Народе, мій! Вибач мене... Або: Проект звернення президента до української нації

Ця стаття, як і нижче згадувані "Епітафія..." та "Моральний лідер...", є складовими анонсованого ще влітку автором циклу Напишемо і зробимо революцію

Мотиваційна передісторія

Після публікації на УП спочатку Епітафії..., а потому й Морального лідера… мені стали надходити листи, які за сенсом запитань, котрими досить значне число дописувачів намагалися мене дістати, можна згрупувати у три категорії:

Невже жоден із нинішніх відомих політиків, з когорти тих, хто задекларував свої амбіції на президентство, не має жодного шансу стати в майбутньому справжнім національним лідером?

Кого конкретно мав на увазі автор, малюючи портрет морального лідера?

Відповідаю на перші дві категорії запитань відразу:

Жоден представник сутньої панівної політверстви жодного шансу претендувати на роль національного лідера не має.

Ні під кого конкретного моя типологія морального лідера не писалася.

Але особливо задовбали навіть не послання, а такі собі волання відчаю (із часто-густеньким gov.ua наприкінці зворотної електронної адреси) із третьої категорії листів. Суть їх зводилася до приблизно наступного: роззуй очі авторе і придивись уважніше, може тоді й побачиш, що "єдиними кандидатом в президент гідним звання національного лідера залишається Ющенко!?".

Ну, роззувати я нічого не збираюсь, бо ким залишається Ющенко – всім вже відомо. Навіть сліпоглухонімим. М’яко кажучи, це дещо трохи протилежне від поняття національного лідера. І я навіть не збирався на цю дурню відповідати, аби не одне послання від якоїсь переляканої жіночки – в моїй уяві такої собі секретаріатської секретутки, нажаханої перспективою неминучої втрати непильної та грошовитої роботи.

Перерахувавши на її погляд найвизначніші досягнення Ющенка (від "гарантованої ним свободи слова та демократичного розвитку країни" і до "відродженого Батурина і гідної відповіді на провокативну заяву Медведєва"), вона намагалась переконати мене, що аби я "зазирнув до думок та відчув непростий стан душі цього справжнього лідера", то тоді мені "були зрозумілішими і давні, і нещодавні, та й, мабуть, найближчі наміри Президента".

Далі запекла молодиця запитувалася в мене, "що ще такого мусить зробити В.А., аби народ остаточно повірив у його високе призначення". А, головне, увага!!!, "з якими словами він мусив би звернутися до народу, аби задля порятунку країни та нації виникла потреба піти на вимушений крок введення надзвичайного стану?"

Ну, з приводу надзвичайного стану, тітонько, щось не теє. Бо ми й так вже п’ятий рік перебуваємо в надзвичайно цікавому комбінованому стані раком та тихого веселого жаху, в котрий нас повсякденно запроторює своїми державницькими звитягами наш головний керманич.

Ну, а інші так звані "провідники нації", аби ми не розслаблялися, як тільки лишенько головний припускає яке-небудь упущеніє, тую комбінацію ускладнюють яким-небудь своїм додатковим опущенім.

І спаси Бог його що-небудь в цьому напрямку додаткового робити, хоча би із міркування власного самозбереження, бо тоді, схоже, надзвичайний евакуаційний стан буде влаштовано йому заразом із іншими поплічниками-конкурентами із політбомонду.

А якщо більш предметно, то персонаж, котрий, маючи свого часу практично всі владні важелі плюс колосальну електоральну підтримку, не спромігся без необхідності введення будь-яких надзвичайних станів реалізувати народні прагнення, нині не має ніякого морального права, апелюючи тепер вже не до "любих друзів", а до прокинутого ним же народонаселення, на введення чогось там надзвичайного.

За виключенням хіба що випадків прямої іноземної агресії чи чогось катастрофічного природно-техногенного.

Мало того, ситуативно Ющенко міг, аби побажав, застосувавши так звані силові методи, на хвилі чим далі тим сильніше зростаючого народного неприйняття усієї без винятку української постсовкової панівної верстви, влаштувати отій самій верстві гаплика.

Пригадуєте весінню-літню майже зліплену узурпаторську ПРіБЮТ-івську ширку, яка заледве остаточно не оформилась під рефрен панського сафарі від Лозинського. Чим не привід.

Тим паче, що тоді не лише різноманітні інетівські форуми рясніли щирими зізнаннями на кшталт: "Аби Ющенко закликав ту двоголову гідру уконтрапупити, чортихнувся б,  пригадав би усі свої розчарування в ньому, але б ще на один Майдан подався", але й в реалі настрої були схожими.

В нашому селі, наприклад, бабці сидячи в очікування хлібовозки тільки про те й торочили, що про незрозумілу м’якотілість Гаранта, який дозволяє отаке витворяти цій солодкій парочці. А більш конкретні дядьки викликали мене на вулицю і цілком серйозно запитувались, мо Ющенко нарешті дасть сигнал вила та ціпи для справи майстрячити...

Але Тато вирішив вчергове усьо узгодити кулуарно, поміж таким ж, як і він совковими владними деградантам, які як таргани вогню бояться свого власного народу, і за те ненавидять його ще більше.

А тепер в його становищі усіма кинутим та прокинутим, розраховувати на ним же зраджений народ може лише повний ідіот.

Тому й зазирати до думок Гаранта мені не особливо кортить – боюсь наразитися на рій лінькуватих бджіл, що й приспати можуть, не кажучи вже про психоаналітичний моніторинг стану його душі. Бо швидше за все віднайду там переляканого сопливого хлопчака, що видерся на круту скелю, а спуститися не може... От і сумує в очікуванні чи-то МНС-івського гелікоптера, чи-то пожежної драбини. Тільки от на допомогу йому ніхто не поспішає...

Декілька кроків на зустріч людям – остання спроба

А от щодо слів, "з якими він мусив би звернутися до народу" в мене виникла доволі цікава, хоча, на перший погляд, і утопічна думка. Давайте трохи змінимо залапкований курсив на "слова, з якими, народ України, прагне, аби Президент звернувся до нього". І...

Та уявіть собі малоймовірне. Президента, замість лагідної бджоли, вжалив оскаженілий джміль, і розлючений Тато тут таки звертається до народу, не з черговою моралізаторською проповіддю, а з конкретним покаянним закликом приблизно наступного змісту:

"Народе, мій! Вибач мене, засранця,

за те, що я жодного владного бандерлога ні з ворожого, ні з союзницького, ні з власного політичного табору так і не запроторив до буцегарні, хоча й треба було, почавши з найближчого свого оточення;

за те, що намагався бути порядним, задовольняючи передвиборчі обіцянки дані "любим друзям", а потому і забаганки, і не лише їх, а чиї-завгодно окрім прагнень народних;

через що став непорядним в твоїх очах мій народе, зробивши тим самим замість 10 кроків назустріч людям, тисячі від них;

за те, що не спромігся не лише системних по-справжньому ліберальних та демократичних перетворень започаткувати, але й більш-менш системно керувати кучмо-кравчуківським постсовдепіським спадком не сподобився, перетворивши тим самим країну на справжній бедлам;

за те, що плодив корупцію, владне невігластво та судово-правове свавілля, нажаль подеколи і власними прикладами;

за те, що недолугою та часто-густо бутафорською зовнішньою політикою опустив сприйняття України світовою спільнотою до рівня третьорядної країни;

за те, що себе в Україні любив більше, ніж Україну в собі;

за те, що закликаючи до подолання совєцької рабської психології, сам залишався совковим рабом;

за те, що..., та ви й самі знаєте за що, бо виявився не гідним тебе, мій народе.

Але я щиро прагнув, в міру свого ницого хуторянського уявлення про справжню демократію та лібералізм, щось змінити в цій країні на краще у мирний спосіб, намагаючись вирішити усі проблеми шляхом домовленостей та узгодженостей із нашою олігархічною політелітою.

Та вона виявилася настільки компрадорською, продажною і далекою від народних потреб та національних інтересів, що подальше її перебування при владі, ставить під загрозу саме існування нас як нації, а України, як держави.

Я не знімаю з себе відповідальності за чисельні помилки, які я накоїв, але головною моєю помилкою було ігнорування тебе, мій народе, як сили, на яку я би міг спертися у реалізації твоїх же прагнень НАРОДЕ МІЙ.

Усвідомлюючи все це, я готовий був би подати у відставку і понести будь-яку відповідальність за скоєне, включно із кримінальною.

Але в країні виникла реальна загроза узурпації влади шляхом попереднього кулуарного і таємного розподілу владних повноважень поміж двома основними політичними гравцями, за котрими стоять головні вітчизняні мафіозно-олігархічні клани.

Здійснитися такий тихий узурпаторський заколот планується шляхом профанації президентського виборчого процесу за свідомо зміненим під це зрадницькою та антинародною ситуативною більшістю Верховної Ради виборчим законом, який дозволить припустити і узаконити масові фальсифікації.

Цей небезпечний процес може призвести не лише до урізання і без того куцої української демократії та значного обмеження твоїх прав і свобод, народе мій, але й несе реальну загрозу національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.

І в мене залишився лише один спосіб радикально виправити ситуацію. Враховуючи результати обговорення винесеного мною раніше на суд суспільства проекту нової Конституції України, та спираючись на масові чисельні вимоги щодо цього законодавчого акту українського народу, я ініціюю винесення на додаткове всенародне обговорення проекту Статуту прав і свобод громадян.

(Проект такого документу мається і він, звичайно ж, жодного стосунку до Віктора Ющенка та його оточення не має – Автор).

Цей документ, після всенародного обговорення та імплементації його в законодавче поле України, мусить забезпечити на майбутнє основні громадянські та особисті права і стати підґрунтям та невід’ємною частиною нової Конституції України.

І аби забезпечити їх невідворотність, я, після 2-вох місячного обговорення проекту Статуту та внесення змін в його текст, вдавшись до конституційного засобу прямої демократії, буду прохати тебе, мій народе, підтримати свого президента у відповідях на доленосні питання, які я винесу 1 грудня 2009 року на загальноукраїнський референдум, і котрі мусять визначать та забезпечить гідне майбуття України.

Питання, які будуть винесені на референдум теж виносяться на всенародне обговорення, задля їх уточнення, доповнення до них та внесення відповідних змін.

Я, ж, президент України, Віктор Ющенко, всенародно заявляю, що більше претендувати на жодну виборну державну посаду, чи посаду у державних виконавчих органах влади в своєму житті не буду і після обрання нового президента України подам у безстрокову відставку".

Для тих, хто поспішить звинуватити автора у проющенківських позиціях та у зв’язку із цим у замовному характері статті, раджу дочекатися продовження, бо

Далі обов’язково буде...

 

Валерій Семиволос, Харківська область, село Губарівка, для УП