Чи захистить Україну візова стіна?

29 січня 2010 року український медійний простір вибухнув новиною: шість депутатів від різних фракцій подали законопроект поновлення візового режиму для громадян ЄС, реагуючи на відсутність змін в сфері видачі віз та неефективному виконанні європейськими дипломатичними представництвами Угоди про спрощення оформлення віз.

Інформаційний вибух зустріли по-різному: експерти та критично мислячі громадяни з розчаруванням у відсутності компетентного підходу влади до вирішення актуальної проблеми.

Окремі політики з пострадянським типом мислення - з відчуттям виконаного обов'язку перед своїми виборцями, що не перший рік проходять складні процедури отримання візи.

Більшість громадян мусила відчувати радість та заспокоєння через спробу депутатів вирішити їх візові проблеми, повернути соціальну справедливість, яка мала постати у принципі симетрії та паритетності взаємин з країнами-членами ЄС, що, по суті, означає зведення нового муру в європейському просторі.

Для багатьох експертів дана ініціатива є дещо несвоєчасною та нелогічною, адже імплементація згадуваної Угоди хоч і викликає критику щодо неефективного виконання окремих її статей, однак залишається відкритою для удосконалення, в процесі якого можуть брати участь обидві, як українська так і європейська сторони.

Спеціально створений спільний комітет експертів здійснює моніторинг виконання угоди та має право внесення необхідних коректив.

Окрім цього, розпочатий у жовтні 2008 року "візовий діалог" України з ЄС відкриває перспективи появи "Дорожньої карти" з чітко сформульованими завданнями та критеріями набуття "безвізового режиму з ЄС".

Додаткові можливості з'явились і в рамках програми "Східне партнерство", одним із завдань якої є скасування візового збору для українських заявників.

Маючи в своїх руках достатню кількість дієвих інструментів, українська влада мала би об'єднати свої зусилля та спрямувати їх на виконання завдань, що лежать у сфері безпеки документів, міграції, громадської безпеки та порядку, проведення економічних реформ.

Однак легшим завданням виявилося використання риторики дипломатичного тиску взамін ефективного продовження розпочатих змін. Бажання "погратися м'язами" з владою ЄС було використано ще в квітні 2009 року, коли президент доручив Уряду розглянути можливість поновлення безвізового режиму для громадян ЄС.

Дана спроба закінчилась того разу лише легким роздратуванням європейських посадовців та полегшеним зітханням тих українських громадян, хто кожен на своєму місці наближує Україну до скасування візових вимог шляхом внутрішніх реформацій з використанням інструментів, випробуваних тими країнами, що нині отримали свободу пересування з ЄС.

Перша спроба окремих представників українського політикуму подолати візові проблеми громадян відсталими та водночас згубними для безвізового майбутнього України методами, залишили стійкий присмак політизації прояву такої турботи.

Цікаво, що пропонуючи запровадити візи для європейців, апологети принципу симетрії так і не дали чіткої відповіді суспільству: як запровадження візового режиму для ЄС вирішить скасування цього ж режиму для України?

Але при цьому, вказували на "переваги" реінкарнації візового режиму для українського суспільства, наводячи певні аргументи.

Аргумент 1 - "ілюзія безпеки"

Згідно даного аргументу, посилення безпеки в суспільстві відбудеться через запровадження віз, що спроможні відфільтрувати потрапляння в Україну представників криміналітету та моральних збоченців, про яких згадували окремі високопосадовці, що нібито проникають до України через настіж відкриті двері.

Даний аргумент вражає своєю реліктовістю, адже експерти з міграційно-візових питань вже давно констатують факт неефективності віз як інструменту боротьби з організованою злочинністю, контрабандою та іншими вадами сучасного суспільства, що і за наявності візових перешкод потрапляють до країни призначення. До того ж дані країни не становлять міграційного ризику для України.

Що ж насправді потрібно робити для того, щоб мати високого рівня безпеку та відповідно впритул наблизитись до критеріїв безвізової держави? Про це експерти "Європа без бар'єрів" неодноразово писали, вказуючи на необхідність проведення низки змін та нововведень.

Зокрема, створення Інтегрованого управління кордонами, яке б відповідало європейським стандартам захисту державних кордонів, встановлення тісного зв'язку Державної прикордонної служби України з FRONTEX, посилення двосторонньої співпраці з прикордонними службами інших країн, створення єдиного міграційного органу в системі органів виконавчої влади.

