Зовнішня політика України: односпрямованість чи багатовекторність?

604 перегляди
Наталя Якимчук, для УП
Середа, 21 липня 2010, 14:57

Наприкінці червня- початку липня відбулася низка подій, які ще раз засвідчили зовнішньополітичні вподобання української влади. Зустріч прем'єр-міністра Микола Азарова зі своїм російським колегою Владіміром Путіним 28 червня вже звично підтвердила теплі добросусідські відносини двох сторін.

Ухвалення закону Верховною Радою про засади внутрішньої і зовнішньої політики на початку липня, засвідчило стабільний курс нової влади на відмову від вступу до НАТО.

Новий закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики, ухвалений парламентом 2 липня, затвердив співробітництво з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур.

Наскільки відповідає реаліям - "уникнення залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур" в контексті українсько-російських відносин?

Двостороння російсько-українська співпраця розвивається дуже активно, але менш ефективно з погляду забезпечення національних інтересів України.

Інтригуючим моментом у цих відносинах є дотримання дистанції після економічного форуму в Києві, де обговорювалися, зокрема, газові питання між президентом Януковичем та прем'єром Путіним, який надає перевагу спілкуванню з прем'єр-міністром Миколою Азаровим.

Домовленості в авіабудівній галузі

Під час останньої зустрічі прем'єр-міністрів двох країн обговорювалася і співпраця в авіабудівній галузі. Політики домовилися об'єднати авіабудівні комплекси України та Росії.

Микола Азаров твердить, що основна причина об'єднання полягає в плануванні радянського народногосподарського комплексу - а саме, взаємодоповнюваності заводів та конструкторських бюро двох країн. Тому об'єднання правильне і необхідне.

Владімір Путін заявив, що в умовах глобалізації на світових ринках немає місця малим підприємствам, тому і немає альтернативи об'єднанню.

З точки зору національних інтересів, Росія провадить дуже правильну політику, яка полягає в тому, щоби не мати жодної залежності від зовнішніх виробників комплектуючих.

Головне завдання Росії - створити замкнений цикл виробництва. Для цього вона створює величезні державні холдинги, в даному разі - об'єднання авіаційних корпорацій, і "скидає" туди авіаційні структури.

Тобто, співробітництво з Росією, фактично, означає поглинання нею всіх підприємств.

Український Антонов має дуже вдалу нішу - це спеціальні авіаційні транспортні перевезення. Цей ринок фактично незаповнений, оскільки немає літака, який зміг би перевозити подібні нестандартні вантажі.

Сьогодні до снаги це тільки українському Ан-124. Завдання Росії - розвинути ці літаки, виробляти їх на території Росії і зайняти нішу в світових перевезеннях.

Школа Антонова на сьогодні є однією з найпотужніших на пострадянському просторі. Щоб підготувати і поставити на ноги таку школу, потрібно величезні капіталовкладення і багато часу. Сьогодні, користуючись теплими відносинами між двома країнами, можна просто задарма перебрати українські технології, створити замкнений цикл виробництва і заповнити нішу в авіаційних транспортних перевезеннях.

Для цього Антонов включається в об'єднану авіаційну корпорацію і тоді вже не Україна, а об'єднана авіаційна корпорація матиме ліцензію на цей вид діяльності. Об'єднання в авіаційній галузі на паритетних умовах викликає сумніви.

Судячи з останніх домовленостей і ухвалених оборудок між Україною і Росією, можна говорити, що українська влада визначилася із основним зовнішньополітичним партнером в короткотерміновій перспективі і, звичайно, це Росія.

Слід сподіватися, що принаймні інтереси наближених до президента українських бізнесменів та олігархів унеможливлять цілісне поглинання та домінування північного сусіда в життєво важливих сферах: ГТС, енергетика, авіабудування, банківський сектор, гуманітарна сфера.

Офіційно європейський напрямок закріплено у вищезгаданому законі про пріоритети внутрішньої і зовнішньої політики. Але фактом стало те, що на сьогодні вступ України до НАТО знято з порядку денного.

Нова українська влада до закріплення такої позицій ішла досить впевнено. Уже через місяць після приходу до влади, 2 квітня, Віктор Янукович своїм указом ліквідував Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу до НАТО.

Наступним указом того ж дня президент ліквідував Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України. Зачиняються відповідні кафедри в університетах..

Із закріпленням позаблокового статусу тривають дискусії щодо його доцільності та реальності втілення.

Відкритим є питання забезпечення національної безпеки України.

