Криза довіри

Четвер, 26 листопада 2009, 16:40

Криза, яка для багатьох раптово увійшла у повсякденне життя, була передбачена невеликим колом економістів, фінансистів, політиків. Цю нову економічну депресію вони чекали, але не знали, коли вона настане та якою буде.

Ця криза є ламанням самої моделі західного життя. Тому вона в усіх своїх аспектах непередбачена. Якби ця криза проходила 1998 року, замість тодішньої фінансової кризи, то українці її менше б відчули.

Україна за десятиліття з 1998 року стала зовсім іншою країною. Життя середнього класу у Києві та інших великих міст України стало подібним до Центральної Європи, меншою мірою Західної та США. Ця модель людського існування була споживацькою: якнайпростішими шляхами здобути найбільше грошей та обміняти їх на послуги та товар.

Це було запереченням основи господарства, що економіка це – праця людей. Спекуляції на біржах, непідтверджена цінність акцій компаній, життя на гроші у кредит… все це заганяло у глухий кут світове господарство.

На форумі у Давосі аналітик у сфері економіки Рубіні висловив думку, що в економічній системі до кризи 2008 року слабким ланцюгом була мотивація працюючих, тобто криза довіри.

Для подолання кризи довіри в Україні, на авторів погляд, є два шляхи. Перший – оскільки між державою та конкретними громадянами не існує довіри, значить потрібно звести до мінімуму перерозподіл матеріальних цінностей, який проводиться бюрократами.

Як можна протидіяти політичним, фінансовим та іншим силам, які пропонують "пільги", "соціальні програми", "соціальні пакети", що все одно нерівномірно розподіляються, і найбільша частка яких припадає саме долученим до влади?

Хоча б перестати голосувати за "менше зло" чи "проти когось". Якщо хоча б 10% з тих, хто прийшов на виборчі дільниці проголосують "не підтримую жодного з кандидатів", цілком можливо, що українські політики замисляться над реалізацією заходів, подібних до проектів у країнах "третього світу": програми здешевлення та підняття якості продуктів харчування, доступного житла на рівних умовах плюс реальний прогресивний податок.

Сучасне українське суспільство у духовному відношенні є своєрідним коктейлем з православного потягу до повноти життя та західної приземленої прагматичності. У результаті ми маємо дивний результат. Ще Бердяєв писав, що росіяни можуть бути святими чи розбійниками, але їм важко бути просто порядними та культурними людьми.

Українці у цьому частково схожі на росіян. Цікаво, що після вступу православної Греції до Європейського співтовариства, бюрократи Брюсселя не змогли подолати у новоприєднаній країні корупцію на найвищому рівні. Греки щиро, по-православному вважали, що мають законне право на 30% з кожного проекту, який реалізовується на європейські кошти.

Брюссельським бюрократам довелося змиритися: тепер вони на кожен проект напівофіційно виділяють на 30% більше ніж коштує його реалізація. Цікаво, на скільки відсотків довелося б переплачувати Євросоюзу українські проекти?

Кого не влаштовує перший шлях, є другий: не звертати увагу на клановість суспільства і наполегливо робити свою справу та досягати у ній успіху. Про це вчив Сковорода: людина може бути щасливою, коли займається "сродною їй працею".

Ми завжди зустрічаємося з тим, що наші бажання не співпадають з можливостями. Якщо у реальному житті ми постійно обмежені, чи не доцільно взяти ініціативу у свої руки і почати обмежувати самого себе.

У духовному аспекті цьому можна навчитися зі скарбниці духовних цінностей Православ’я. У практичному – зі знань, які пропонуються новими науковими теоріями від вдумливих футурологів Фукуями та Тоффлера до простих для розуміння схем успіху Кіосакі та Летчер.

У сучасному українському суспільстві ніхто не заважає бути скромним, цілеспрямовано працювати над собою, мати додатковий дохід, придумувати та реалізовувати цікаві проекти, здобувати друзів… Потрібно лише вміло інвестувати плоди своїх зусиль. А цьому потрібно вчитися.

Переконаний, що майбутнє України залежить не від тієї чи іншої політичної сили, чи навіть реалізації якого-небудь проекту, а, в першу чергу, від цілеспрямованої та успішної праці молодого покоління українців.

 

Василь Кононенко, Інститут історії України НАН України, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!