Психологія вибору

Четвер, 15 липня 2010, 16:46
 

Психологію виборця розглядають політичні психологи, професійні політики, рекламісти і соціологи. З цього приводу  написані цілі підручники і дослідження.

Але в усіх них говорять лише про ті критерії, за якими здійснюється той чи інший політичний вибір при умові, що людина робить саме його - обирає політика, політичну партію, ідеологію, напрямок розвитку своєї країни.

Але це не завжди і не в усьому саме так...

Психологія "противсіхів"

Останні вибори в Україні на диво рельєфно висвітлили феномен "противсіхів". Іноді така поведінка може бути цілком виправданою. Наприклад - щоб висловити свою позицію,  "врятувати" бюлетень від фальсифікацій, висловити протест чи незгоду.

Проте в умовах цих президентських виборів вже всім було зрозуміло, що насправді таке голосування буде грати на руку лише одному з кандидатів. І все-одно - багато хто голосував саме так, все-одно ще й дотепер ці люди захищають цей свій вибір.

Дуже часто це може бути проявом прагнення до зверхності над іншими - "я не такий дурний, як ви", бути ознакою спотворених уявлень. Змінюючись протягом життя, людина потребує якихось критеріїв для оцінки свого розвитку.

Одним з них служить можливість порівняння себе з іншими людьми. А тому принижуючи інших, набагато легше вознестися самому, ніж тоді, коли це роблять за рахунок власних досягнень.

Вибір "а зате!"

Існує певний тип людей, яким що не скажи - вони все перекрутять по-своєму. Іноді навіть видається, що важливим для них є саме це - не знайти Істину, а зробити чи сказати все інакше, ніж це їм говорив хтось інший.

За певних умов це може бути позитивним фактором - як спроба відстояти власну незалежність, власну свободу вибору.

Іноді - може бути проявом еволюційного механізму - усі живі організми прагнуть до різноманіття, так як це сприяє їх легшому виживанню.

А іноді - проявом все того ж бажання показати себе розумнішим за інших - хоча б на словах.

Тому не треба мати ілюзій, ніби переконавши когось в чомусь ми заставимо його і вчинити подібним чином. Часто буває чітко навпаки - така спроба може викликати прямо протилежну реакцію.

Вибір "назло"

Попередні мотиви вибору близькі до наступного прагнення - робити все наперекір комусь, назло йому. В основі такої поведінки лежить все те ж бажання вивищитися легшим чином, ніж зазвичай.

Тобто намагання довести комусь його недієздатність, прагнення протистояти можливому чужому впливу - хай навіть і таким, далеко не найкращим чином.

Проблема полягає тільки в тому, що роблячи щось комусь наперекір, людина переважно першою від того й страждає. От скажімо - як будуть тепер пояснювати собі виборці Харкова, які вже давно мали би переконатися в недієвості своєї міської влади, свій останній вибір?

Кого ж їм тепер винити в вирубці парку Горького? Голосували "назло бандерівцям" за Януковича - от тепер і отримали те, що хотіли. Бо ж напевно неважко було здогадатися, що саме так це й закінчиться.

Вибір "все-одно"

Так роблять в тому разі, коли незважаючи на усі докази чи будь-яку можливу агітацію, все-одно голосують за свого кандидата. Часто це пояснюють стійкістю уподобань електорату. Але на те можуть бути й інші причини.

Соціальним психологам добре відомий подібне явище "реактивного опору" - коли спроба переконати когось викликає прямо протилежний результат, ще більше зміцнює людину в своїй думці.

Пов'язано це в першу чергу з намаганням зберегти власну, нехай можливо навіть і неправильну, точку зору, зберегти за собою право вибору.

А іноді мотивом для такої поведінки може послужити й прагнення перенести на когось якісь свої особливості - як і свої недоліки, так і свої надії. Тоді голосують за когось просто тому, що він схожий на них, подобається їм чи викликає у них відразу.

Гендерний вибір

Парадокс полягає в тому, що більшість виборців України - жінки, а більшість обраних політиків - чоловіки. Тобто виходить так, що українські жінки голосують за чоловіків. Це звичайно може свідчити і про їхню недовіру до собі подібних, але іноді мотивами такого вибору є й інше.