НАТО виключено із переліку основних напрямів державної політики у сфері національної безпеки. Національна безпека є категорією, яка потребує наукового підходу.

Тим часом провідні державні інституції, які опікувалися безпековими питаннями, надавали висновки та прогнозування щодо безпеки на державному рівні, ліквідовані.

Звичайно, демократичний Захід, США поважають вибір України - позаблоковість.

Проте сьогодні Україна самостійно не спроможна забезпечити свою безпеку. Із набуттям позаблокового статусу їй потрібно буде в енну кількість разів збільшити військовий бюджет.

Навіть у 1993 році, коли тимчасово був задекларований позаблоковий статус, Україна із 700-тисячною армією та наявністю атомної зброї була більш наближена до реальної позаблоковості.

Залишається сподіватися, що керівництво України, задекларувавши саме позаблоковість, а не нейтралітет, залишило простір для маневру у майбутньому.

Нині українське керівництво запевняє в незмінному прагненні країни набути членство в ЄС - Україна активно готується до підписання договору про асоціацію, наступними кроками мають стати створення зони вільної торгівлі, надання безвізового режиму.

Країна також не припинятиме "конструктивного партнерства" з НАТО - продовжуватимуться військові навчання, долучення до боротьби з тероризмом. Постає питання: яку мету ставить перед собою українське керівництво?

Насамперед воно повинно чітко зрозуміти наступне: по-перше, ЄС і НАТО - два європейські стовпи, на яких тримається європейська конструкція, фактично ЄС є політичною складовою, НАТО - без пековою.

По-друге, рівень співпраці з НАТО не зобов'язує Альянс гарантувати безпеку України. Керівництво України, закріпивши позаблоковість, а не нейтралітет, в довготерміновій перспективі дає шанси говорити про повернення до питання НАТО як оптимальної системи колективної безпеки.

Протягом етапу офіційної позаблоковості громадські організації євроатлантичного спрямування мають виробити єдину стратегію інформаційної кампанії щодо ЄС та НАТО.

На сьогодні існує багато стереотипів та міфів про ці структури. Продумана інформаційна політика, створення дебатних клубів, молодіжних проєвропейських організацій дасть змогу інтегрувати суспільство в "систему" європейських демократичних цінностей.

Якщо суспільство інтегруватиметься, спрямувати його в інший бік, чи розвернути на 180 % буде дуже складно.

Питання багатовекторності в зовнішній політиці України

Візит Гілларі Клінтон до України можна розглядати в декількох площинах. По-перше, як символічний візит в одну із країн східноєвропейського пострадянського регіону із основним меседжем про важливість демократичних свобод і основною метою - продемонструвати, що США переймається розвитком подій у цьому регіоні.

По-друге, цей візит може розглядатися в площині перезавантаження російсько-американських та російсько-українських відносин, головна мета - вирівняти, збалансувати проросійський ухил Януковича, спонукати його до активних дій в західному напрямку.

По-третє, як робочий візит з метою перевірити як просувається робота у взятих на себе Україною зобов'язаннях щодо позбавлення високозбагаченого урану.

В будь-якому разі, цей візит важливий для Віктора Януковича з точки зору отримання "благословення" від США щодо здійснюваної політики.

Україна сподівається на допомогу США щодо відновлення співпраці з МВФ, в подоланні фінансово-економічної кризи, стабілізації економіки та підтримці у проведенні системних реформ в Україні.

Для США важливий подальший розвиток України в демократичному напрямі, із розвинутим громадянським суспільством та свободою висловлювань, зібрань. США готові залучити інвестиції в українську економіку, але для цього потрібно забезпечити прозорі ринкові відносини.

Гілларі Клінтон заявила, що задоволена і цінує заяви Віктора Януковича щодо підтримки свободи слова та демократії. У реальному житті це поки що лише декларації.

Важливою складовою візиту Гілларі Клінтон була її зустріч з представниками громадських організацій України, на якій вона ще раз підтвердила - для США питання демократичних цінностей є одним із пріоритетів і висловила сподівання, що Україна лишатиметься демократичною державою з повагою до прав людини.

Наталя Якимчук, молодший аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, для УП



powered by lun.ua
На межі катастрофи. П'ять найбільших екологічних проблем України
Ринок електроенергії: як бізнес оцінює головну енергетичну реформу країни
Детектор брехні і $30 тисяч. Як депутати Зеленського посварилися через схеми Яценка
Що не так з повітрям у Києві. Пояснює екоактивістка
Усі публікації