києві, Харкові чи Одесі.

Дійсно, ну чому скажімо, бюджет шахтарської родини на Луганщині, чи прибутки пункту прокату лиж десь у Карпатах мають короткий зв’язок зі, скажімо, індексами споживацьких настроїв Сполучених Штатів, або політикою слабкого юаня?

Насправді ж українські фінанси є лише невеличкою, але невід’ємною часткою фінансів усесвітніх.

Хоча ще кілька років тому можна було з певною натяжкою говорити про відносну окремість України від решти фінансового світу. Роль посередника між звичайними громадянами і світовими фінансами грала держава.

Це був спадок радянських закритості і відсутності приватного сектору, що із занепадом соціалістичного ладу, не зник автоматично. Порівняно незначна шкода, нанесена українському господарству кризою 1997-98 років, це лише підтверджувала.

Але уже за 5-7 років іноземні приватні банки розпочали свій масовий прихід в Україну. Вони мало не за лічені місяці розширили магістраль, що з’єднує країну з приватними капіталами світу.

Приватні фінанси України у швидкому темпі долучились до всесвітньої фінансової системи. Але їхній розмір (щоправда, як і розмір державних банків) надзвичайно малий на тлі грошей, що мають у своєму розпорядженні приватні банки і фонди Америки, Європи і Азії.

Тобто банківська система країни залишається пігмеєм, з точки зору великих грошей.

Наприклад два роки тому денний оборот на світових ринках валют оцінювався Банком Міжнародних Розрахунків у 3 трильйони 980 мільярдів доларів.

Для порівняння, того ж 2007 року річний валовий внутрішній продукт України приблизно дорівнював 143 мільярдів доларів (або майже 331 мільярд, якщо рахувати з точки зору паритету купівельній спроможності)

Річні доходи зведеного бюджету були близько 44 мільярдів доларів, а золотовалютні резерви НБУ не перевищували 32,5 мільярди доларів.

Коли зі світових фінансових центрів сюди масово пішли кредити, це було здорово. Адже ніколи раніше стільки грошей, бодай і запозичених, простим громадянам і бізнесу доступно не було.

Однак швидко з’ясувалося, що економіка не здатна підлаштуватися під такі темпи запозичень. Вона не спроможна перетворити ці вливання на зростання, яке б забезпечило безболісне повернення боргів.

Останні ілюзії щодо унікальності української фінансової системи зникли минулої осені, коли з’ясувалося, що світовий кредитний колапс неодмінно стосується і України, причому жорсткість колапсу відрізняється від того, що зазнали громадяни багатих країн, приблизно так само, як відсоткові ставки у нас і у них.

Пророки занепаду

Гряде близький кінець долара! Яскравий приклад подібного натхненного пророкування – прогнози російського політика Юрія Лужкова, що їх поширили засоби масової інформації багатьох країн колишнього Союзу.

На початку вересня мер Москви заявив, що "ми стоїмо на порозі глобальних змін, радикальної девальвації долара".

Щоправда восени пан Лужков виглядає уже менш категоричним, ніж у лютому, коли з його слів виходило, що долар повинен завалитися мало не днями.

Коли говорять про колапс долара, то частіше за все це або люди, тверезу оцінку яких замулює ненависть до Сполучених Штатів, або ті, хто хоче зробити на цьому свій маленький ґешефт.

Перші, в будь-якому знаку послаблення США, вбачають ознаку нового світового устрою, де Америці відводиться другорядна роль. Другі готові говорити будь-що сьогодні, щоби завтра збільшити свої статки через спекуляцію.

Чим ретельніше ставиться політик, науковець, чи журналіст до своєї репутації, тим розпливчастіші його прогнози, і тим більше в них усіляких додаткових пояснень і різноманітних "але".

Тому, скажімо, оглядач агентства "Рейтер" Джеймс Шафт 13 жовтня спочатку розтлумачує читачеві, що знецінення долара прямо пов’язане з особливостями дефіциту поточного платіжного балансу Сполучених Штатів. А вже потім видає свій прогноз:

"Для людей відповідальних за економічну політику і не тільки у Сполучених Штатах чи не головною головоломкою залишається те, як дозволити долару м’яко впасти, при цьому не викликаючи суперечностей у торгівлі або катастрофічної втрати довіри

Цього імовірно вдасться більш-менш уникнути, оскільки це більш-менш у інтересах кожного. Щоправда слабкіший долар просто співпадає з поглядом на стан справ у США.

