Педофілія як діагноз системі

Ще на минулих та позаминулих виборах я чекав, коли ж політики обвинуватять один одного в некрофілії, зоофілії, чи навіть в педофілії. Тому що ганебніших збочень чи бруднішого злочину в світі немає.

Досі звинувачення в будь-якому злочині політика будь-якого рангу в Україні закінчувалось нічим або майже нічим. Навіть спійманий "на гарячому" політик відгавкувався до останнього, а потім, коли над ним реально нависав меч розправи, благополучно тікав за межі країни.

З іншого боку, звинувачення в тяжких злочинах політичних опонентів стало своєрідним політтехнологічним важелем впливу на виборців, коли інші важелі вже не дають бажаного результату. Наразі політична кухня України настільки брудна, що вимити та вичистити її напевне вже неможливо. Потрібно міняти кухню.

Причому, політика в Україні стала річчю в собі, яка нарощує кількість багна всередині та навколо себе в геометричній прогресії. Скандал із педофілією проявив рівень деградації деяких представників сучасної української політичної еліти, яка сама себе засипає лайном по самі вуха, зачіпаючи все, що знаходиться поряд.

Маю сміливість спрогнозувати, що цей скандал або перетвориться на черговий "пшик", або відкриє "скриню Пандори" взаємних звинувачень, перетворивши виборчу кампанію в суцільний бруд, від якого в сухому залишку, крім огиди до ініціаторів політизації скандалу, нічого не залишиться. Перифразуючи біблейський вислів – "хто з лайном прийде, від лайна і загине".

Ми маємо закономірне завершення цілої епохи, в якій жила країна практично 100 років – епохи антисоціальної комуністичної химери. Історик Лєв Гумільов в своїх працях виділяв декілька антисоціальних історичних химерних утворювань, які, як правило, з’являлись на руїнах світових імперій, як результат руйнації єдності суперетносів.

Соціальною базою світових імперій є надетнічні утворення, яке той називає суперетносом, і яке тримається докупи, поки імперія не починає загнивати, як правило, із середини.

Химерні антисоціальні державні утворення виникали там, де в одну державу-імперію були стягнуті занадто протилежні етноси чи релігійні громади, протиріччя між якими давало ґрунт для створення антисоціальних і неприродних за своєю суттю філософських або релігійних вчень, які ставали основою створення химерних держав.

В період занепаду та слабкості імперій до влади приходили етноси, які зазнавали найбільшого гноблення під час розквіту імперій. Антигуманні теорії та релігії ставали основою своєрідної соціальної помсти колись панівним етносам імперій. Хоча частіше всього такі теорії та релігії називались найбільш гуманними.

Так сталося і з СРСР, який через свою антисоціальність та контрпродуктивність не мав історичного шансу. Особливістю таких химерних суспільств стає заміна реальності квазіреальністю, розуму – вірою, роботи – демагогією, ефективності – моралізаторством, результату – процесом, навчання – муштрою, знання – дипломом тощо. Антисистема породила псевдонауку та псевдовчених (проФФесорів), псевдостудентів та псевдофахівців.

Антисистема в силу своєї сутності прямувала до спрощення систем та процесів, тому складні технологічні системи, створені в такій країні, як правило, рано чи пізно зазнавали техногенних катастроф (Чорнобиль, Саяно-Шушенська ГЕС тощо).

Очевидно, що після фактичного розвалу такого утворення, суспільні стереотипи ще продовжують діяти і вступають в протиріччя із новою суспільною доктриною, носієм якої є, як правило, нове покоління, якою б доктрина не була. Апогеєм такого конфлікту став Майдан, коли здавалось, що нова Україна практично перемогла стару радянську.

Але антисистема на противагу Майдану організувала свій антимайдан, згодом паразитувала на ідеї різними квазімайданами за будь-якого приводу. Свобода слова перетворилась в суцільну сварку, демократія – в вседозволеність та безвідповідальність, критика – в критиканство та лайнометання. На одного працюючого знайдеться п’ять критиканів.

І останнє. Антисистема в процесі гниття намагається заразити все, що складає небезпеку для неї. Тому під лайнометання перш за все потраплятимуть особи, які дратують її послідовників своєю фаховістю, незалежністю, самодостатністю та принциповістю.

Тому раджу Віктору Уколову ставитися до того, що сталося, з терпінням та по філософськи. Ні в якому разі не можна виправдовуватися, тому що антисистема саме цього прагне. Не здавайтесь, хоч як би не було огидно мати справу з такою мерзотою.

 

Сергій Сорока, для УП