Однак, маємо і певні здобутки. Варто згадати, вже здійснені кроки, зокрема у сфері впорядкування кордонів, що автоматично тягнуть за собою як і посилення безпеки так і виконання критеріїв ЄС щодо безвізового режиму.

Зокрема, досягнуто прогресу в процесі ратифікації договору між Україною і Білоруссю про державний кордон, наближено завершення етапу облаштування та договірно-правове оформлення українсько-молдовського державного кордону за участю EUBAM, відновлено перемовини з Росією щодо делімітації Азовського та Чорного морів.

Аргумент №2 "Розчарування Угодою"

"Розчарування року", "формальна та неефективна угода", "профанація візового спрощення" - такі епітети отримала Угода про спрощення оформлення віз, що вступила в дію два роки тому та передбачала певні пільги для окремих категорій громадян.

Зокрема, йшлося про скасування візового збору, надання багаторазових довгострокових віз, скорочення переліку вимог для отримання візи тощо.

Перший рік імплементації Угоди вказав на те, що окремі положення виконуються лише частково та нерідко трактуються консульськими службовцями не на користь заявника. Однак другий рік виконання Угоди продемонстрував деякі позитивні тенденції, які "Європа без бар'єрів" оприлюднила в засобах масової інформації.

Великий обсяг даних, як офіційних, так і зібраних в ході соціологічних досліджень, що проводяться кожного року, було проігноровано. Цікаво, що апологети візових стін не вірять жодній зі сторін, яка оперує бодай якимись фактами: ані Євросоюзу, ані МЗС України, ані незалежним експертам, що проводять моніторинг. Адже згідно наявних даних, прогрес є очевидним (хоча і недостатнім).

Зокрема, було зафіксовано зменшення рівня відмов - до 4,6% згідно даних Єврокомісії, і 6-8% згідно незалежного моніторингу, в порівнянні з попередніми роками, коли відмов було стабільно понад 10%.

Кількість безкоштовних віз у загальному масиві шенгенських віз - біля 30%, тоді як до запровадження угоди цей відсоток не перевищував 5%. Згідно незалежного моніторингу, кожна десята шенгенська віза має термін тривалості рік і більше, тоді як раніше таких віз було лише 2-3%.

Громадська ініціатива "Європа без бар'єрів" була однією з перших, хто вказував на недоліки та неповне виконання даної Угоди, проте вбачаємо в ній перший крок в правильному напрямку до лібералізації візового режиму аж до його скасування.

Аргумент №3 - "Наповнення державного бюджету"

Поповнення державного бюджету за рахунок візових зборів - практика країн, що не мають жодних перспектив і бажання інтегруватись до ЄС та, головне, перспектив безвізового режиму.

Привабливо виглядають додаткові мільйони гривень від надходжень за візові збори, проте чи хтось всерйоз вірить у те, що європейці як туристи, чи європейські інвестиції збільшаться, враховуючи відсутність привабливої інфраструктури та стабільної економічної ситуації в країні.

Чи знають прихильники візових режимів, що турист - громадянин держави ЄС за одну добу перебування в Україні витрачає в середньому 106 доларів США (в той час як турист  з країн СНД - 31 долар) і, головне, що більша частина цих надходжень - це прибутки малого та середнього бізнесу.

Нові країни-члени ЄС, зокрема Болгарія, Румунія, після одностороннього скасування віз для громадян ЄС вказували на зростання надходжень до їх державних бюджетів за рахунок доходів від іноземних інвестицій, іноземного туризму тощо.

Аргумент 4 - "Як вони нам, так і ми їм"

Філософія асиметричного режиму передбачає перспективу руху, модернізацію мислення ще перед "дверима" до європейського дому. Це - своєрідний знак готовності суспільства до прийняття цінностей ЄС, запевнення щирості намірів.

Звісно, легше мислити категоріями "око за око, зуб за зуб", що в контексті даного питання є кроком назад або тупцюванням на місці.

Як засвідчує досвід, Україна не єдина країна, що пішла на запровадження принципу асиметрії у візових взаєминах з ЄС. Приклад Румунії, Болгарії, країн Західних Балкан доводять, що не лише не втратили від скасування в односторонньому порядку віз для громадян ЄС, але й здобули головну ціль - безвізові поїздки до країн ЄС.

Введення безвізового режиму для ЄС сприяло зростанню кількості громадян ЄС, зокрема, до скасування віз (у 2004 році) кількість візитів сягала 4,5 мільйонів чоловік, у 2008 році цей показник складав 9,2 мільйони.

Очевидно, що запровадження віз зменшить кількість відвідувань та не підвищить шанси України до подальшого спрощення візового режиму з ЄС.