Майбутнє долара виглядає швидше як довге сповзання, аніж падіння з гірки".

Захисники сильного долара

Потужна американська валюта також має своїх ревних прихильників. І, перш за усе, у самих США.

Скажімо, 21 вересня у газеті "Волл Стріт Джорнел" американський журналіст Марк ґонґлофф так описує можливі варіанти зміцнення "зеленого": "Є кілька сценаріїв, за яких долар може зміцнитись, або, принаймні залишатися на нинішньому рівні. Серед них: відносно краще, аніж в інших частинах світу, відродження США [після кризи], або, у іншому напрямку, нова фінансова криза і дефляція".

Якщо взяти до уваги більш впливових фахівців, то на потребі міцного долара минулого тижня наголошував Лоренс Саммерс, радник президента Барака Обами.

Також про міцний долар без утоми говорить і Том ґайтнер, глава американського мінфіну, тобто Національної скарбниці: "Для Сполучених Штатів дуже важливо, щоб ми і надалі мали міцний долар... Ми збираємося зробити усе можливе, аби переконатися, що ми підтримуємо довіру".

Девальвація і інфляція ідуть на допомогу боржникам?

Однак не всі в Америці вірять словам чиновників. Найбільш підозріло до запевнень у непохитності долара ставляться ті, хто живе з покупки-продажу грошей.

Ось, наприклад, торговець цінними паперами Білл ґросс виклав свою версію дій офіційного Вашингтона щодо послаблення долара: "Я гадаю, що це частина плану адміністрації. Очевидно, що це не розголошується, адже міцний долар це, так би мовити, традиційна політика. Один зі способів, через який країна звільняється від тягаря боргів, це – девальвація".

Дійсно, поступове знецінення долара (його часткова девальвація) найбільше на руку тим, хто має доларові борги.

США – країна, що має чимало боргів. Вони висять мало не на кожній родині. І, перш за все, це кредити за житло. Саме житло давно уже не коштує стільки, скільки за нього сплатили, а кредити треба віддавати ще з докризово великих сум.

Крім громадян кредити мають фірми, банки та інші установи; в цілому США – це країна-боржник. І уряд щось має з цим робити.

З точки зору кожного боржника, інфляція є розумним виходом із ситуації. Коли зростання цін підточує валюту, то непідйомна сума боргу з багатьма нулями зменшується.

Крім того, послаблення долара підкріплює позиції американських виробників. Товари Made in USA стають дешевшими, а значить більш конкурентними.

Навпаки, інфляція зменшує накопичення тих, хто заощаджував у доларах. Їхні багатства зникають, розчиняються. Депозити, кубушки, чи інші накопичення, деноміновані в доларах, все більше починають нагадувати їхнім власникам купу непотребу.

"Ми, американці, повинні піднятися і висловити своє обурення тим, як Федеральний Резерв [американський еквівалент Нацбанку України – авт.] руйнує нашу націю", – це думка Американської Інфляційної Асоціації.

Захисники сильного долара наводять у свою підтримку такі "непробивні" аргументи:

"Більшість із сьогоднішньої молоді дізнається від своїх батьків, що у 1950-х роках квиток у кіно коштував 50 центів, коробка кукурудзяних пластівців 16, а шоколадка – 5 центів. Перша реакція дітей, коли вони це чують, зазвичай така: "Вау, чому я не жив тоді, коли усе було таке дешеве! Я міг би ходити в кіно щодня і їсти цукерки цілий день!"

Дітей навчають, що ціни виросли і можна заздрити своїм батькам. Але їм ніхто не каже, що ціни пішли вгору, бо долар пішов униз. Замість того, щоби заздрити своїм батькам, котрі купували речі так дешево, вони мали би розлютитися на Федеральний Резерв – через те, що він краде статки батьків через інфляцію.)

… Якщо за 60 років ціна квитка в кіно виросла з 50 центів до 7 доларів 50 центів, то більш ніж вірогідно, що в наступні 20 років він коштуватиме 112 доларів 50 центів".

Головна ідея процитованого маніфесту базується на простій істині: інфляція – це форма податку. Внаслідок доларової інфляції власники доларів стають бідніші на її відсоток.

Програють не тільки американці, котрі не можуть швидко збільшити свої доларові прибутки. Разом з ними в мінусі усі, хто тримає в доларах свої накопичення.