Дехто обирає за принципом зовнішньої привабливості - за Ющенка вони голосували доти, доки він їм подобався. А потім, після отруєння, ще раз проголосували з материнського жалю - і все!

Тепер за цією ж ознакою віддавали свій голос і за Януковича (справжній мужик). В той же час проти Юлії Тимошенко виступають переважно ті, чоловіки яких є чиновниками - "не бабське це діло - політика, я он за чоловіком ходжу, а ця ..., бачте, сама преться!" З боку чоловіків такої ревності щодо неї переважно не спостерігається.

Проте там є інші мотиви. Проти неї або чоловіки - мамусині синочки, які вважають, що кожна жінка повинна їм прислужувати, або чоловіки-підкаблучники, які проти власної дружини й пискнути не сміють і які зате ненавидять усіх інших жінок.

До якої категорії слід віднести нашого попереднього президента - невідомо, але що його відношення до Тимошенко було явно невідповідним його статусу політика-чоловіка і президента держави - мабуть було помітно усім.

Релігійний вибір

В даному разі мова не про належність до тієї чи іншої релігійної віри чи конфесії. Мова про іншу релігійність - ту, яка спрямована або на розвиток людини, або - проти нього. В контексті української реальності таких полюси є два.

Перший - християнська віра в кращому сенсі цього слова (як віра в людину, в можливість і необхідність її прагнення до досконалості), другий - віра язичеська в усіх її проявах.

Один з таких проявів язичества - ззовні давньоукраїнський. На Тернопільщині, неподалік знаходження давнього ідола в селі Раштівці ці новоявлені українці сотворили власне святилище.

При цьому - абсолютно не цікавлячись думкою подолян. Це не випадково - вони вірять, що знають Істину краще за них. Тобто тут ми бачимо все той же механізм власної зверхності, спотвореного розвитку, можливості вознестися самому за рахунок зневаги інших.

Це цілком відповідає релігійним уявленням язичників - ставлячи понад усе Природу, вони цілком закономірно принижують Людину. Як будуть голосувати такі люди, я думаю зрозуміло - поповнять лави "противсіхів".

Іншим проявом язичницької віри на теренах України став атеїзм. Людина, яка не вірить в Бога, не потребує того, щоб заперечувати його існування - вона може вірити в закономірності розвитку Всесвіту (науку чи Дао), духовну еволюцію (буддизм чи індуїзм), знаходити власний шлях.

Тому здебільшого атеїзм приховує не стільки не-віру в Бога, як його заперечення. Атеїсти не є невіруючими в повному сенсі цього слова, вони вірять - в те, що Бога немає. Тобто по-суті є антихристиянською сектою - такими ж ідолопоклонниками, як і нововіри.

Це - спадщина колишньої ідеології більшовиків, які по суті були звичайними люциферіанцями. Попри загальноприйняту думку, в царській Росії існували подібні секти, просто їх не було видно за державною релігією - православ'ям.

Ділились вони на дві гілки: класичні сатанисти-богоборці, які пропагували хаос та знищення, та ті, які були близькі до альбігойців. Останні вважали, що Землею править Люцифер, якого за гріхи перетворили на матеріальну істоту, приречену залишатись тут, поки не відбудує те, що знищила - Рай.

Деякі сектознавці вважають, що комуністична революція - це саме альбігойські ідеї. Тим паче, що символіка співпадає - вранішнє сонце, п'ятиконечна зірка, масонські символи серпа і молота.

А на додачу - ще й кам'яні і металеві ідоли Леніна по всій країні, Біблія з творів класиків марксизму-ленінізму, копія вавилонського Зіккурату у вигляді Мавзолею на центральній площі столиці - все це цілком повноцінна релігія з усіма її атрибутами.

Тому й не дивно, що новітні українські язичники найперше виникли на тих теренах, де в більшій мірі було знищене християнське вчення, де сильнішою виявилася релігія поклоніння Ангелу Вранішньої зірки - Люциперу.

Навіть пам'ятник йому збиралися встановити після революції - як особі, що повстала проти Бога, от тільки так і не змогли вирішити, як він повинен виглядати. Тому й констатуємо тепер, що часто наш вибір визначається не стільки вибором людей чи політиків, як вибором між християнством і протиставленням йому...

Ігор Лубківський



powered by lun.ua
Головне на Українській правді