Так, наприклад, Молдова після введення візового режиму з Румунією не змогла продовжити започаткований переговорний процес з ЄС щодо укладення нової посиленої угоди через гальмування усіх процедурних кроків.

Чи Україні потрібно зробити власну помилку, аби зрозуміти, що запровадження візового режиму з ЄС забезпечить лише примітивне, тимчасове відчуття "торжества справедливості", що в результаті приведе до стратегічного програшу?!

Вже зовсім красномовним прикладом в цьому плані може слугувати абсолютно асиметрична міграційно-візова політика таких відомих українському туристові країн як Туреччина чи Єгипет, які в останні десятиліття змогли розвинути туристичну індустрію та заробити мільярди доларів на туристах з усього світу (в тому числі і на українцях, які всі ці роки користуються асиметричним режимом, сплачуючи за в'їзд символічну суму в аеропорту). І, між іншим, ніхто не вимагає від нас такого ж режиму для громадян Туреччини чи Єгипту навзаєм.

Які законопроекти будуть справді корисними?

Яка законотворча діяльність депутатів може сприяти наближенню України до безвізового майбутнього? Нещодавно Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань міграції".

Протягом останніх двох років (2008 -2009) - це  лише один документ, що стосується сфери міграційної політики, - однієї зі складових державної політики щодо скасування віз з боку ЄС.

Інший закон зі сфери управління кордонами - "Про прикордонний контроль" було ухвалено в листопаді 2009 року, що лише частково забезпечує цілі виконання Концепції розвитку прикордонної служби до 2015 року, в якій йдеться про набуття ДПС європейських рис правоохоронного органу.

Подання законопроекту щодо відновлення віз для громадян ЄС виглядає як спосіб оминути підготовку, розгляд та ухвалення цілої низки надзвичайно важливих законів, без яких забезпечення симетричного безвізового режиму між Україною та ЄС неможливе.

Зокрема, йдеться про необхідність ухвалення закону про Державну міграційну службу, внесення змін та доповнень до закону про державну прикордонну службу, проведення законодавчої роботи за напрямками безпека документів, захист персональних даних, управління кордонами та антикорупційна політика, підписання та ратифікація міжнародних угод, конвенцій та протоколів, що є обов'язковими для скасування візового режиму з ЄС.

Позиція депутатів, що справді прагнуть забезпечити свободу пересування громадянам України, має базуватись на тактиці конкретних і дієвих кроків взамін популістичній риториці та непродуманих дій, що відкинуть Україну на десятки років від прагнення одержати право вільних подорожей  українців до Європейського Союзу. 

А асиметричні візові режими, які стали звичайною практикою в усьому світі, існуватимуть доти, доки існують асиметричні міграційні потоки: деякі з яких потрібно обмежувати (наприклад, потоки нелегальної трудової міграції чи торгівлі людьми), а деякі, навпаки, заохочувати - наприклад, потоки організованих туристів.

Для України, як країни зі середнім за світовими мірками рівнем достатку,  цілком раціональним є продовження практики асиметричності візової політики - так, як це практикує більшість країн світу із подібними стандартами життя.

P.S. 11 лютого МЗС України роз'яснило позицію з приводу можливої денонсація угод між Україною і Європейським Союзом щодо реадмісії і безвізового режиму для громадян ЄС.

За словами заступника міністра закордонних справ Олександра Купчишина, таке рішення  "зведе до нуля" досягнення в двостороннім співробітництві.

"Позиція МЗС - це не повертатися назад, щоб починати все з нуля, а навпаки, працювати з країнами ЄС із приводу відповідного виконання положень всіх угод, що підписані між нами", - цитує Купчишина Інтерфакс-Україна.

Скасування угод може призвести до припинення дії угоди про спрощений візовий режим, безвізового діалогу і поставити під сумнів дії трьох угод про малий прикордонний рух зі Словаччиною, Польщею й Угорщиною.

На думку заступника міністра, зараз варто говорити не про денонсацію угоди, а про створення так званого "реадмісійного поясу" навколо України, тобто необхідно підписати аналогічну угоду про реадмісію з країнами потенційного міграційного ризику і із сусідніми країнами на сході.

"Необхідно вимагати від Європейського Союзу виконання фінансових зобов'язань, що він узяв перед Україною під час підписання угоди про реадмісію. І, звичайно ж, треба працювати з країнами ЄС у напрямку виконання відповідної угоди про спрощений порядок оформлення віз", - повідомив Купчишин.