Країни, які найбільше потерпають від зменшення вартості долара, це якраз ті, хто отримував долари за свою продукцію – тобто КНР, інші країни Південно-Східної Азії, а також експортери нафти з Близького Сходу (не забудемо і про Росію).

Крім того, якщо долар слабшає, то слабшає він також і відносно валют цих країн. Тобто товари вироблені в цих країнах у доларовому еквіваленті стають дорожчими, а значить менш конкурентними.

Якщо Білл ґросс і іже з ним мають рацію, то одним пострілом девальвації американська влада убиває двох зайців одразу: зменшує борги своєї країни і підсилює конкурентоспроможність своїх товарів і послуг за кордоном.

Отже в описаній ситуації по цілому світові є свої задоволені і свої обурені. Є вони і в Україні. Це знов-таки, власники доларових кредитів і доларових накопичень.

Українці на роздоріжжі

За даними НБУ на 1 вересня цього року, валютні депозити в гривневому еквіваленті в країні сягали трохи менше половини усіх депозитів, а валютні кредити, навпаки, трохи половину перевищували.

Український бізнес також має значні борги у доларовому еквіваленті, запозичені за кордоном. Ділові люди тримають за кордоном доларові активи, підрахувати які важко.

Крім того значні обсяги готівкового долара обертаються в Україні поза банками. Доктор економічних наук Анатолій Гальчинський, наприклад, наводить приблизну оцінку цих грошей – від 8 до 10 мільярдів доларів.

Доларизація, тобто присутність іноземної валюти в економіці і фінансах, розпочалася на початку 1990-тих років, коли незалежна фінансова система України створювалася з нуля. На перших ролях був долар, бо євро ще не існувало, а рубль з відомих причин був підірваний розпадом СРСР.

Короткий досвід ринкових відносин у країні відмовляється підказувати пересічному українцеві, що долар може поводити себе якось інакше, ніж залишатися зразком поведінки порядних грошей.

Але ж і станом на осінь минулого року більшість українців вірувала у безкінечне економічне зростання. Мало хто з нас мав чітке уявлення про руйнівні наслідки фінансові кризи.

Звичайно тримати свої кошти у доларах після чуток про його непевність за ідеальних умов погодилося би дуже небагато людей. Якби не слабка гривня.

Слабкість гривні складається з цілком зрозумілих речей: політичних воєн, відсутності реформ, переваги імпорту над експортом, недовіри до дій НБУ, післякризових бюджетних проблем і падіння виробництва, тощо.

На цьому тлі навряд чи у когось виникне ідея ставити на відмову від доларів на користь гривні.

Крига скресла

Сентимент щодо послаблення долара, попри усю непевність, робить по цілому світі, і в тому числі в Україні, велику справу. Уся маса доларів, яку під час кризи використали як останній прихисток від банкрутства, зненацька опинилася під питанням.

Приблизно рік ці гроші лежали майже без діла. Багато хто розраховував на доларову дефляцію, і уже саме очікування, що ваші долари коштуватимуть завтра дорожче, не пускало їх в оборот і стримувало економічне одужання.

Тепер усе навпаки – побоювання щодо знецінення поволі піднімають цю масу грошей з рахунків і кубушок, і запускають у справу.

Принаймні психологічно, усі, хто відчуває свою глибоку і щиру прив’язаність до американської валюти, підійшли до думки, що гроші повинні працювати. А це, у свою чергу, пожвавлює ділову активність і дає шанс світові і Україні на вихід із паралічу кризи.

Однак, незважаючи на те, що політики, фінансисти і аналітики обережно заявляють про проходження дна кризи, ніхто не візьме на себе сміливість пообіцяти, що несподіванки на цьому скінчилися.

Буде долар зміцнюватись, чи його почне точити інфляція – також напевно передбачити не дано нікому.

Повідомлення про нові стрибки цін на золото і чутки про залаштункові переговори про валюту-наступницю долара, що їх нібито ведуть країни-експортери нафти, ніяк не сприяють певності.

У разі, коли Сполучені Штати усе ж таки зможуть контролювати девальвацію долара, це означатиме їхнє зміцнення. І не тільки економічне, але й політичне, адже прийнявши такий трюк, інші країни лише підтвердять або свою згоду з діями США. Або свою неміч у спробах протидії.

 

Кирило Лукеренко, журналіст, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді