Вперед у минуле

Історія має властивість повторюватися, але завжди якось не так, не там і не тоді, коли ми цього очікуємо. Саме ця її особливість і заважає навіть справді непересічним людям засвоювати надані нею уроки.

Українські політики, наприклад, постійно забувають, що сучасний демократичний режим, з якого вони зараз так активно користаються, постав на згарищі режимів-попередників: десь – монархічного, деінде – колоніального. І що революційне полум’я, яке розчистило для них місце, готове у будь-який момент розгорітися знову.

Для когось із них, варто визнати, це нічим особливим не загрожує. Але для багатьох інших забувати таке означає наражатися на серйозну небезпеку. Особливо це стосується Юлії Тимошенко.

Тимошенко багато чим нагадує одну особу, яка, без перебільшення, зіграла ключову роль в революції, вогонь якої став світанком сучасної "демократії західного типу". Особу, без якої іще невідомо, чи ця революція взагалі б відбулася.

Йдеться про Велику французьку революцію 1789 року, а особа ця – Марія Антуанетта Австрійська.

Зовнішність політики

Дружина короля Людовіка XVI – чи не найбільш "розпіарена" із усіх французьких королев. Такою вона стала ще за свого життя, задовго до того, як залишила свою голову на революційній пласі.

Причин для такої популярності була ціла низка, і багато із них напрочуд голосно перегукуються із особою чинного українського прем’єр-міністра.

Почнемо із того, що сучасники вважали її дуже красивою жінкою. Незайве зауважити, що зовнішність Леді Ю має серед сьогоднішніх французів неабияку популярність.

Більш сумнівну популярність французькій королеві принесла її любов до розкішних суконь. Так, насправді гроші, які Марія Антуанетта витрачала на свої убори, були лише краплею в морі серед бездумного марнотратства тодішнього королівського двору. Та для збіднілого люду це стало символом марнотратства – червоною ганчіркою для революційного бика.

Костюми, платтячка і аксесуари Юлії Володимирівни, чимало із яких вартують більше, аніж "маленький українець" здатен заробити за рік, теж насправді представляють лише незначну позицію українського корупційного балансу.

Проте марка Louis Vuitton (відзначмо – також французька) завдяки пані Тимошенко вже стабільно асоціюється у українців із корупцією у владних верхах. І стабільно їх, українців, нервує.

Своєю любов’ю до розкоші, до речі, Марія Антуанетта заробила собі у народі прізвисько "Мадам Дефіцит". Вивчаючи економічно-бюджетні проекти діючої глави уряду, важко утриматися від аналогічних асоціацій. Навіть якщо видається, що для Тимошенко утворення дірок в бюджеті – це нерідко мистецтво заради мистецтва, а не прямий шлях до особистої розкоші.

Політика, яка дратує

Далі – більше. Королева Франції настільки прагнула єдності із простим французьким народом, що наказала збудувати біля Маленького Тріанону "Сільце королеви" – такий собі гламурний варіант звичайного французького села з коровами, млинами і городами.

Сама ж вона залюбки туди навідувалася, перевдягаючись у селянку. Попри все інше, це було й її демонстрацією близькості до плебсу, своєрідним популізмом кінця XVIII сторіччя.

У Юлії Володимирівни ж популізм – вже навіть не частина іміджу, а риса характеру. Щоправда, здебільшого він чисто дискурсивний – а-ля "я ночами розвантажувала шини" – але істориками задукоментовані й випадки, коли Юлія Володимирівна їздила у метро чи спускалася у шахту.

Слід додати, що в самих французів "селянський хід" їхньої королеви схвалення не викликав, радше навпаки – дав привід задуматися, що це за королева така і чи є їй взагалі чим зайнятися. Українцям наразі схожі перфоманси Тимошенко, судячи із соцопитувань, подобаються – але подекуди вже накопичується втома.

Ну і, нарешті, сама природа абсолютної монархії підштовхує до згадки про легенди щодо майже необмеженої влади Марії Антуанетти. Сьогодні історики схиляються до думки, що чутки про вплив дружини Людовіка XVI на державні справи були дуже сильно перебільшеними.

Однак наприкінці XVIII сторіччя народ сприймав королеву Франції мало не як головного автора недолугої державної політики, і платою за таку репутацію для неї стала гільйотина.

Жага до влади у Тимошенко очевидна – вона навіть вважає, що сам народ хоче диктатури. Втім. поки прем’єр-міністр лише на шляху до того, аби стати головною мішенню для народного гніву у цьому аспекті. Але рішучість, з якою вона готова пройти цей шлях до кінця, навіть лякає.

Гільйотина повертається

Отже, паралелей між Марією Антуанеттою і Юлією Тимошенко – більш, ніж достатньо. Найголовніша ж паралель між ними – це контекст.

Як і свого часу французька королева, українська "залізна леді" править країною тоді, коли матеріальна і моральна корумпованість придворних кіл набирає просто-таки критичної маси, а народ у своїх злиднях тільки й дізнається про те, у якій непристойній розкоші купаються наближені до владного корита.

Єдине, чого бракує пані Тимошенко для того, аби всі умови для повторення історії було виконано – сісти у президентське крісло і почати встановлювати свою диктатуру.

Якщо при цьому вона збереже усі свої гардеробно-дефіцитні особливості, то вже невдовзі після перемоги на президентських виборах матимемо сплеск народного гніву.

Французький народ до своєї кривавої, зовсім не "оксамитової" революції зрів майже сто років. Але то було в той час, коли все в світі відбувалося значно повільніше. Сьогодні, у вік Інтернету й розвинутих інформаційних технологій, революційний вогонь може спалахнути блискавично.

Тим більше, якщо врахувати, що революційна готовність українського народу зараз є надзвичайно високою, а народний голод за падінням голів правителів-корупціонерів (чи бодай за "сидінням бандитів у тюрмах") результати "Помаранчевої революції" аж ніяк не втамували. Вони його тільки ще дужче посилили.

П’ять років тому український народ вже свою силу відчув. Юлія Володимирівна ж або не відчула, або нею знехтувала. Так чи інакше, омріяний шлях до Банкової може привести її прямісінько на український аналог площі Конкорд.

Тож Тимошенко є що почитати перед сном – біографію жінки, помилки якої вона повторює майже один в один.

Данило Мокрик, "Форпост", для УП